Рішення

від 16.09.2016 по справі 910/13624/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2016Справа №910/13624/16

За позовом Приватного підприємства «Фармалюкс 2010» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт КШ» простягнення 10920 грн. 37 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.07.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства «Фармалюкс 2010» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт КШ» про стягнення 10920 грн. 37 коп., з яких 8592 грн. 64 коп. основного боргу та 2327 грн. 73 коп. пені.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 не у повному обсязі здійснив оплату товару, поставленого позивачем за видатковими накладними № 281 від 21.11.2014 на суму 1186 грн. 86 коп., № 282 від 21.11.2014 на суму 731 грн. 82 коп., № 283 від 21.11.2014 на суму 973 грн. 68 коп., № 284 від 21.11.2014 на суму 1457 грн. 88 коп., № 285 від 21.11.2014 на суму 1886 грн. 52 коп., № 286 від 21.11.2014 на суму 936 грн. 06 коп. та № 9 від 01.12.2014 на суму 1919 грн. 82 коп., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 8592 грн. 64 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару, поставленого позивачем за спірними видатковими накладними, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 2327 грн. 73 коп. за загальний період нарахування з 09.12.2014 по 13.01.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2016 порушено провадження у справі № 910/13624/16; розгляд справи призначено на 12.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 16.09.2016.

Представник позивача у судове засідання 16.09.2016 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103039226085; 01.09.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва подав документи на виконання вимог ухвали суду разом із клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні, призначеному на 16.09.2016, за відсутності представника позивача.

Представник відповідача у судове засідання 16.09.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103039226093.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та сторони не подавали клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 16.09.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

10.11.2014 між Приватним підприємством «Фармалюкс 2010» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт КШ» (покупець) укладено Договір поставки № 10/10, відповідно до умов якого постачальник продає, а покупець купує і сплачує на умовах цього договору продукцію (товар) у кількості, асортименті та за цінами, вказаними у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 товар за даним договором поставляється окремими партіями у відповідності з видатковими накладними на основі заявок покупця. Замовлення на партію товару покупець направляє постачальнику факсимільним, електронним або телефонним зв'язком з послідуючим узгодженням сторонами умов доставки.

Відповідно до п. 2.4 Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття покупцем партії товару в місці призначення. Доказом передачі товару у власність покупця є видаткова накладна, оформлена належним чином та доручення, які покупець повинен направити в триденний термін постачальнику з дня отримання товару. Ризик випадкової загибелі або випадкового псування товару переходить до покупця одночасно з виникненням у нього права власності.

Згідно з п. 4.1 Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 загальна вартість договору складається з вартості всіх партій товару, поставлених покупцю за цим договором.

Відповідно до п. 4.2 Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 ціна товару на кожну окрему партію вказується у видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.7 Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 ціна товару визначається в національній валюті України та узгоджується сторонами для кожної окремої партії товару.

Згідно з п. 9.5 Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2016, але якщо у сторін на момент закінчення строку договору залишаються невиконані договірні зобов'язання та законні вимоги, дія договору продовжується по відношенню до таких зобов'язань, до повного задоволення законних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З аналізу Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 вбачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару, та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість) кожного окремого зобов'язання з поставки товару здійснюється сторонами у видаткових накладних.

Судом встановлено, що 21.11.2014 позивач поставив відповідачу товар на суму 1186 грн. 86 коп., що підтверджується видатковою накладною № 281 від 21.11.2014 на суму 1186 грн. 86 коп.; 21.11.2014 позивач поставив відповідачу товар на суму 731 грн. 82 коп., що підтверджується видатковою накладною № 282 від 21.11.2014 на суму 731 грн. 82 коп.; 21.11.2014 позивач поставив відповідачу товар на суму 973 грн. 68 коп., що підтверджується видатковою накладною № 283 від 21.11.2014 на суму 973 грн. 68 коп.; 21.11.20214 позивач поставив відповідачу товар на суму 1457 грн. 88 коп., що підтверджується видатковою накладною № 284 від 21.11.2014 на суму 1457 грн. 88 коп.; 21.11.2014 позивач поставив відповідачу товар на суму 1886 грн. 52 коп., що підтверджується видатковою накладною № 285 від 21.11.2014 на суму 1886 грн. 52 коп.; 21.11.2014 позивач поставив відповідачу товар на суму 936 грн. 06 коп., що підтверджується видатковою накладною № 286 від 21.11.2014 на суму 936 грн. 06 коп.; 01.12.2014 позивач поставив відповідачу товар на суму 1919 грн. 82 коп., що підтверджується видатковою накладною № 9 від 01.12.2014 на суму 1919 грн. 82 коп.

