Постанова

від 20.09.2016 по справі 910/31435/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2016 р. Справа№ 910/31435/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Яковлєва М.Л.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: - Форотинський С.Л. - директор згідно витягу з ЄДРПОУ,

Бевза А.С. - представник за довіреністю б/н від 22.10.2015;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Делюкс-Білдинг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 у справі № 910/31435/15 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАз Лізинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Делюкс-Білдинг"

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" (надалі - позивач) 14.12.2015 звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 513 від 02.12.2015 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЮКС-БІЛДИНГ" (надалі - відповідач) про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 (повний текст складено 15.02.2016) у справі № 910/31435/15 позов задоволено повністю. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЮКС-БІЛДИНГ" майно - вантажний автомобіль самоскид Mercedes Benz Actros 4140 K, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, № шасі НОМЕР_2, № двигуна НОМЕР_3 та передано його в розпорядження Товариству з обмеженою відповідальністю "КрАЗ".

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 18.03.2016 (згідно відтиску штемпеля Господарського суду міста Києва на апеляційній скарзі) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не дослідив, що через фінансову неспроможність відповідач позбавлений можливості сплачувати лізингові платежі в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу у даній справі було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 10.05.2016.

Розгляд справи неодноразово відкладався, справа розглядалась різними складами суду.

В судовому засіданні 26.05.2016 представник відповідача надав додаткові пояснення, в яких через відсутність представників відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції у судових засіданнях він не зміг подати докази та просив суд залучити додатковий доказ, а саме, акт приймання-передачі (вилучення предмету лізингу) від 30.04.2014 № 080/14.

При цьому в судовому засіданні 02.06.2015 представник позивача заперечив проти наявності підпису директора позивача ОСОБА_4 та печатки позивача на вищезазначеному акті та заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи.

Справа повернулася до суду апеляційної інстанції з висноком експерта, якому було доручено проведення експертизи у даній справі. Ухвалою від 30.08.2016 провадження у даній справі було поновлено, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.09.2016.

Так, за результатами проведення комплексної експертизи було встановлено, що питання щодо підпису від імені директора ТОВ «КрАЗ Лізинг» ОСОБА_4 на акті приймання-передачі (вилучення предмету лізингу) від 30.04.2014 року № 080/14 не вирішувалось, у зв'язку з розбіжністю досліджуваного підпису та зразків за транскрипцією.

Щодо відбитку печатки ТОВ «КрАЗ Лізинг» в акті приймання-передачі (вилучення предмету лізингу) від 30.04.2014 року № 080/14, експертами було встановлено, що вказаний відбиток нанесений не печаткою ТОВ «КрАЗ Лізинг», зразки відбитків якої надані в якості порівняльного матеріалу.

19.09.2016 через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від імені позивача було подано повідомлення про скасування довіреностей, зокрема, виданої представнику Бевзі А.С.

В судовому засіданні 20.09.2016 представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Окрім цього, в судовому засіданні був присутній директор ТОВ «КрАЗ Лізинг» Форотинський С.Л., який зазначив, що повідомлення про скасування довіреностей ним не підписувались, та печатка на такому повідомленні на ставилась, а тому просив не приймати до уваги подане невідомими особами фіктивне повідомлення, також підтвердив повноваження свого представника.

Представник апелянта в судове засідання 20.09.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, жодних клопотань або заяв від останнього не надходило.

Судом апеляційної інстанції з метою належного повідомлення відповідача було надіслано ухвалу від 30.08.2016 на дві адреси останього: яка вказана в ЄРПОУ (04208, м. Київ, пр-т. Г.Гонгадзе, буд. 5), та яку відповідач самостійно вказав в апеляційній скарзі (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 2-А). Разом з цим, матеріали справи містять повідомлення про повернення ухвал суду від 30.08.2016 у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що надсилались на обидві адреси.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу від 30.08.2016 було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і повернуто з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З урахуванням того, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши надані оригінали, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2013 між позивачем та відповідачем було укладено договір оперативного лізингу №011/13 ОЛ ЮО АВ (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати відповідачу у платне користування (оперативний лізинг) вантажний автомобіль самоскид Мерседес д.н. НОМЕР_1, а відповідач зобов'язувався сплатити перший лізинговий платіж та регулярно, відповідно графіку, сплачувати чергові лізингові платежі.

Згідно з пунктом 2.1 договору строк, на який предмет лізингу передається у оперативний лізинг, становить 31 (тридцять один) місяць з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі предмету лізингу.

Відповідно до п. 3.1 договору, лізингоодержувач сплачує лізингові платежі відповідно щомісяця до 05 (п'ятого) числа за поточний місяць.

Також, пунктом 3.3 договору сторони вирішили, що загальна сума лізингових платежів складає: 770 970,00 грн., в тому числі ПДВ - 128495,00 грн.

Відповідно до п. 10.1 договору лізингодавець має право безспірно вилучити предмет лізингу, зокрема, у випадку несплати лізингоодержувачем лізингового платежу в повному обсязі, або частково, протягом тридцяти календарних днів з дня настання строку платежу.

