Рішення

від 20.09.2016 по справі 914/1893/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2016р. Справа№ 914/1893/16

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Перша українська вантажна компаніяВ» , м. Дніпропетровськ

до відповідача: ОСОБА_1 акціонерного товариства В«Львівська вагонна компаніяВ» , м. Львів

про стягнення збитків в розмірі 289 969 грн.

Суддя Ділай У.І.

Секретар Климишин Ю.О.

За участі представників:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.

Розглядається справа за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю В«Перша українська вантажна компаніяВ» , до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства В«Львівська вагонна компаніяВ» , про стягнення збитків в розмірі 289 969 грн.

Ухвалою суду від 20.07.2016р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 06.09.2016р.

Ухвалою від 06.09.2016р. розгляд справи відкладено на 20.09.2016р., з підстав зазначених в ухвалі.

12.09.2016р. до суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.. №36358/16) про доручення документів до матеріалів справи з проханням розглядати справу без участі представників позивача за наявними матеріалами.

Відповідач в судове засідання 20.09.2016р. повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення.

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

В матеріалах справи міститься картка поштового повідомлення разом із конвертом з підписом поштового відділу (повернуто за закінченням терміну зберігання).

За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

У відповідності до ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Оскільки за час розгляду справи сторонами не було подано клопотання про продовження строку його вирішення, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами двохмісячного строку, встановленого для вирішення спору.

В процесі розгляду матеріалів справи суд -

встановив:

15.04.2016р. між позивачем та відповідачем укладено договір №15-0416ТЕ про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах, відповідно до п. 1.1 якого, відповідач зобов'язувався за плату і за рахунок позивача виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних напівагонах.

Згідно п. 3.2. договору, розрахунки за надані послуги здійснюються у національній валюті України, на умовах попередньої оплати.

20.04.2016р. відповідачем було складено та надіслано на адресу позивача рахунки за №№ 1, 2, 3, 4 на оплату послуг за надання експедиційних послуг згідно із поданими позивачем заявками - транспортними інструкціями, в яких зазначено дату навантаження вагонів, вантажоодержувача, станцію призначення, вага, необхідна кількість вагонів.

Рахунки складені на загальну суму 270 718,00 грн.

На виконання умов договору, позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 270 718,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №2023 від 22.04.2016р., №2024 від 22.04.2016р., №2024 від 22.04.2016р., №2025 від 22.04.2016р., долученими до матеріалів справи;

За твердженням позивача, відповідач своїх зобов'язань за договорами не виконав.

В порядку досудового врегулювання спору позивач направляв претензію №1 від 30.05.2016р. про повернення попередньої оплати за ненадані послуги з організації перевезення вантажів. У відповідь відповідач направив гарантійний лист №419 від 31.05.2016р., в якому зазначено, що у зв'язку із перетворенням ТзОВ «ПЦЄУ Девелопмент» у ПАТ «Львівська вагонна компанія» проводиться аудиторська перевірка підприємства, рахунки заблоковані до завершення аудиторської перевірки. Повернення коштів відповідач гарантував протягом 10 банківських днів.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав договірних зобов'язань, ТзОВ В«Перша українська вантажна компаніяВ» звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості в 270 718,00 грн. основного боргу, 17 761,00грн. пені та 1490,00грн. 3% річних.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір №15-0416ТЕ про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах від 15.04.2016р., у зв'язку із чим набули взаємних прав і обов'язків.

За договором перевезення вантажу, відповідно до вимог ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 921 ЦК України, перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами).

Перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами) (ч. 2 ст. 921 ЦК України).

Позивач свої зобов'язання за спірним договором виконав повністю. При цьому, відповідачем не виконані обумовлені послуги, в результаті чого виникла заборгованість на загальну суму в розмірі 270 718,00 грн.

Відповідач обставин справи не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимогу позивача про стягнення суми попередньої оплати є правомірною та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 270 718,00 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1490,00грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за ненадані послуги (організація перевезень вантажів).

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли послуги мали бути виконані, до дня фактичного виконання послуг замовнику або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок виконавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, до спірних правовідносин положення частини 2 статті 625 ЦК України про стягнення з відповідача 3 % річних не застосовуються, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 17 761,00грн. пені, суд прийшов до висновку відмовити в її задоволенні, з огляду на таке.

Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Оскільки попередню оплату за експедиційні послуги здійснено, а послуги не надані, відповідно до частини першої статті 921 ЦК України, у замовника виникає право вимагати виконання обумовлених послуг або повернення суми попередньої оплати від виконавця, який одержав суму попередньої оплати і не виконав його у встановлений строк.

Як встановлено судом, 30.05.2015р. позивач направив відповідачу претензію №1 від 30.05.2016р. про повернення попередньої оплати за ненадані послуги з організації перевезення вантажів.

Відповідно до положень ст. 539 Цивільного кодексу України, альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Відтак, враховуючи зміст претензії №1 від 30.05.2016р., у порядку досудового врегулювання спору у відповідача виникло альтернативне зобов'язання у даних правовідносинах.

При цьому, між позивачем та відповідачем, у відповідності із ст. 547 ЦК України, письмового договору про стягнення пені, як виду забезпечення виконання зобов'язання, укладено не було.

Враховуючи передбачене право вибору відповідача стосовно предмету зобов'язання в порядку досудового врегулювання спору, відсутні підстави для застосування відповідальності за невиконання саме грошового зобов'язання передбаченої Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» у вигляді стягнення з відповідача пені.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 4-3, 33, 35, 43, 49, 75, 82-84, 116 ГПК України , суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства В«Львівська вагонна компаніяВ» (79058, м. Львів, пр. Чорновола, 45-А, корпус 6, ідентифікаційний код 38424884) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Перша українська вантажна компаніяВ» (49000, м. Дніпро, вул. Мечникова, 11, каб. 212, ідентифікаційний код 38955754) 270 718,00 грн. та 4060,77 грн. судового збору.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повне рішення складено 23.09.2016р.

Суддя Ділай У.І.