У вказаних видаткових накладних міститься посилання на Договір поставки № 10/10 від 10.11.2014, вони підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб позивача та відповідача (копії вказаних видаткових накладних долучено позивачем до позовної заяви).

Таким чином, загальний розмір поставленого позивачем товару за Договором поставки № 10/10 від 10.11.2014 становить 9092 грн. 64 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.5 Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 розрахунок за фактично реалізований товар, відповідно до п. 4.2 договору, здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту пред'явлення покупцем звіту про залишки нереалізованого товару.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, умова укладеного між сторонами договору щодо оплати фактично реалізованого товару протягом 3-х банківських днів з моменту пред'явлення покупцем звіту про залишки нереалізованого товару не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

Так само, реалізація товару та пред'явлення покупцем звіту не може розглядатись як подія, з якою пов'язано початок перебігу строку виникнення зобов'язання, оскільки подія є об'єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин.

Крім того, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина), та у зв'язку з чим на думку відповідача сторони досягли згоди щодо строку оплати за договором.

Суд зазначає, що хоча норми цивільного законодавства передбачають право сторін, не відходячи від обов'язкових вимог актів цивільного законодавства, в іншій частині погодити умови договору на власний розсуд, проте умови договору, згідно з якими обов'язок відповідача щодо оплати товару залежить від факту реалізації товару споживачам, не свідчить про досягнення між сторонами згоди про строк оплати товару, оскільки вказані умови договору не вказують на подію, яка має неминуче настати.

Суд наголошує на тому, що вказівка у договорі про оплату товару відповідачем після його реалізації протягом 3-х банківських днів з моменту пред'явлення покупцем звіту про залишки нереалізованого товару не є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та, яка обумовлює настання чи зміну і прав і обов'язків, при чому для обох сторін правочину, тобто сторони можуть визначити на стадії укладення договору обставину, у випадку настання якої виникне зобов'язання між сторонами, тобто права і обов'язки у обох сторін.

Крім того, умова договору про оплату у певні строки реалізованого товару протягом 3-х банківських днів з моменту пред'явлення покупцем звіту про залишки нереалізованого товару суперечить вимогам розумності, добросовісності та справедливості, оскільки поставлений позивачем товар взагалі може бути не реалізований, а звіт відповідачем не пред'явлений (в тому числі внаслідок дій відповідача), а відповідно і не оплачений.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що умова п. 4.5 Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014, відповідно до якої розрахунок за фактично реалізований товар здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту пред'явлення покупцем звіту про залишки нереалізованого товару, не є строком виконання зобов'язання з оплати товару.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що сторони у Договорі поставки № 10/10 від 10.11.2014 не визначили строку виконання відповідачем обов'язку зі сплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим застосуванню підлягають положення статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно з частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем 21.11.2014 (за видатковими накладними № 281 від 21.11.2014, № 282 від 21.11.2014, № 283 від 21.11.2014, № 284 від 21.11.2014, № 285 від 21.11.2014, № 286 від 21.11.2014) не пізніше 21.11.2014, а товар, поставлений позивачем 01.12.2014 (за видатковою накладною № 9 від 01.12.2014) не пізніше 01.12.2014.

Судом встановлено, що відповідач частково здійснив оплату за поставлений позивачем товар за спірними видатковими накладними, сплативши 25.06.2015 грошові кошти у розмірі 500 грн. 00 коп., що відображено у підписаному уповноваженими представниками сторін та скріпленому печатками юридичних осіб позивача та відповідача акті звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2015 (належним чином засвідчена копія долучена позивачем до матеріалів справи).

