Ухвала

від 26.09.2016 по справі 496/2629/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 11-сс/785/1292/16

Номер справи місцевого суду: 496/2629/15-к

Головуючий у першій інстанції Трушина

Доповідач ОСОБА_1

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2016 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря - ОСОБА_4

прокурора - ОСОБА_5

апелянта - генерального директора ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс» - ОСОБА_6

слідчого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу генерального директора ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс» ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 15.06.2015 року,-

встановив:

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого СВ Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором прокуратури Біляївського району Одеської області ОСОБА_9 , по кримінальному провадженню №12015160250000685 від 12.09.2015 року, з правовою кваліфікацією за ч.4 ст.190 КК України та накладено арешт на майно ТОВ «Блєк Сі Шіппінг Сервіс ЛТД» (38617577), керівником якого є ОСОБА_10 , а саме: нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, буд. 2-б/1: приміщення 1 загальною площею 4981,1 кв.м.; приміщення 2 загальною площею 4969,2 кв.м.; приміщення 3 загальною площею 4945 кв.м. та земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, буд. 2-б загальною площею 4,41 га, до прийняття остаточного рішення по кримінальному провадженню.

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на те, що вказане майно є предметом кримінального правопорушеннята набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, тобто відповідає критеріям, зазначеним у п.п.3,4 ч.2 ст.167 КПК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, генеральний директор ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс»(Код ЄДРПОУ 30194587) ОСОБА_6 подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження в якому вказує, що клопотання про накладення арешту на майно, яке фактично належить ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс» було розглянуто без виклику скаржника, а копія ухвалийому не направлялася.В апеляційній скарзі, ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та відмовити в задоволенні клопотання слідчого. Апелянт зазначає,що станом на день прийняття оскаржуваного рішення, в рамках кримінального провадження жодній особі не було повідомлено про підозру, а майно на яке накладено арешт не відповідає критеріям ст.ст. 167-170 КПК України та не може бути предметом кримінального правопорушення по даному кримінальному провадженню.

Заслухавши суддю-доповідача; генерального директора ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс» ОСОБА_6 , який підтримав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, просив їх задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження; вивчивши матеріали судового провадження за клопотанням слідчого; заслухавши прокурора та слідчого; обговоривши доводи апеляційної скарги; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Доводи апеляційної скарги про незаконність розгляду слідчим суддею районного суду клопотання без виклику власника майна та клопотання апелянта про поновлення строку на оскарження ухвали слідчого суддізаслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст.172 КПК України, клопотання слідчого про арешт майна розглядається за участю власника майна. Неприбуття цих осіб не перешкоджає розгляду клопотання. Тобто, слідчий суддя має право розглянути клопотання за відсутності власника майна, однак при цьому в матеріалах провадження мають міститися дані про належне повідомлення цієї особи про дату та час розгляду клопотання.

Як убачаєтьсяз матеріалів судової справи, слідчий суддя розглянув клопотання слідчого про арешт майна без участі власника майна та копію оскаржуваної ухвали власнику майна не направив.

Відповідно до вимог ч.3 ст.395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Матеріали справи не містять даних щодо направлення копії оскаржуваної ухали слідчого суді апелянту. Крім того, прокурор та слідчий не надали апеляційному суду доказів, що апелянт був повідомлений ними про існування оскаржуваної ухвали слідчого судді.

За таких підстав, апеляційний суд приходить до висновку, що строк на оскарження апелянтом фактично не пропущений, оскільки, як було встановлено судом і не заперечувалось прокурором, навіть на день апеляційного розгляду апелянт не отримував копії оскаржуваної ухвали, що з урахуванням положень ч.3 ст.395 КПК України дає йому законні підстави на звернення з апеляційною скаргою.

Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги, яка подана особою, яка на сьогоднішній день не має процесуального статусу в кримінальному провадженні в рамках якого було прийнято оскаржуване рішення, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно доводів апеляційної скарги та доданих до них документів, зокрема: виписки з реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань; свідоцтв про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 12.07.2013 року, САЕ №974304 від 12.07.2013 року, САЕ №974303 від 12.07.2013 року; витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ЕАЕ №990025 від 12.07.2013 року, ЕАЕ №990021 від 12.07.2016 року, ЕАЕ №990023 від 12.07.2016 року, нежитлові приміщення №№1,2,3 за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, розташована за вказаною адресою належать ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс».

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_6 , який відповідно до виписки з реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань та протоколу №1/16 загальних зборів ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс» від 28.05.2016 року є генеральним директором вказаної юридичної особи, а тому уповноважений на подачу апеляційної скарги в інтересах підприємства на майно якого було накладено арешт.

Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді районного суду та невиконання слідчим та слідчим суддею положень ст.ст.167, 168, 170, 171, 172, 173 КПК України, при зверненні з клопотанням, його розгляді та прийнятті рішення за результатами розгляду клопотання, апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Відповідно до ст.5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії, або прийняття такого рішення.

На момент надходження клопотання слідчого до суду 15.06.2015 року, питання накладення арешту на майно вирішувалось відповідно до вимог глави 17 КПК України (в редакції Закону №198-VІІІ від 12.02.2015 року).

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали судової справи по розгляду клопотання про накладення арешту на майно, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення слідчого судді районного суду не можна визнати законним та обґрунтованим.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

За змістом ст.170 КПК України(в редакції Закону №198-VІІІ від 12.02.2015 року) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1)правову підставу для арешту майна; 2)достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3)розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4)наслідки арешту майна для інших осіб; 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Як убачається з матеріалів судового провадження, пояснень прокурора та слідчого під час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015160250000685 від 12.09.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, підозру у цьому кримінальному проваджені ні кому не пред`явлено, тобто дане кримінальне провадження розслідується за фактом вчинення злочину. Це свідчить про те, що існують обґрунтовані підстави вважати, що вилучене майно може протягом тривалого часу (до всиновлення осіб, яким було пред`явлена підозра) триматися під арештом, що суперечить вимогам ст.41 Конституції України та ст.328 ЦК України.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Апеляційний суд вважає, що посилання, як слідчого судді в ухвалі, так і слідчого та прокурора у клопотанні на те, що нерухоме майно, яке відповідно до наявних документів належить ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс», відповідає критеріям ч.2 ст. 167 КПК України, не ґрунтуються на вимогах закону.

Апеляційним судом встановлено, що в клопотанні прокурора про накладення арешту на майно відсутні будь-які докази, які б спростовували доводи апелянта про те, що вказане майно не належить і не належало ТОВ «Блєк Сі Шіпінг Сервіс ЛТД», за фактом заволодіння майном якого було порушено кримінальне провадження в рамках якого слідчий звернувся з клопотанням.

Таким чином, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно є необґрунтованою, оскільки забезпечення кримінального провадження, шляхом накладення арешту на зазначене в клопотанні майно могло мати місце в тому випадку, коли б воно відповідало вимогам ч.2 ст.167 КПК України.

Апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя районного суду не звернув уваги на невідповідність клопотання про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК України, в якому, до клопотання не додано жодного документу, який би підтверджував існування підстав для накладення арешту на майно, визначених в ч.2 ст.170 КПК України, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна. В клопотанні зазначені підстави, якими слідчий обґрунтовує необхідність арешту майна, які, в свою чергу, не відповідають матеріалам кримінального провадження.

В клопотанніслідчого не наведено жодного доводу, який би вказував на законні підстави необхідності накладення арешту на майно, окрім посилання на те, що вказане майно є предметом кримінального правопорушення.

Слідчий не долучив до клопотання доказів, що це майно належить або належало ТОВ «Блєк сі Шіппінг Сервіс ЛТД», відомості про шахрайське заволодіння яким 26.05.2015 року громадянином ОСОБА_11 , було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.06.2015 року по кримінальному провадженню №12015160250000685.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор та слідчий також не надали суду будь-яких доказів про те, що майно на яке накладено арешт належить або належало «Блєк Сі Шіппінг Сервіс ЛТД».

