Постанова

від 10.03.2016 по справі 804/16523/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 р. справа № 804/16523/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Павловського Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідроспецсервіс" до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

16.10.2014 р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідроспецсервіс" (надалі - позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач) в якій просить:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.09.2014р. № 0002151500 з податку на додану вартість що його винесено на підставі Акту № 137/04-83-22-02/ 31736401 від 19.08.14 р про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ „Пдроспецсервіс" з питань придбання товарів (робіт , послуг) у ТОВ «Сібол» та їх подальшої реалізації за період з 01.01.2014 по 31.01.2014 року в наслідок якої, підприємству неправомірно донараховано податок на додану вартість в сумі 85 105,75 грн.в тому числі: за основним платежем 68084.60 грн. за фінансовими санкціями17 021,15 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2014 р. відкрито провадження у справі.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2014 р. відмовлено у задоволені позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2015 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2014 р., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що дії відповідача стосовно позивача є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, надіслав письмове клопотання про розгляд справиза його відсутності у порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду адміністративної справи повідомлявся належним чином. Надіслав до суду письмові заперечення в яких проси відмовити в задоволені позову.

Згідно з ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та подані до суду письмові докази, враховуючи позицію позивача, викладену у адміністративному позові, та позицію відповідача, викладену в запереченнях, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд дійшов висновку про наступне.

Спеціалістами криворізької Північної об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було здійснено позапланову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецсервіс".

За наслідками перевірки був складений Акт №137/04-83-22-02/31736401 від 19.08.14 р та прийнято повідомлення-рішення про донарахування до сплати податку на додану вартість та штрафних санкцій.

Робітниками контролюючого органу під час перевірки TOB «Гідроспецсервіс» було оглянуто та вивчено зміст Договорів купівлі-продажу, оренди спецтехніки та споруд нежитлового призначення, документи, що свідчать про придбання та використання у власній господарській діяльності дизпалива та спеціальної техніки, яка необхідна для виконання, зумовлених основною діяльністю підприємства, яке виконує роботи щодо поглиблення русел річок, очищення та углиблення водовідстійників та шламових карт гірничо-збагачувальних підприємств. Зауважень щодо змісту, наявності реквізитів, форми первинних бухгалтерських документів щодо відображення у бухгалтерському та податковому обліку фактів здійснення зазначених операції з оренди техніки, придбання та використання запасних частин до неї та дизельного пального з боку працівників контролюючого органу зроблено не було.

В ході здійснення перевірки позивача було також використано інформацію, що міститься у службових програмних комплексах ОДПІ: АРМ «Аудит»№ - про результати ти документальних перевірок попередніх періодів АРМ «Звіт» - податкові звіти про обсяги оподаткування АРМ «Податковий облік» АІС Облік податків і платежів» - інформація про стан розрахунків по підприємству АРМ «Податковий блок» програмний комплекс АІС «Податки», система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Крім того, перевірками інформації, що міститься у зазначених комплексах та базах даних зроблено висновок, що по ланцюгу формування податкових зобов'язань та податкового кредиту не встановлено факту постачання послуг, а тому всі операції, на підставі ст. 228 ЦКУ самостійно визнано контролюючим органом нікчемними, а тому позивач , не мав змоги та права та змоги отримати від нього послуги, які б дали йому змогу сформувати податковий кредит.

Для формування висновків щодо діяльності позивача було використано акт про неможливість здійснення зустрічної звірки з TOB «Сібол» від ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03.04.2014 р про відсутність керівництва за юридичною адресою, в якому зазначено, що TOB «Сібол» у січні 2014 р. не було задекларовано податкових зобов'язань з ПДВ.

Таким чином, виходячи із змісту Акту перевірки, що став підставою для складання спірного повідомлення-рішення, право позивача на податковий кредит поставлено у залежність від того, чи виконав свої податкові зобов'язання його контрагент, інший суб'єкт господарювання, а це є таким, що не відповідає вимогам Конституції України та Податкового кодексу України, які передбачають індивідуально персоніфіковану відповідальність за порушення норм саме цих законів. Це означає, що кожен платник податків несе відповідальність тільки за порушення податкового законодавства, які скоєно саме ним, а не іншими суб'єктами господарювання.

Навіть, якщо TOB «ТБК «Сібол» не задекларував чи не сплатив до бюджету податки, позивач по справі не має нести за це відповідальність. Саме з цього виходить сучасна судова практика ВАСУ .

