Рішення

від 20.09.2016 по справі 910/13265/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2016Справа №910/13265/16 За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства

Дніпровського району м. Києва

до Громадської організації "Центр досліджень проблем нерозповсюдження"

про стягнення 49 819,73 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Дацюк І.І. (довіреність б/н від 12.09.2016)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Центр досліджень проблем нерозповсюдження" (відповідач) про стягнення 49 819,73 грн. заборгованості за договором про надання послуг з забезпечення електричною енергію №116 від 14.04.2010, з яких: 18 317,17 грн. - сума основного боргу, 15 055,25 грн. - інфляційні втрати, 16 447,31 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг з забезпечення електричною енергію №116 від 14.04.2010 в частині повної та своєчасної сплати за надані позивачем послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2016 порушено провадження по справі № 910/13265/16 та призначено її до розгляду на 30.08.2016.

29.08.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі та клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 30.08.2016 представники сторін не з'явились.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.08.2016 розгляд справи відкладено на 20.09.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 20.09.2016 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 20.09.2016 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи надсилались на юридичну адресу відповідача (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), а відтак, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 20.09.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.04.2010 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - виконавець) та Громадською організацією "Центр досліджень проблем нерозповсюдження" (далі - споживач) укладено договір про надання послуг з забезпечення електричною енергією № 116 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець, на підставі укладеного договору з АТ "Київенерго", зобов'язується транспортувати по внутрішньо - будинковим мережам нежитлового приміщення електричну енергію.

Відповідно до п. 1.2 Договору, споживач, який займає нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. Рогозівська, буд. 4/16, загальною площею 556,00 кв.м., зобов'язується, у відповідності до даного Договору, прийняти послугу та своєчасно оплатити її.

Згідно п. 1.3. договору, споживач сплачує кошти за фактично використану електроенергію на розрахунковий рахунок виконавця, яка розраховується згідно додатку № 1 до договору, виконавець забезпечує надання послуг з забезпечення електричною енергією.

Відповідно до умов п. 2.4.1 Договору, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати виконавцю кошти за використану електроенергію протягом 3 - х банківських днів з моменту отримання платіжної вимоги - доручення виставленої виконавцем.

Пунктом 3.2. Договору сторонами погоджено, що споживач, незалежно від наслідків його господарської діяльності, повинен до кінця поточного місяця сплатити платіж за електроенергію минулого місяця на розрахунковий рахунок виконавця в сумі, що виставлена в платіжній вимозі - дорученні. Платіжна вимога - доручення пред'являється до оплати за три банківські дні до моменту їх оплати. Споживач отримує платіжні вимоги - доручення під підпис відповідальної особи.

Термін дії договору встановлений з 01.09.2009 по 31.08.2012, згідно з п. 6.1. Договору.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначає, що за період з 01.09.2010 по 30.10.2011 внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 116 про надання послуг з забезпечення електричною енергією, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 17 317,17 грн.

Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача 17 317,17 грн. основної заборгованості, а також у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання 15 055,25 грн. інфляційних втрат та 16 447,31 грн. 3% річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг. При цьому, такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 26.04.2016 у справі № 927/1355/15.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, надавши відповідачу послуги з забезпечення електроенергією за період з 01.09.2010 по 31.10.2011, що підтверджується розробками по групрахунках, рахунками-розшифровками та платіжними вимогами-дорученнями.

Відповідач свій обов'язок з оплати отриманих комунальних послуг за період з з 25.10.2010 року по 30.04.2014 року належним чином та у повному обсязі не виконав, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 35638,92 грн.

Відповідач свій обов'язок з оплати отриманих послуг за період з 01.09.2010 року по 31.10.2011 року належним чином та у повному обсязі не виконав, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 18 317,17 грн.

Відповідач доказів на підтвердження сплати заборгованості не надав, тверджень позивача не спростував.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 18 317,17 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, з урахуванням прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення 15 055,25 грн. інфляційних втрат та 16 447,31 грн. 3% річних.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд, перевіривши розрахунки інфляційних втрат, встановив, що розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлений позивачем.

Однак, враховуючи те, що позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 15055,25 грн., що заявлені позивачем до стягнення, а тому дані позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що останній є невірним, оскільки позивачем невірно визначено дати початку прострочення виконання грошового зобов'язання, а також невірно визначено суми, на які нараховуються 3% річних.

За розрахунком суду, здійсненим за загальний період з 01.10.2010 по 30.06.2016 без наростаючого підсумку, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 2 839,65 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно із ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Громадської організації "Центр досліджень проблем нерозповсюдження" (04205, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 23-А, код 25680935) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г, код 03366612) 18 317,17 грн. основного боргу, 15 055,25 грн. інфляційних втрат, 2 839,65 грн. 3% річних та 1 001,62 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2016.

Суддя С.О. Турчин