Апеляційний суд також враховує суперечні данні, які містяться в матеріалах кримінального провадження.

Так, згідно витягу з кримінального провадження №12015160250000685, відомості щодо шахрайського заволодіння майном ТОВ «Блєк Сі Шіппінг Сервіс ЛТД» громадянином ОСОБА_11 було внесено до ЄРДР 12.06.2015 року (а.с.4). В той же час слідчий звернувся з клопотанням про накладення арешту на майно по кримінальному провадженню №12015160250000685 від 12.09.2015 року, витяг з ЄРДР щодо якого в матеріалах долучених до клопотання відсутній (а.с.2-3).

Прокурор не зміг пояснити суду наявні в матеріалах кримінального провадження суперечності, а також не дав раціонального пояснення тому, яке відношення має майно ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс» (Код ЄДРПОУ 30194587) до кримінального провадження №12015160250000685 від 12.06.2016 року.

З урахуванням всіх обставин встановлених апеляційним судом, колегії суддів на теперішній час нема підстав вважати, що майно, яке у відповідності до наданих апелянтом документів належить ТОВ «Блек Сі Шіпінг Сервіс» та на яке оскаржуваною ухвалою слідчого судді накладено арешт в рамках кримінального провадження №12015160250000685 від 12.06.2016 року має відношення до цього кримінального провадження.

За таких підстав, у цьому кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, не може бути накладено арешт на зазначене в клопотанні слідчого майно з підстав, передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, оскільки клопотання є невмотивованим в зв`язку з його невідповідністю вимогам ст.171 ККПК України.

Апеляційний суд, з урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, вважає, що досягнення цілей і мети досудового розслідування по даному кримінальному провадженню, не може бути компенсоване таким підходом органу досудового розслідування щодо ініціювання питання про накладення арешту на майно, належність якого, згідно матеріалів доданих до клопотання слідчого, не зазначена, а відповідно до даних державних реєстрів прав на нерухоме майно, взагалі належить іншій юридичній особі, яка згідно клопотання та матеріалів кримінального провадження, які були долучені до клопотання, не має відношення до цього кримінального провадження.

В той же час, на думку апеляційного суду, ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За таких обставин, покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання слідчого, слід визнати необґрунтованими та незаконними, а ухвалу слідчого судді - такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч.3 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги невідповідність клопотання слідчого вимогам ст.171 КПК України, яка не була усунута слідчим суддею районного суду в порядку ч.3 ст.172 КПК України,апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню, з прийняттям нової ухвали про повернення клопотання слідчого прокурору для усунення недоліків, з підстав його невідповідності вимогам ст.171 КПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 131, 132, 167, 170-173, 376,404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу генерального директора ТОВ «Блєк Сі Шіпінг Сервіс» ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 15.06.2015 рокупо кримінальному провадженню №12015160250000685 від 12.09.2015 року, з правовою кваліфікацією за ч.4 ст.190 КК України, якою накладено арешт на майно ТОВ «Блєк Сі Шіппінг Сервіс ЛТД» (38617577), а саме: нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, буд. 2-б/1: приміщення 1 загальною площею 4981,1 кв.м.; приміщення 2 загальною площею 4969,2 кв.м.; приміщення 3 загальною площею 4945 кв.м. та земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, буд. 2-б загальною площею 4,41 га, - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого СВ Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором прокуратури Біляївського району Одеської області ОСОБА_9 , по кримінальному провадженню №12015160250000685 від 12.09.2015 року, з правовою кваліфікацією за ч.4 ст.190 КК України, про накладення арешту на майно ТОВ «Блєк Сі Шіппінг Сервіс ЛТД» (38617577)- повернути прокурору для усунення недоліків на протязі 72 (семи десяти двох) годин з моменту отримання повного тесту ухвали апеляційного суду.

Ухвала є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3