Суд доходить до висновку, що посилання відповідача на ст. 215, ч. 1 ст. 203, ч.І ст. 216 , ст. 228 ЦКУ є безпідставними, бо зазначені норми можуть застосовуватися лише при визнані правочинів недійсними в судовому порядку, а жодний із правочинів, зазначених у акті перевірки не визнаний недійсним у судовому порядку, тому встановлення відсутності реального здійснення угод з придбання та реалізації товарів та послуг з метою настання реальних наслідків, виходить за межі повноважень, визначених законодавством.

Суд вважає протиправними дії податкової служби України у особі працівників Криворізької Північної об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровської обл.,я кими порушено права позивача як учасника публічно-правових відносин на використання податкового кредиту з ПДВ за наявності податкових накладних щодо правильного здійснення розрахунку податкового зобов'язання з ПДВ за наявності первинних документів бухгалтерського обліку , що їх не визнано у встановленому законом порядку недійсними, порушено право позивача на об'єктивне та правильне ведення податкового та бухгалтерського обліку, порушено його право сподіватися на те, що податкова служба України буде реалізовувати свої повноваження відповідно до ст.19 Конституції України , тобто суворо у рамках наданих їй повноважень.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства ..., може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю, або частково.

Таким чином, висновки контролюючого органу щодо відсутності реальної господарської діяльності є такими, що їх зроблено на підставі припущень певної службової особи без перевірки діяльності жодного із контрагентів як постачальників, так і покупців, адже не було навіть вивчено даних службового комплексу „ Співставлення" , звідки можливо отримати всі данні щодо контрагентів, не вивчено електронного реєстру податкових накладних, не здійснено жодної зустрічної перевірки жодного з контрагентів, яких зазначено у податкових накладних. В ході перевірки не надавалося жодного завдання працівникам податкової міліції щодо встановлення обставин здійснення та перевірки реальності, товарної наповненості угод, які огулом, загалом було врешті решт визнано нікчемними за надуманими підставами, адже у контролюючого органу на час здійснення перевірки позивача не було підстав вважати, що він, або його контрагенти здійснює фіктивну підприємницьку діяльність. Висновок щодо нікчемності угод зроблено на підставі домислу працівників контролюючого органу про те, що позивач не має можливості реально здійснювати підприємницьку діяльність.

Тобто, висновки перевірки робітників податкової служби є поверховими та надуманими стосовно того, що ТОВ «Гідроспецсервіс» не мало можливості (на думку контролюючого органу), а тому і не здійснювало реальної господарської діяльності. За таких обставин повинно було вирішувати питання щодо визнання діяльності позивача фіктивною підприємницькою діяльністю та відповідним чином ставити питання щодо скасування його реєстраційних документів, але ж до таких заходів ніхто не вдавався, жоден з підрозділів контролюючого органу не здійснив ні порушення кримінальної справи щодо посадових осіб позивача, ні звернувся до суду з відповідними позовами.

При цьому, під час перевірки позивача не було витребувано офіційно, але ж вивчено та не прийнято до уваги, що на підприємстві є документи (договори, Акти приймання робіт, ПН, та т.ін.), які підтверджують факт наявності можливості надання послуг з переукладки шламів для збільшення ємності шламового сховища Вільногірського ГМК ПрАТ «Кримський ТИТАН» та реального виконання робіт для замовника.

Таким чином, ретельно вивчаючи надані їм документи робітники контролюючого органу, не могли не помітити що послуги були надані та отримані покупцями відповідно до умов Договору (дивись додатки до позову) спеціальною технікою яку було орендовано та забезпечено пальним через TOB «Сібол». Товарно-транспортні накладні щодо перевезення к:атеру, земснарядів та іншої техніки не оформлялись, адже перевезення її з іншого населеного пункту до місця виконання робіт не здійснювалось, адже вона вже знаходилася на місці виконання робіт. Нам потрібно було лише забезпечити її безперебійне та безпечне :- використання для виконання робіт відповідно до проекту.

У цьому випадку здійснювалася виїзна перевірка, тобто контролюючий орган мав можливість витребувати будь - які додаткові документи, але не зробив цього та відмовився вивчити документи щодо взаємовідносин з Вільногірський ГМ, мотивуючи це тим, що їх стосуються тільки взаємовідносини лише з TOB «Сібол».

Саме такі висновки є перекручуванням фактичних обставин здійснення господарської діяльності та чинного податкового законодавства.

Позивачем було виконано роботи з використанням орендованої техніки, використано дизпаливо для забезпечення її роботи, та отримано безготівкову оплату за виконання робіт.

Факт виконання цих робіт підтверджується актами приймання-передачи, актами списання дизпального та оприходування його на склад, ТТН з його транспортування, договорами на виконання робіт, договорами на оренду складських приміщень, виписками з регістрів бухгалтерського обліку за перевіряємий період та рахунків складського обліку(дивись додатки до позову).

