Рішення

від 20.09.2016 по справі 910/14058/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2016Справа №910/14058/16

За позовомКомунального підприємства «Київський метрополітен» доТовариства з обмеженою відповідальністю «К.Ф.Імпекс» простягнення 31697 грн. 31 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Гайдай Т.В. - представник за довіреністю № 69 від 12.05.2016;

від відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01.08.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства «Київський метрополітен» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «К.Ф.Імпекс» про стягнення 31697 грн. 31 коп., з яких 27114 грн. 37 коп. основного боргу, 4153 грн. 41 коп. пені та 429 грн. 53 коп. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 не сплатив орендні платежі за користуванням об'єктом оренди у період з 01.05.2015 по 01.02.2016, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 27114 грн. 37 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань зі сплати орендних платежів, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 4153 грн. 41 коп., нараховану за прострочення сплати орендних платежів з липня 2015 року по лютий 2016 року (щодо кожного простроченого платежу окремо в межах шестимісячного періоду нарахування). Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 429 грн. 53 коп. за загальний період нарахування з 11.06.2015 по 30.04.2016 щодо кожного простроченого платежу (місячної вартості орендної плати) окремо.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 порушено провадження у справі № 910/14058/16; розгляд справи призначено на 19.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 20.09.2016.

Представник позивача у судовому засіданні 20.09.2016 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 20.09.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвал суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103039164608.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та відповідач не подавав клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 20.09.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

10.08.2011 між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «К.Ф.Імпекс» (орендар) укладено Договір № 146-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 29.04.2010 № 590/4028 передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря) за адресою: станція метро «Героїв Дніпра» (вестибюль № 1) для торгівлі продовольчими товарами.

Відповідно до п. 2.1 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 8,2 кв.м., згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Відповідно до п. 2.4 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен».

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Судом встановлено, що 10.08.2011 позивач передав у строкове платне користування об'єкт оренди за Договором № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 (частину вестибюлю станції метро «Героїв Дніпра» (вестибюль № 1), визначену тимчасово огороджуючими конструкціями (кіоском), загальною площею 8,2 кв.м.), що підтверджується актом приймання-передачі майна в оренду, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками позивача та відповідача.

(копія акту долучена позивачем до позовної заяви).

Згідно з п. 9.1 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 він вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київради від 29.04.2010 № 590/4028 діє з 10.08.2011 до 08.08.2011 (2 роки 364 дні).

Відповідно до п. 9.5 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Судом встановлено, що Комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «К.Ф.Імпекс» з орендованого майна (частини вестибюлю станції метро «Героїв Дніпра» (вестибюль № 1), загальною площею 8,2 кв.м.) у зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язку з повернення орендованого майна після закінчення строку дії Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 у справі № 910/20555/15, яке набрало законної сили 12.01.2016 (відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, 12.01.2016 Київським апеляційним господарським судом прийнято ухвалу про припинення апеляційного провадження у справі № 910/20555/15 у зв'язку з відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю «К.Ф.Імпекс» від розгляду апеляційної скарги на вказане рішення суду першої інстанції), позов Комунального підприємства «Київський метрополітен» задоволено; виселено Товариства з обмеженою відповідальністю «К.Ф.Імпекс» з об'єкту оренди - частини вестибюлю станції метро «Героїв Дніпра» (вестибюль № 1), загальною площею 8,2 кв.м.; зобов'язано відповідача демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції, що знаходяться за адресою: станція метро «Героїв Дніпра» (вестибюль № 1), загальною площею 8,2 кв.м. та повернути нерухоме майно Комунальному підприємству «Київський метрополітен» по акту приймання-передачі.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 у справі № 910/20555/15 судом було встановлено, що орендодавець - КП "Київський метрополітен" повідомленням від 26.08.2014 за № 464-НЗК повідомив орендаря - ТОВ "К.Ф ІМПЕКС" про закінчення терміну дії договору, відмову від продовження договору оренди та висловив вимогу до 01.09.2014р. демонтувати конструкції та передати орендоване майно по акту прийому-передачі.

Задовольняючи позов Комунального підприємства «Київський метрополітен», суд у справі № 910/20555/15 зазначив, що відповідно до статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди, а договірні відносини сторін припинились у зв'язку із закінченням терміну дії Договору оренди № 1146-У(Ор)-11 від 10.08.2011, і відповідач втратив статус орендаря.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Таким чином, обставини, встановлені судом у справі № 910/20555/15, щодо припинення дії Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011, мають преюдиціальне значення та не потребують доказування при розгляді даної справи.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з п. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з частиною 2 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з п. 3.1 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 29.04.2010 № 590/4028 та Методики розрахунку плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 № 34/91, та на дату підписання цього договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати (Додаток № 2), що є невід'ємною частиною цього договору, становить 175,25 грн. за 1 кв.м орендної площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на червень 2011 року складає 1437,08 грн. без ПДВ.