При цьому, сторони погодили, що у разі виникнення будь-яких обставин, передбачених (в тому числі) пунктом 10.1.1 цього договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про вилучення предмету лізингу із зазначенням строку його передачі. Документом, що підтверджує факт прийняття лізингодавцем рішення про розірвання договору, є рекомендований лист лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний за власний рахунок на протязі п'яти днів з моменту отримання від лізингодавця відповідної вимоги, повернути предмет лізингу лізингодавцю. Якщо протягом вказаного строку лізингоодержувач не поверне предмет лізингу лізингодавцю, то у відповідності до чинного законодавства України здійснюється примусове вилучення предмету лізингу у лізингоодержавача.

Відповідно до п. 16.1 договору, останній може бути достроково розірвано за згодою сторін, або лізингодавцем у односторонньому порядку відповідно до п. 16.2 цього договору.

Згідно п .16.2 лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір у випадках, коли лізингоодержувач, зокрема, не сплачує лізингові платежі протягом 30 календарних днів з дня настання строку платежу.

25.12.2013 між сторонами було підписано договір № 1-011/13 ОЛЮОАВ про внесення змін до договору оперативного лізингу №011/13 ОЛЮОАВ від 09.09.2013, відповідно до якого сторони вирішили пункт 3.2 договору викласти в наступній редакції: «Черговий місячний лізинговий платіж з січня місяця 2014 року по березень місяць 2014 включно складає: 12 435,00 грн. Також даним договором сторони склали графік сплати лізингових платежів та погашення заборгованості.

05.05.2014 між сторонами було підписано договір № 2-011/13 ОЛЮОАВ про внесення змін до договору оперативного лізингу №011/13 ОЛЮОАВ від 09.09.2013, відповідно до якого сторони вирішили пункт 3.1 договору викласти в наступній редакції: «Лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно щомісяця до 20 (двадцятого) числа за поточний місяць». Пункт 3.2 договору виклали в наступній редакції: «Черговий місячний лізинговий платіж із травня місяця 2014 року по березень місяць 2016 включно складає: 26 425,00 грн. Окрім цього, даним договором сторони склали графік сплати лізингових платежів та погашення заборгованості.

Судом встановлено, що позивач виконав всі свої зобов'язання за договором, передавши відповідачу товар згідно акту приймання передачі предмету лізингу № 0067/13 від 10.09.2013.

Як вірно було з`ясовано судом першої інстанції, за своєю правовою природою вказаний договір є договором лізингу.

У відповідності до приписів статті 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи видно, зокрема з виписок по рахунках позивача за період з 30.10.2013 по 23.05.2014 (а.с. 30-34), що відповідачем частково сплачувались лізингові платежі зокрема:

- 30.10.2013 - 24 870,00 грн.,

- 17.12.202013 - 24 870,00 грн.,

- 14.03.2014 - 7 305,00 грн.,

- 22.04.2014 - 11 666,67 грн.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи (зокрема з акту звіряння взаємних розрахунків (а.с. 29), станом на 31.12.2014 у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 290 105,83 грн.

Правомірним є висновок місцевого господарського суду про те, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків зі сплати періодичних лізингових платежів за договором позивач 08.10.2014 направив на адресу відповідача письмову претензію на суму 253 243,63 грн. Дану заборгованість позивач вимагав оплати протягом десяти днів з дня отримання даної претензії. Однак, як видно з матеріалів справи та не спростовано під чса перегляду рішення судом апеляційної інстанції, відповідачем дана претензія була залишена без відповіді та без виконання.

27.07.2015 позивач направив на адресу відповідача письмове повідомлення про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку та припис про зобов'язання відповідача припинити експлуатацію предмету лізингу та безспірно передати його позивачу (а.с. 45). У вказані строки відповідач не з'явився, предмет лізингу не передав.

Так, сторонами не заперечується, що на дату розірвання договору (дострокового припинення в розумінні п. 16.2 договору) відповідач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів, які підлягали оплаті відповідно до передбачених графіком дат платежу. При цьому доказів повного або часткового погашення заборгованості (визначеної в акті звіряння взаємних розрахунків) відповідачем в судах обох інстанцій надано не було.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (приписи статей 525, 526 ЦК України).

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Наразі, як вбачається з матеріалів справи і апелянтом належними у розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України доказами це не спростовано, предмет лізингу після розірвання договору оперативного лізингу не був ані повернутий лізингодавцю, ані викуплений лізингоодержувачем.

Відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України та ст.ст. 11, 509 ЦК України укладений між сторонами договір оперативного є належною підставою для виникнення, серед іншого, у відповідача права на володіння та користування предметом лізингу, переданим його за актом приймання-передачі, що унеможливлює кваліфікацію набуття відповідачем цього майна як такого, що здійснено недобросовісно або без відповідних правових підстав.