Саме ці документи є доказом того, що угоди мали товарне наповнення, встановили за собою правові наслідки, які ними було передбачено, угоди, про які йдеться у Актах перевірки, не вчинялись без мети створення юридичних наслідків, їх укладено відповідно до вимог ст. 203,207,208 ЦК України, а навпаки, мали намір створення юридичних наслідків а створила їх, що підтверджено документально, навіть податковою звітністю позивача, з якої видно, що сплата податків (податкове навантаження) постійно збільшувалося відповідно до збільшення товарообороту позивача. Інші документи на відсутність яких посилається заповідач: ГОСТи, договір оренди офісу та т. інше не стосуються предмету перевірки та не є первинними документами бухгалтерського обліку.

Вивчаючи рух коштів за банківським рахунком позивача, контролюючий орган мав змогу дійти висновків щодо реальності товарних операцій, адже рух коштів свідчить про міну у складі активів, та відображається у додатках до податкової звітності з позитивним значенням.

Угоди, про які йдеться у Акті перевірки, не вчинялась без мети створення юридичних наслідків, їх укладено відповідно дo вимог ст. 203,207,208 ЦК України, вони, навпаки, мали намір створення юридичних наслідків та створили їх, що підтверджено документально.

Статтею 10 ЗУ «Про державну податкову службу в України» визначено функції податкових органів, в тому числі й проведення перевірок фактів приховування і заниження м податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України передбачено права, що їх надано податковим органам. При цьому, перелік прав та повноважень, що їх викладено у зазначених нормами права, є вичерпним та таким , що не підлягає вільному тлумаченню.

З аналізу вище наведених норм права вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та наданих повноважень, не надано право щодо встановлення збутковості чи прибутковості окремих господарських операцій, адже відповідно до чинного податкового законодавства податкові зобов'язання визначаються за відповідний звітний період за наслідками всіх здійснених в ньому операцій.

Податковим органом в Акті перевірки від 19.08.2014 р зроблено висновок про те що правочини поставки, продажу, оренди, надання послуг у перевіряємому періоді є такими, що мають ознаки нікчемності в силу припису закону, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, що їх вчинено удавано, з метою ухилення від сплати податків, такий правочин свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, не створює інших правових наслідків, крім тих , що пов'язано з його недійсністю, тобто такий правочин носить фіктивний характер.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Жоден із нормативних актів чинного законодавства України не встановлює, що жоден із суб'єктів господарювання не має права під час господарської діяльності здійснювати певні операції, не отримуючи прибутку, як не встановлює того, що неузгоджені, та не сплачені до бюджету податки є власністю держави. Про замах на протиправне отримання державних коштів можливо було б говорити, якщо мало би місце звернення СПД за бюджетним відшкодування, але позивач жодного разу не звертався за бюджетним відшкодуванням сплачених податків.

Як зазначив контролюючий орган, даючи визначення підприємницької діяльності, це діяльність на власний ризик з метою отримання прибутку . Головним у цьому реченні не отримання прибутку, а власний ризик, тому неотримання прибутку з конкретної операції чи угоди, це й є той самий ризик, але його наявність не є підставою для визнання угоди нікчемної.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цім правочином, про що неодноразово зазначалося у Акті перевірки, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже зазначалося, у відповідача відсутні Будь які судові рішення (по кримінальній, цивільній чи господарській справах) про визнання правочинів, про які йдеться у акті перевірки, недійсними (нікчемними).

Аналізуючи всі норми законодавства , що їх так ретельно процитовано у Акті перевірки, у їх системності та з огляду на презумпцію правомірності правочину, потрібно прийняти до уваги те, що відповідно зо змін у ст. 228 ЦКУ, про недійсність фіктивного правочину повинно бути ухвалено відповідне рішення суду за заявою зацікавленої сторони.

Отже відповідач не міг керуватися лише припущенням та декларуванням того, що позивач не мав ділової мети при укладанні угод.

Відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення не у спосіб, що передбачений Конституцією України та не у відповідності до Законів України, без рахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), а тому це повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Акт перевірки, що містить висновки, які не відповідають вимогам чинного законодавства, не може слугувати підставою для винесення податкового повідомлення - рішення про визначення нового податкового зобов'язання .

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідроспецсервіс" до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.09.2014р. № 0002151500 з податку на додану вартість, яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 85 105,75 грн., (в тому числі за основним платежем 68084,60 грн. та 17 021,15 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Гідроспецсервіс» (код ЄДРПОУ 31736401) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1827,00 грн. .

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі та розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Д.П. Павловський