У Додатку № 2 до договору (Розрахунок місячної плати) сторони погодили вартість об'єкта оренди за експертною оцінкою (68980,00 грн.), орендну ставку - 25% та розмір орендної плати станом на 30.06.2011 - 1437,08 грн., без ПДВ 287,42 грн., разом з ПДВ - 1724,50 грн.

Відповідно до п. 3.2 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Згідно з п. 3.4 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 додатково орендар сплачує орендодавцю разом з орендною платою податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до п. 3.5 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 оплата за договором проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі . Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі про повернення об'єкта оренди орендодавцеві.

Тобто, вказаними умова договору сторони погодили, що відповідач повинен сплачувати орендну плату до дати фактичного повернення об'єкту оренди, про що сторони складають акт приймання-передачі про повернення майна.

Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Суд зазначає, що з урахуванням положень статті 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29.05.2013 № 12.

Судом встановлено, що 01.02.2016 орендар (відповідач) повернув орендодавцю (позивачу) об'єкт оренди за Договором № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 01.02.2016, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками позивача та відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви).

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на нарахування орендної плати за користування відповідачем об'єкту оренди до дати фактичного повернення об'єкту оренди, тобто до 01.02.2016 (дата складення сторонами акту приймання-передачі про повернення об'єкта оренди).

Водночас, як вбачається з розрахунку позовних вимог, долученого позивачем до позовної заяви, позивач здійснює нарахування орендної плати за 01.02.2016 у сумі 106 грн. 71 коп.

Однак, з огляду на те, що об'єкт оренди було повернуто позивачу 01.02.2016, підстави для нарахування орендної плати за 01.02.2016 відсутні, оскільки дата фактичного повернення об'єкта оренди не враховується у період нарахування орендної плати, враховуючи, що орендар фактично не міг використовувати об'єкт оренди протягом всього дня, в який відбулось повернення майна з оренди. По суті, так само, як дата фактичної сплати заборгованості не входить до періоду прострочення виконання зобов'язання з оплати.

Судом встановлено, що за період з 01.05.2015 по 01.02.2016 (включно) позивачем було нараховано орендні платежі за користування об'єктом оренди у загальному розмірі 27114 грн. 37 коп. (з урахуванням індексу інфляції та ПДВ відповідно до умов договору), а саме: за травень 2015 року - 2934 грн. 70 коп., за червень 2015 року - 2999 грн. 26 коп., за липень 2015 року - 3011 грн. 26 коп., за серпень 2015 року - 2981 грн. 14 коп., за вересень 2015 року - 2957 грн. 29 коп., за жовтень 2015 року - 3025 грн. 31 коп., за листопад 2015 року - 2985 грн. 98 коп., за грудень 2015 року - 3045 грн. 70 коп., за січень 2016 року - 3067 грн. 02 коп. та за лютий 2016 року (за 01.02.2016) - 106 грн. 71 коп. (відповідно до розрахунку заборгованості, долученого позивачем до позовної заяви).

Судом встановлено, що розмір місячної орендної плати складається із базової ставки орендної плати, зазначеної у Розрахунку орендної плати (Додаток № 2 до Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011), у сумі 1724,50 грн. з урахуванням добутку індексів інфляції за попередні місяці (п. 3.2 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011) та з урахуванням ПДВ (п. 3.4 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011).

Перевіривши зазначені позивачем у розрахунку заборгованості (долучений до позовної заяви) розміри нарахованих позивачем орендних платежів за період з 01.05.2015 до 01.02.2016, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості (на загальну суму 27007 грн. 66 коп.).

Водночас, як було встановлено судом, підстави для нарахування орендної плати за 01.02.2016 (на суму 106 грн. 71 коп.), тобто за день, коли відбулось фактичне повернення об'єкту оренди, у позивача відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.6 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був сплатити позивачу оренду плату за користування об'єктом оренди у травні 2015 року у строк до 10.05.2015 (включно), оренду плату за червень 2015 року - у строк до 10.04.2015 (включно), орендну плату за липень 2015 року - у строк до 10.07.2015 (включно), орендну плату за серпень 2015 року - у строк до 10.08.2015 (включно), орендну плату за вересень 2015 року - у строк до 10.09.2015 (включно), орендну плату за жовтень 2015 року - у строк до 10.10.2015 (включно), орендну плату за листопад 2015 року - у строк до 10.11.2015 (включно), орендну плату за грудень 2015 року - у строк до 10.12.2015 (включно), орендну плату за січень 2016 року - у строк до 10.01.2016 (включно).