У позовній заяві позивач зазначив, що грошові кошти у розмірі 500 грн. 00 коп. були сплачені відповідачем за платіжним дорученням № 849 від 25.06.2015, та вказана оплата була зарахована позивачем в погашення найдавнішої заборгованості, тобто як часткова оплата товару, поставленого за видатковою накладною № 281 від 21.11.2014 на суму 1186 грн. 86 коп., у зв'язку з чим заборгованість за вказаною накладною становить 686 грн. 86 коп.

Будь-яких інших доказів, що підтверджують факт здійснення відповідачем оплат товару, поставленого позивачем за Договором поставки № 10/10 від 10.11.2014 (за спірними видатковими накладними) сторонами суду не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт КШ» з оплати товару за Договором поставки № 10/10 від 10.11.2014 становить 8592 грн. 64 коп., що також відображено у підписаному уповноваженими представниками сторін та скріпленому печатками юридичних осіб позивача та відповідача акті звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2015 (належним чином засвідчена копія долучена позивачем до матеріалів справи).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт КШ» у розмірі 8592 грн. 64 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства «Фармалюкс 2010» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт КШ» суми основного боргу у розмірі 8592 грн. 64 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару, поставленого позивачем за спірними видатковими накладними, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 2327 грн. 73 коп. за загальний період нарахування з 09.12.2014 по 13.01.2016.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 6.2 Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 за несвоєчасну оплату за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню за кожний протермінований день від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Сплата пені не звільняє покупця від виконання договірних зобов'язань. Пеня нараховується протягом всього періоду прострочення до моменту повного виконання покупцем зобов'язань (в частині погашення заборгованості). Позовна давність до вимог про стягнення пеня застосовується в три календарні роки.

Суд зазначає, що умова п. 6.2 Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 про нарахування пені за кожний протермінований день визначає механізм нарахування пені, та не встановлює періоду нарахування пені.

Водночас, у п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 зазначено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Суд зазначає, що умова п. 6.2 Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 про нарахування пені протягом всього періоду прострочення до моменту повного виконання покупцем зобов'язань свідчить про домовленість сторін щодо погодження строку нарахування пені іншого, ніж передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14.

Таким чином, з огляду на те, що суд дійшов висновку про невстановлення сторонами у Договорі поставки № 10/10 від 10.11.2014 строку оплати товару, поставленого позивачем, у зв'язку з чим застосуванню підлягають положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець повинен оплатити товар в день прийняття товару (товаророзпорядчих документів), та беручи до уваги встановлення сторонами у Договорі поставки № 10/10 від 10.11.2014 іншого періоду нарахування пені, ніж зазначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а саме - протягом всього періоду прострочення до моменту повного виконання покупцем зобов'язань, суд дійшов висновку, що обґрунтованим періодом для нарахування пені за прострочення оплати товару, поставленого за кожною спірною видатковою накладною, є період з дати виникнення прострочення з оплати (дата, наступна за днем поставки, тобто, датою складання сторонами відповідної видаткової накладної) та до дати повної оплати товару за відповідною накладною.

З розрахунку пені, долученого позивачем до позовної заяви, вбачається, що він здійснений позивачем з урахуванням умов п. 4.5 Договору поставки № 10/10 від 10.11.2014 (оплата за фактично реалізований товар здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту пред'явлення покупцем звіту про залишки нереалізованого товару).

Водночас, судом встановлено, що вказаний розрахунок, по суті, містить базу нарахування пені (заборгованість за спірними видатковими накладними) та загальний період нарахування пені (з 09.12.2014 по 13.01.2016), з огляду на що, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Фармалюкс 2010» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт КШ» пені у розмірі 2327 грн. 73 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт КШ» (02098, м. Київ, проспект Тичини, буд. 16/2; ідентифікаційний код: 38498081) на користь Приватного підприємства «Фармалюкс 2010» (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код: НОМЕР_1) суму основного боргу у розмірі 8592 (вісім тисяч п'ятсот дев'яносто дві) грн. 64 коп., пеню у розмірі 2327 (дві тисячі триста двадцять сім) грн. 73 коп. та судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Після набранням рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 22.09.2016

Суддя І.М. Отрош