Рішення

від 22.09.2016 по справі 920/661/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.09.2016 Справа № 920/661/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго», м. Суми

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання

«Гумотехніка», м. Суми

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сумський завод

гумотехнічних виробів», м. Суми

про стягнення 549767 грн. 71 коп.

Головуючий суддя Заєць С.В

суддя Костенко Л.А.

суддя Яковенко В.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (ордер серія СМ № 88 від 11.07.2016);

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № 16 від 05.08.2016);

від 3-ї особи: ОСОБА_4 (довіреність № 70 від 12.08.2016);

при секретарі судового засідання Даніловій Т. А.

Суть спору : позивач у позовній заяві від 29.06.2016 № 17/8525 просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 437 258 грн. 89 коп. за двократне перевищення договірної величини споживання електричної енергії, 75601 грн. 68 коп. за двократне перевищення договірної величини потужності, 30015 грн. 14 коп. - пені., 1854 грн. 45 коп. -3% річних, 5037 грн. 55 коп. - інфляційних нарахувань, 8855 грн. 93 коп. відповідно до Договору поруки № 3112/1 від 31.12.2015, а також судового збору та 20 000 грн. 00 коп. - витрат на правову допомогу.

07.09.2016 відповідачем подано відзив від 07.09.2016 № 22 на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає повністю та просить відмовити позивачу у задоволенні позову.

22.09.2016 відповідачем подано клопотання б/н від 22.09.2016 про зупинення провадження у справі № 920/661/16 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 920/774/16.

22.09.2016 відповідачем на виконання вимог окремої ухвали від 22.08.2016 подано письмове повідомлення про усунуті недоліки в діяльності товариства.

В судовому засіданні 22.09.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі заперечував, вважаючи зазначені дії затягуванням судового процесу.

В судовому засіданні від 22.09.2016 представником відповідача та представником третьої особи надавалися усні пояснення по справі та висловлювалися заперечення проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження по справі. Зупинення провадження по справі з інших підстав є неправомірним.

Зупинення провадження по справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у даній справі.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі,- у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Відповідно до Роз'яснень постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ст. 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст. 33, 42,43 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З'ясувавши підстави, з яких відповідач просить визнати недійсним договір поруки № 3112/1 від 31.12.2015, укладений між позивачем, відповідачем та третьою особою, в межах справи № 920/774/16, суд приходить до висновку про можливість розгляду даної справи по суті.

В зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу, відповідачу та третій особі для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив:

30 жовтня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Сумиобленерго» (позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сумський завод гумотехнічних виробів» (третя особа) був укладений договір № 30100116 про постачання електричної енергії (надалі Основний договір).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що позивач продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок відповідача, а відповідач оплачує позивачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами основного договору та додатків до основного договору.

Відповідно до п. 4.2.2. Основного договору за перевищення договірної величини споживання електричної енергії та договірної величини потужності, визначених згідно вимог п. 5 основного договору, споживач сплачує Постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величини. При цьому плата за перевищення договірної величини потужності стягується із споживачів з приєднаною потужністю 150 кВт і більше та середньомісячним (за підсумком минулого року) обсягу фактичного споживання електричної енергії або договірної величини потужності сплачується окремими платежами.

Пунктом 5 Основного договору передбачений порядок визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності. Обсяги постачання (договірні величини споживання) електричної енергії встановлені в Додатку № 1 до Основного договору.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що граничні (договірні) величини споживання електричної потужності за розрахунковий період з 01.10.2015 по 31.10.2015 доведені до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сумський завод гумотехнічних виробів» 10.09.2015 відповідно до повідомлення (вих. № 24/11694).

Також, 30.10.2015 відбувся контроль потужності за наслідками якого складений акт № 5639 з контролю електричної потужності. Аналогічні акти складені за № 5640 від 30.10.2015, № 5731 від 30.11.2015, № 5732 від 30.11.2015. На підставі наведених замірів обрахована сума, що належить до сплати Споживачу в загальному розмірі за жовтень-листопад 2015 у розмірі 75601 грн. 68 коп.

За період з жовтня 2015 року по грудень 2015 року включно, як зазначає позивач, відбулося також перевищеня договірної величини споживання електричної енергії на загальну суму 437258 грн. 89 коп.

Як обгрунтовує позивач, про необхідність сплати вказаної суми повідомлено споживача - третю особу у даній справі, і при цьому на його адресу направлено оригінали рахунків та листи. Проте, зазначена вимога залишилась без задоволення.

Як зазначає позивач у позовній заяві, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сумський завод гумотехнічних виробів» свої зобов'язання за основним договором не виконало, в зв'язку з чим перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 549 767 грн. 71 коп.

31 грудня 2015 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Гумотехніка» (відповідач, поручитель), ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сумський завод гумотехнічних виробів» (третя особа, боржник) та Публічним акціонерним товариством «Сумиобленерго» (позивач, кредитор) був укладний договір поруки № 3112/1 (надалі договір поруки).

