Рішення

від 27.09.2016 по справі 910/14931/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2016Справа №910/14931/16

За позовом Фермерського господарства «Вігес»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська оптова компанія»

про стягнення 458 215,05 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Фомін Д.О. - по дов. № 2016/2 від 22.08.2016

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фермерського господарства «Вігес» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська оптова компанія» 458 215,05 грн., з яких: 93 192,00 грн. основного боргу, 362 319,20 грн. штрафу та 2 703,84 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.08.2015 між сторонами був укладений договір поставки № 2008/4, за умовами якого на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № СФ-7096 від 20.08.2015 позивач здійснив згідно платіжного доручення № 277 від 21.08.2015 оплату товару, а саме за мінеральні добрива в сумі 93 192,00 грн. Однак, відповідач досі поставку товару не здійснив. На даний час у позивача відпала необхідність в придбанні товару у відповідача, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду про повернення сплачених коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2016 порушено провадження у справі № 910/14931/16 та розгляд справи призначено на 29.08.2016.

Позивач в судовому засіданні 29.08.2016 позовні вимоги підтримав повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/14931/16 від 29.08.2016, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвали про порушення провадження у справі від 16.08.2016, розгляд справи був відкладений на 27.09.2016.

Позивачем в судовому засіданні 27.09.2016 в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 286 215,89 грн., з яких: 93 192,00 грн. основного боргу, 190 319,20 грн. штрафу та 2 703,84 грн. - 3% річних.

Відповідач в судове засідання 27.09.2016 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. Маршала Якубовського, 2, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 29.08.2016 є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверти разом з ухвалами були повернуті до суду поштовим відділенням зв'язку Київ-191 без вручення адресату з довідками форми Ф-20 з позначкою «не розшукано».

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 27.09.2016, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська оптова група» (продавець, відповідач) та Фермерським господарством «Вігес» (покупець, позивач) був укладений договір поставки № 2008/4 (далі - договору).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується постачати товар (передавати у власність покупця) для використання у власній діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Згідно з п. 2.1. договору предметом договору є товар - мінеральні добрива.

Умовами п. 2.2.2 договору передбачено, що кожна партія товару визначається специфікацією, в якій зазначаються найменування товару, кількість товару, що повинна постачатися в конкретний партії, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, марками, типами, розмірами та додаткові до комплекту вироби.

Відповідно до специфікації № 1 від 20.08.2015 сторони дійшли згоди про поставку товару - нітроамофоска N16:Р16:К16 (м-50кг) у кількості 10 000 тон з урахуванням послуг з експедирування загальною вартістю 93 192,00 грн.

Відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-7096 від 20.08.2015 на суму 93 192,00 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку на умовах 100% попередньої оплати.

Позивачем на рахунок відповідача згідно платіжного доручення № 277 від 21.08.2015 було перераховано кошти в розмірі 93 192,00 грн. з призначенням платежу «за нітроамофоску згідно рахунку-фактури № СФ-7096 від 20.08.2015».

Згідно з п. 3.1. договору партія товару, що узгоджена відповідною специфікацією повинна бути поставлена покупцю не пізніше ніж через два дні після отримання коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Спір виник внаслідок того, що відповідач у встановлений строк поставку товару позивачу не здійснив, а тому сплачені за товар кошти підлягають поверненню позивачу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором товар позивачу не поставив.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 18.01.2010, справа № 42/423).

Разом з цим, відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати в розмірі 93 192,00 грн. на підставі вимог ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки плату за оренду приміщень повністю не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 6.5. договору за порушення строків поставки товару продавець сплачує штраф у розмірі 1000 грн. за кожен день прострочення поставки.

Згідно з п. 6.7. договору за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 10% від ціни товару зазначеної в специфікації до цього договору.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо внесення орендної плати.

Оскільки матеріали справи свідчать, про односторонню відмову відповідача від виконання свого зобов'язання та мало місце прострочення поставки товару за договором, суд приходить до висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача суми штрафу в загальному розмірі 190 319,20 грн. (за обґрунтованими розрахунками).

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2 703,84 грн. - 3% річних, нарахованих на суму передоплати в розмірі 93 192,00 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже даною нормою передбачено можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України (даної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові № 3-90гс14 від 16.09.2014 та Вищий Господарський суд України в постанові № 5011-42/13539-2012 від 20.11.2013).

Аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

У відповідності до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав,

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення 2 703,84 грн. - 3% річних на попередню оплату товару є необґрунтованими.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Таким чином, позовні вимоги Фермерського господарства «Вігес» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська оптова компанія» (03191, м. Київ, вул. маршала Якубовського, 2, код ЄДРПОУ 39612894) на користь Фермерського господарства «Вігес» (62607, Харківська область, Великобурлуцький район, с. Плоске, вул. 1 Травня, 185, код ЄДРПОУ 34173314) 93 192 (дев'яносто три тисячі сто дев'яносто дві) грн. 00 коп. основного боргу, 190 319 (сто дев'яносто тисяч триста дев'ятнадцять) грн. 20 коп. штрафу, 4 252 (чотири тисячі двісті п'ятдесят дві) грн. 67 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 28.09.2016.

СуддяВ.В. Сівакова