Рішення

від 27.09.2016 по справі 904/6863/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.09.16 Справа № 904/6863/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОН", м.Дніпро

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНІЛ", м. Дніпро

про стягнення 3 694,90 грн.

Суддя Соловйова А.Є.

Секретар судового засідання Нерух Н.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 05.09.2016, ОСОБА_2, договір про надання адвокатських послуг №02/15ПА від 17.01.2015

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність №47 від 07.09.2016

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕОН" (надалі - Позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНІЛ" (надалі - Відповідач) про стягнення 504,90 грн. - 3% річних, 8 450,40 грн. - інфляційних втрат, 1 378,00 грн. - судового збору.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2016 порушено провадження у справі, позовна заява прийнята до розгляду.

22.09.2016 Позивачем подана заява б/н, б/д про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої, в зв'язку з уточненням розрахунку розміру позовних вимог, позовні вимоги були зменшені до 3 694,90 грн., з яких: 142,03 грн. - 3% річних, 3552,87 грн. - інфляційні втрати.

Заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду.

В судовому засіданні 08.09.2016 оголошувалась перерва до 22.09.2016, згідно зі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем строків оплати за виконані роботи за договором №10-12л від 12.09.2012 на виконання робіт на об'єкті за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 198.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 22.09.2016.

Відповідач у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, 22.09.2016 подав до суду відзив на позовну заяву б/н від 22.09.2016. В обґрунтування своїх заперечень Відповідач зазначає, що 18.03.2015 господарським судом Дніпропетровської області ухвалено рішення між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, що є підставою для припинення провадження у справі. Відповідач також посилається на акт звірки розрахунків, складений 06.09.2016 між ТОВ "НЕОН" та ТОВ "ВІНІЛ" як на доказ відсутності заборгованості Відповідача перед Позивачем. Крім того, Відповідач просить застосувати позовну давність до позовних вимог та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 22.09.2016 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників Сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

12.09.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю "НЕОН" (надалі - Позивач, Виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНІЛ" (надалі - Відповідач, Замовник) був укладений договір №10-12л (надалі - Договір), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець на свій ризик, своїми силами та коштами зобов'язався виконати у виробничому приміщенні за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Г. Сталінграду, 198 (гофротари) відповідно до робочого проекту №1/01/12: комплектацію матеріалів й обладнання системи опалення на базі ОИТГ-100 "Луч-Д2" (2 шт); монтаж системи опалення виробничого приміщення на базі поставленого обладнання; електропідключення, запуск на налагоджування системи опалення, навчання персоналу (п.1.1 Договору).

Згідно пункту 1.2 Договору, строк виконання робіт по договору 30 календарних днів з моменту підписання даного Договору.

Загальна сума даного договору складає 47400,00 грн., в тому числі ПДВ - 7900,00 грн. (п. 2.1 Договору).

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору, оплата за обладнання й монтаж повинна бути здійснена Замовником після поставки, монтажу, наладки обладнання, підписання актів передачі обладнання, запуску обігрівачів, досягнення в виробничому приміщенні (гофротари) температури +15-18 градусів С й оформлення актів здачі-приймання робіт протягом 3 банківських днів.

Виконані роботи здаються Замовнику по актам здачі-приймання робіт. Робота Виконавцем вважається виконаною після успішних випробувань та здачі системи опалення Замовнику. Виконання робіт оформлюються актом-здачі-приймання робіт (пункти 3.1, 3.2 Договору).

Згідно пункту 3.4 Договору, якщо до 10 числа місяця, наступного за звітним, Замовник не підписав акти та не надав мотивовану відмову в письмовому виді в ті ж строки, роботи вважаються виконаними в повному об'ємі та прийняті Замовником.

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що даний Договір дії протягом трьох років з моменту його підписання та може бути пролонгований по взаємній згоді сторін.

Відповідач свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті виконаних робіт здійснив частково у розмірі 35400,00 грн., у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед Позивачем на загальну суму 12000,00 грн.

В зв'язку з порушенням Відповідачем строків оплати вартості частково виконаних робіт, Позивач звернувся за захистом своїх законних прав та інтересів до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою.