Згідно п. 1.1. договору поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником в термін до 29.01.2016 грошових зобов'язань по Договору № 30100116 від 30.11.2014 «Про постачання електричної енергії», укладеному між Кредитором та боржником (в подальшому основний договір), які виникнуть по сплаті активної електричної енергії з ПДВ, реактивної електричної енергії з ПДВ, перевищення договірних величин споживання та/або потужності, пені, інфляційних та 3% річних у січні 2016 - червні 2016 року та сплаті заборгованості у термін до 29.01.2016 року у розмірі:

- 437258 грн. 89 коп., за двократне перевищення договірної величини споживання електроенергії (період нарахування жовтень 2015 - грудень 2015 року);

- 75 601 грн. 68 коп. за двократне перевищення договірної величини потужності (період нарахування жовтень 2015 - грудень 2015 року);

- 30 015 грн. 14 коп. - пені, яка нарахована за неналежне виконання грошових зобов'язань по основному договору (період нарахування липень 2015 року - грудень 2015 року);

- 5037 грн. 55 коп. - інфляційних нарахувань (період нарахування липень 2015 року; жовтень 2015 року, грудень 2015 року);

- 1854 грн. 45 коп. - 3% річних (період нарахування липень 2015 - грудень 2015 рку).

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в термін, передбачений п. 1.1. договору поруки, товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Гумотехніка» за наданим рахунком кошти не сплатило.

Відповідно ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно із ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 Цивльного кодексу України).

Пунктами 4.1, 4.2 договору поруки передбачено, що відповідач та третя особа несуть солідарну відповідальність перед позивачем за виконання зобов'язань по основному договору. У разі неналежного виконання третьою особою зобов'язань по основному договору, відповідач зобов'язується виконати за третю особу зобов'язання останнього перед позивачем протягом трьох календарних днів з моменту пред'явлення йому вимоги позивача шляхом сплати грошових коштів на банківські рахунки, вказані у п.7.3 договору поруки.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 02.02.2016 на адресу відповідача - поручителя направлена вимога про виконання договору поруки (вих. № 40/1300). Вимога отримана відповідачем 09.02.2016, про що свідчить відмітка на поштовому повідомленні.

Проте, зобов'язання за договором поруки відповідачем виконані не були.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що позивачем зазначено вимогу сплатити 5037 грн. 55 коп. інфляційних нарахувань (період нарахування липень 2015 року, жовтень 2015, грудень 2015 року), проте як зазначає відповідач під час нарахування зазначених стягнень позивачем невірно визначено період нарахувань.

В повній мірі з'ясувавши обставини справи, суд приходить до висновку про неможливість покладення в основу даного рішення висновків відповідача, оскільки заборгованість, яка є предметом спору у даній справі в тому числі і сума інфляційних нарахувань в сумі 5037 грн. 55 коп. зафіксована сторонами у трьох сторонньому договорі поруки від. 31.12.2015 № 3112/1 і є предметом даного договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В матеріалах справи відсутні докази того, що сторонами вносилися зміни до договору поруки від 31.12.2015 № 3112/1, а також докази того, що даний договір чи його частину на день подачі позову визнано не дійсним.

Враховуючи зазначене суд покладає в основу своїх висновків презумпцію правомірності договору.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов`язковим.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 549 767 грн. 71 коп. заборгованості за договором поруки від. 31.12.2015 № 3112/1, а саме: 437 258 грн. 89 коп. за двократне перевищення договірної величини споживання електричної енергії, 75 601 грн. 68 коп. двократне перевищення договірної величини потужності, 30 015 грн. 14 коп. пені, 1854 грн. 45 коп. 3% річних, 5037 грн. 55 коп. інфляційних нарахувань.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення 20000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката позивач зазначає, що у зв'язку з необхідністю захисту своїх прав та інтересів позивач був змушений звернутись за правовою допомогою до адвоката та понести витрати.

Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст.4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 підтверджуються Договором про надання правової допомоги від 31.05.2016. Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 86 від 31.05.2016 адвокат ОСОБА_2 отримав від позивача кошти у розмірі 20000 грн. 00 коп. відповідно до договору від 31.05.2016.

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 583, виданого на підставі рішення Миколаївської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 29.01.2010 року № 4 на ім'я ОСОБА_2.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи адвокат ОСОБА_2 приймав участь у судових засіданнях у якості представника позивача, надавав усні пояснення та відповідні письмові заяви.

Пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової дороги, підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, зважаючи на наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених позивачем судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 28 Правил адвокатської етики.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Проте, позивачем не надано суду доказів, які підтверджують розумність витрат на послуги адвоката та вартість почасової оплати послуг адвоката.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, суд дійшов до висновку про часткове покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5000, 00 грн..

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторонни, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови оплати за поставлений товар, з нього на користь позивача підлягають стягненню 8246 грн. 52 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Гумотехніка» (40007, м. Суми, вул. Прикордонна, 47, код 37186640) на користь публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» (40035, м. Суми, вул. Д. Коротченка, 7, код 23293513) 437 258 грн. 89 коп. за двократне перевищення договірної величини споживання електричної енергії, 75 601 грн. 68 коп. двократне перевищення договірної величини потужності, 30 015 грн. 14 коп. пені, 1854 грн. 45 коп. 3% річних, 5037 грн. 55 коп. інфляційних нарахувань, 5000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката, 8246 грн. 52 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.09.2016.

Головуючий суддя С.В.Заєць

суддя Л.А.Костенко

суддя В.В. Яковенко