Щодо посилань позивача на витребування майна па підставі ст. 387, 1212 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає, що договірний (зобов'язальний) характер правовідносин між сторонами щодо передання спірного майна у користування на умовах лізингу та наявність спеціальної норми ст. 806 ЦК України унеможливлює обґрунтоване застосування у даному випадку приписів ст.ст. 387 і 1212 ЦК України, що опосередковує альтернативні способи захисту (конкуренція позовів). (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 27.10.2015 у справі № 908/602/15-г).

Київський апеляційний господарський суд (з урахуванням відсутності заперечень відповідача) погоджується із висновком місцевого суду щодо доведеності факту наявності заборгованості по сплаті лізингових платежів та неповернення предмету лізингу по закінченню визначеного строку лізингу, адже належного доказу настання вказаних підстав для припинення існування відповідного зобов'язання - викуп предмету лізингу - надано не було.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта про неможливість виконання обов'язків за договором оперативного лізингу у зв'язку з фінансовою неспроможністю відповідача та складною політико-економічною ситуацією в країні з урахуванням ст. 625 ЦК України, відповідно до якої визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

А тому, враховуючи те, що відповідач ухиляється від виконання умов договору в частині сплати лізингових платежів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Також судом апеляційної інстанції не приймаються доводи апелянта про неналежне повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду про порушення провадження у справі в суді першої інстанції (як і позовна заява) дійсно надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи) (а.с. 4-8).

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

А тому, суд апеляційної інстанції з урахуванням наявності доказів надсилання процесуальних документів відповідачу, вважає правомірними висновки суду першої інстанції про належне повідомлення сторони про час та місце розгляду судової справи.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції на підставі ст. 101 ГПК України було долучено до матеріалів справи акт приймання-передачі (вилучення предмету лізингу) від 30.04.2014 року № 080/14, що був поданий стороною на стадії перегляду рішення судом апеляційної інстанції з урахуванням відсутності в суді першої інстанції представника відповідача (як неподаного з незележних від сторони причин).

Разом з цим, даний акт не приймається судом апеляційної інстанції як належний та допустимий доказ (в розумінні ст. 32-34, 36, 43, 101 ГПК України), що підтверджує повернення предмету лізингу за договором оперативного лізингу № 011/13 ОЛ ЮО АВ (який сторона надала як підставу для відмови у задоволенні позову).

Як зазначалось раніше, у даній справі було призначено судову комплексну експертизу (почеркознавчу та технічну експертизу документів).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права. Так, у рішенні ЄСПЛ "Дульський проти України" (Заява N 61679/00) від 1 червня 2006 року, зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури. Більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження (ст. 3 Закону України "Про судову експертизу").

Відповідно до пункту 1.8. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (далі - Інструкція) експертизи та дослідження проводяться фахівцями, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності і внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Відповідно п.п. 3, 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» за змістом статті 101 ГПК апеляційний господарський суд, яким приймаються додаткові докази і перевіряється законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, вправі призначити судову експертизу на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукопису під впливом будь-яких (природних, штучних) збиваючих факторів; у незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням почерку іншої особи; визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

Технічна експертиза документів поділяється на експертизу реквізитів документів, експертизу друкарських форм та експертизу матеріалів документів.

Так, у висновку експерта в результаті проведення комплексної експертизи з даній справі в результаті порівняльного дослідження підписів, виконаного на акті приймання-передачі (вилучення предмету лізингу) від 30.04.2014 року № 080/14 з вільними та експериментальними зразками підписів ОСОБА_4 було встановлено їх розбіжність по ознакам (транскрипції, загальному вигляді та переважаючій формі). При цьому, вищеперераховані розбіжні ознаки підписів, являються стійкими, суттєвими і в своїй сукупності утворюють комплекс ознак, який є достатнім для висновку суду апеляційної інстанції про те, що підпис виконаний на акті приймання-передачі (вилучення предмету лізингу) від 30.04.2014 року № 080/14 не ОСОБА_4, а іншою особою. Окрім цього, щодо іншого питання чи було нанесено відбиток на акті приймання-передачі (вилучення предмету лізингу) від 30.04.2014 року № 080/14 печаткою ТОВ «КрАЗ Лізинг», експертами було встановлено, що вказаний відбиток нанесений не печаткою ТОВ «КрАЗ Лізинг», зразки відбитків якої надані в якості порівняльного матеріалу.

З урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази повернення предмету лізингу, а тому позовні вимоги про витребування майна за договором оперативного лізингу № 011/13 ОЛ ЮО АВ правомірно задоволено судом першої інстанції.

Щодо клопотання позивача про винесення окремої ухвали - суд апеляційної інстанції не знайшов підстав та доцільності для здійснення такої процесуальної дії. Зазначені заявником обставини є підставою для направлення повідомлення в правоохоронні органи.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 32-34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Делюкс-Білдинг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 у справі № 910/31435/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/31435/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Повний текст постанови складено 23.09.2016.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

М.Л. Яковлєв