18.03.2015 господарський суд Дніпропетровської області задовольнив позовні вимоги по справі №904/1461/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОН" до товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНІЛ" про стягнення 12 000,00 грн. - основного боргу, 2 954,44 грн. - інфляційних витрат, 360,99 грн. - 3% річних, 1 827,00 грн. - суми відшкодування витрат по оплаті державного мита.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справі від 26.05.2016 №904/1461/15 та постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2015 по справі №904/1461/15 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2015 залишено без змін.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2015 по справі №904/1461/15 є належним підтвердженням невиконання Відповідачем умов Договору щодо своєчасної оплати за виконані роботи. Як вбачається з рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2015 по справі №904/1461/15, розрахунок 3% річних був здійснений Позивачем за період з 01.02.2014 по 01.02.2015, інфляційні втрати були розраховані за період з лютого 2014 року по лютий 2015 року.

02.06.2015 господарським судом Дніпропетровської області було видано наказ про примусове виконання рішення у справі № 904/1461/15.

Як вбачається з виписки по рахунку №26001145951 товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОН" за період з 26.06.2015 до 26.06.2015, відкритому в акціонерному товаристві "ОСОБА_4 АВАЛЬ" (а.с. 33), на рахунок Позивача 26.06.2016 перераховано 17 142,43 грн., стягнутих з Відповідача за наказом №904/1461/15 від 02.06.2015.

Згідно зі статтею 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підставою застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 зазначеного Кодексу, є прострочення боржником грошового зобов'язання. Така відповідальність настає у разі встановлення, що зобов'язання є грошовим, у інших випадках ця норма застосуванню не підлягає (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 25.06.2014 у справі N 6-25цс14).

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013, встановлено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як і інфляційні нарахування не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат за час прострочення Відповідачем виконання свого обов'язку з оплати вартості виконаних робіт за Договором та просить стягнути з Відповідача 3% річних в сумі 142,03 грн. за період нарахування з 01.02.2015 по 25.06.2015, та інфляційні втрати в сумі 3 552,87 грн. за період нарахування з лютого по травень 2015 року включно.

Оскільки Позивачем доведено шляхом надання належних доказів, а також встановлено рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2015 по справі №904/1461/15, що Відповідачем допущено порушення строків оплати за виконані роботи, зазначена обставина не потребує доказування згідно приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимоги стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (зазначена правова позиція викладена в п.7.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).

Згідно Роз'яснення президії Вищого господарського суду України №02-5/223 від 12.05.1999 «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції», якщо після прийняття господарським судом рішення про відшкодування збитків, їх розмір збільшився в результаті росту цін на майно або роботи, кредитор не позбавлений права пред'явити новий позов до винної особи.

Перевіривши здійснений Позивачем розрахунок 3% річних, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 142,03 грн. підлягають задоволенню повністю.

Судом перераховано наданий Позивачем розрахунок інфляційних втрат за період нарахування з лютого по травень 2015 року, та встановлено, що сума інфляційних втрат на суму заборгованості за заявлений Позивачем період становить 4 377,17 грн. Проте, враховуючи, що перерахована сума інфляційних втрат перевищує суму, яка заявлена Позивачем до стягнення та з огляду на те, що у суду відсутнє право виходити за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у заявленому Позивачем розмірі, а саме: 3 552,87 грн.

Заперечення Відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо ухвалення господарським судом Дніпропетровської області рішення між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих підстав спростовуються вищевикладеним, зокрема іншими періодами нарахування 3% річних та інфляційних втрат, ніж ті, за якими вже було ухвалено рішення господарського суду по справі №904/1461/15.

Також суд звертає увагу на зміст пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно якого день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань і пені.

Враховуючи, що днем фактичної сплати суми заборгованості, стягнутої за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2015 по справі №904/1461/15, є 26.06.2016, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних втрат по 25.06.2015.

Період нарахування 3% річних з 01.02.2014 по 01.02.2015 та період нарахування інфляційних втрат з лютого 2014 року по лютий 2015 року, які були враховані судом при ухваленні рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2015 по справі №904/1461/15, не були включені Позивачем при розрахунку 3% річних та інфляційних втрати по справі №904/6863/16, тому позовні вимоги про стягнення з Відповідача 3% річних за період з 01.02.2015 по 25.06.2015 та інфляційних втрат за період з лютого по травень 2015 року є правомірними.

Посилання Відповідача на підписаний та скріплений печатками Сторін акт звірки розрахунків від 06.09.2016 як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог суд вважає необґрунтованим, оскільки вищезазначений акт підтверджує лише відсутність основного боргу за Договором та не свідчить про сплату Відповідачем 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих Позвиачем згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, у відзиві на позовну заяву Відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог Позивача, вказуючи на те, що строк для звернення до господарського суду з вимогами про сплату грошових зобов'язань сплив 20.12.2015.