Судом встановлено, що відповідач не здійснив сплату орендних платежів за користування об'єктом оренди за період з 01.05.2015 до 01.02.2016, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати орендних платежів за користування об'єктом оренди за вказаний період.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «К.Ф.Імпекс» у розмірі 27007 грн. 66 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 27007 грн. 66 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «К.Ф.Імпекс» суми основного боргу у розмірі 27114 грн. 37 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 27007 грн. 66 коп. Водночас, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 106 грн. 71 коп. орендної плати за 01.02.2016 суд дійшов висновку про відмову у задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань зі сплати орендних платежів, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 4153 грн. 41 коп., нараховану за прострочення сплати орендних платежів з липня 2015 року по лютий 2016 року (щодо кожного простроченого платежу окремо в межах шестимісячного періоду нарахування).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Також договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином, в силу наведених норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Так, відповідно до п. 6.2 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Однак, згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення містить ст. 631 ЦК України.

Як встановлено судом, враховуючи положення п.п. 9.1 та 9.5 Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 та обставини щодо надіслання позивачем відповідачу повідомленням від 26.08.2014 за № 464-НЗК про закінчення терміну дії договору, відмову від продовження договору оренди та про вимогу до 01.09.2014 демонтувати конструкції та передати орендоване майно по акту прийому-передачі (що встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 у справі № 910/20555/15), дія вказаного договору припинилась 08.08.2014.

Як вбачається з розрахунку пені, долученого до позовної заяви, позивач заявляє до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 4153 грн. 41 коп., нараховану за прострочення сплати орендних платежів з липня 2015 року по лютий 2016 року , тобто за період невиконання відповідачем обов'язку зі сплати орендних платежів за період фактичного користування об'єктом оренди після припинення дії Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011.

Однак, суд зазначає, що забезпечення неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем зобов'язання зі сплати орендних платежів припинилося у зв'язку із припиненням дії договору, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені за прострочення ним сплати орендної плати за період фактичного користування об'єктом оренди після припинення дії договору (тобто, щодо прострочення сплати орендних платежів, нарахованих за період після закінчення строку дії Договору № 146-У(Ор)-11 від 10.08.2011 - після 08.08.2014).

Іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов'язання після припинення дії договору сторонами спору суду не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку в необґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 10 грн. 20 коп., нарахованої за прострочення сплати орендної плати за 01.02.2016 (у зв'язку з безпідставністю нарахування орендної плати за 01.02.2016), та пені у розмірі 4143 грн. 21 коп., нарахованої за прострочення сплати орендних платежів, нарахованих за період після закінчення строку дії за період з липня 2015 року по січень 2016 року (у зв'язку з припиненням дії договору оренди), у зв'язку з чим відмовляє у позові Комунального підприємства «Київський метрополітен» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «К.Ф.Імпекс» пені у розмірі 4153 грн. 41 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 429 грн. 53 коп. за загальний період нарахування з 11.06.2015 по 30.04.2016 щодо кожного простроченого платежу (місячної вартості орендної плати) окремо.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його обґрунтованості в частині нарахування 3% річних за прострочення сплати орендних платежів за червень 2015 року - січень 2016 року (на загальну суму 428 грн. 83 коп.).

При цьому, як вбачається з розрахунку 3% річних, позивач здійснює нарахування 3% річних у розмірі 0,70 грн. за прострочення сплати відповідачем орендної плати за лютий 2016 року (за 01.02.2016).

Однак, з огляду на те, що судом було встановлено відсутність підстав для нарахування орендної плати за 01.02.2016, також відсутні підстави для нарахування 3% річних за прострочення сплати орендної плати за 01.02.2016.

Таким чином, суд відмовляє Комунальному підприємству «Київський метрополітен» в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 0,70 грн., нарахованих за прострочення сплати орендної плати за лютий 2016 року (за 01.02.2016).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «К.Ф.Імпекс» 3% річних у розмірі 429 грн. 53 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 428 грн. 83 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «К.Ф.Імпекс» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 3, кв. 13; ідентифікаційний код: 25638554) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 35; ідентифікаційний код: 03328913) суму основного боргу у розмірі 27007 (двадцять сім тисяч сім) грн. 66 коп., 3% річних у розмірі 428 (чотириста двадцять вісім) грн. 83 коп. та судовий збір у розмірі 1192 (одна тисяча сто дев'яносто дві) грн. 77 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 26.09.2016

Суддя І.М. Отрош