Відповідно до ч.1 ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Оскільки право на звернення з позовом щодо стягнення основного боргу за Договором було реалізовано Позивачем у межах строку позовної давності, основний борг сплачений Відповідачем, а строк позовної давності щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат Позивачем не пропущений та заявлений в межах трирічного строку, вимога Відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, понесені Позивачем судові витрати у справі підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача.

Позивач просить стягнути з Відповідача витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 5 512,00 грн.

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст. 12 Закону України "Про адвокатуру", оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

17.01.2015 між адвокатом ОСОБА_2 (надалі - Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НЕОН" (надалі - Клієнт) укладено договір про надання адвокатських послуг №02/15-ПА (а.с. 21), відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.4 якого Адвокат зобов'язується надати правову допомогу за окремими дорученнями Клієнта. Бажаний результат полягає: у представництві прав та інтересів Клієнта у всіх установах, підприємствах, організаціях, в судах на всіх стадіях судових процесів (в тому числі апеляційних та касаційних інстанціях), на всіх стадіях та видах виконавчих проваджень, в органах державної реєстрації і статистики, та в інших органах державної влади з приводу супроводу справ по стягненню заборгованостей перед Клієнтом. Клієнт також доручає Адвокату: вивчати, складати, підписувати, подавати та отримувати необхідні для представництва інтересів Клієнта документи; представляти інтереси Клієнта у всіх необхідних структурах; оскаржувати судові рішення до апеляційних та касаційних судових інстанцій; подавати виконавчі листи, здійснювати супровід виконавчого провадження.

Відповідно до п. 4.2 договору, вартість послуг Адвоката становить 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі Адвоката у підготовці матеріалів до судового розгляду (ознайомлення із матеріалами, складання документів), участі у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

З наявного в матеріалах справи платіжного доручення 3943 від 20.07.2016 (а. с. 25) не вбачається, що грошові кошти у сумі 5 512,00 грн. сплачені саме за договором про надання адвокатських послуг №02/15-ПА від 17.01.2015. Так, в графі призначення платежу зазначено: «За інформаційно-консультаційні послуги згідно рах. №29 від 22.06.2016. Без ПДВ.».

Суд також не приймає до уваги наданий Позивачем акт надання послуг №А-000000017 від 22.06.2016 (а.с. 26), оскільки з його змісту неможливо встановити, що він складений саме на надання адвокатських послуг по справі №904/6863/16, натомість в даному акті вказане таке найменування робіт, послуг: "за підготовку позову та представлення інтересів у суді щодо стягнення боргу за договором №10-12л від 12.09.2012". Як вбачається з матеріалів справи, стягнення боргу за договором №10-12л від 12.09.2012 було предметом розгляду у справі №904/1461/15.

Інших доказів на підтвердження понесених Позивачем витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5 512,00 грн. по справі №904/6863/16 не надано та в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд вважає, що вищезазначені платіжне доручення та акт надання послуг не є належними доказами оплати адвокатських послуг за договором про надання адвокатських послуг №02/15-ПА від 17.01.2015 в цілому та, зокрема, по справі №904/6863/16, тому заявлена Позивачем вимога про стягнення з Відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5 512,00 грн. не підлягає задоволенню.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач в заяві про зменшення позовних вимог від 22.09.2016 просив стягнути з Відповідача 3 307,20 - витрати на оплату адвокатських послуг по справі №904/6863/16 та 2 204,80 - витрати на оплату адвокатських послуг по справі №904/1461/15. Суд дійшов висновку, що вимога Позивача про стягнення адвокатських послуг по справі №904/1461/15 в сумі 2 204,80 грн. є необґрунтованою, оскільки стягнення витрат на оплату адвокатських послуг по іншій справі чинним господарським процесуальним законодавством не передбачене.

Керуючись ст.ст. 1, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНІЛ" (49057, м. Дніпро, вул. Героїв Сталінграду, буд. 174, код ЄДРПОУ 25513976) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОН" (49087, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 13454553) 142,03 грн. - 3% річних, 3 552,87 грн. - інфляційних втрат, 1 378,00 грн. - судового збору.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 27.09.2016.

Суддя ОСОБА_5