Ухвала

від 21.09.2016 по справі 910/3621/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

21.09.2016№ 910/3621/13

За скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон М»

на дії Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві

За позовом Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація-112

Голосіївського району»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон М»

про стягнення суми заборгованості у розмірі 288 122,67 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представникиучасників судового процесу:

від стягувача: не з'явився;

боржника (скаржника): Петренко Д.М. за довіреністю № 20/07-16-2 від 20.07.2016 р.;

від ВДВС: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2013р. у справі № 910/3621/13 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон М» (03150, місто Київ, Голосіївський район, вулиця Горького, будинок 88 літера А; код ЄДРПОУ 23712016) на користь Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація-112 Голосіївського району» (03150, місто Київ, Голосіївський район, вулиця Горького, будинок 170/172; код ЄДРПОУ 35509645) 275 127 (двісті сімдесят п'ять тисяч сто двадцять сім) гривень 39 копійок основного боргу, 273 (двісті сімдесят три) гривні 97 копійок інфляційних втрат, 9 627 (дев'ять тисяч шістсот двадцять сім) гривень 27 копійок 3% річних, 600 (шістсот) гривень 41 копійку пені, 5 712 (п'ять тисяч сімсот дванадцять) гривень 59 копійок судового збору та 31 (тридцять одну) гривню 13 копійок інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

01.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Неон М" надійшла скарга на дії Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, відповідно до якої скаржник просить суд:

- поновити строк на подання скарги на дії, рішення державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві;

- визнати дії державного виконавця незаконними;

- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 50786131 від 12.04.2016 р., винесену державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві;

- скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 50786131 від 05.05.2016 р. в сумі 29 137,21 грн., винесену державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві.

Відповідно до протоколу передачі судової справи від 01.07.2016 р., вищевказану скаргу передано на розгляд судді Літвіновой М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.07.2016 р. розгляд скарги було призначено на 27.07.2016 р.

Ухвалою від 27.07.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд скарги було відкладено на 17.08.2016 р.

16.08.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником боржника (скаржника) подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою від 17.08.2016 р. в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд скарги відкладено на 07.09.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.09.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд скарги відкладено на 21.09.2016 р.

В судовому засіданні 21.09.2016 р. представник боржника (скаржника) викладені у скарзі вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники ВДВС та стягувача в судове засідання 21.09.2016 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Також, у відповідності до ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За таких обставин, враховуючи неодноразову неявку повноважних представників ВДВС та стягувача в судове засідання і неподання ними витребуваних судом документів, суд вважає за можливе розглянути скаргу на підставі наявних в матеріалах справи документів відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що в силу п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Розглянувши в судовому засіданні 21.09.2016 р. скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон М» на дії Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, суд вирішив задовольнити її частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Названий Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Законом України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Також, згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

Так, акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

В даному випадку на розгляд суду передано вимоги про:

- поновлення строку на подання скарги на дії, рішення державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві;

- визнання дій державного виконавця незаконними;

- скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 50786131 від 12.04.2016 р., яка винесена державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві;

- скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 50786131 від 05.05.2016 р. в сумі 29 137,21 грн., яка винесена державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві.

Розглядаючи зазначені вимоги, суд приймає до уваги наступне.

Частиною 1 статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Як на тому наголошено в пункті 9.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» встановлений у частині першій статті 121-2 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання.

Зі змісту поданої скарги вбачається, що боржник просить суд відновити строк для подачі скарги на дії Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, посилаючись на те, що оскаржувані постанови державним виконавцем не були направлені на його адресу у встановлені чинним законодавством строки, внаслідок чого про існування постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.04.2016 р. боржник дізнався лише 26.05.2016 р., коли отримав копію цієї постанови, а про винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору боржник дізнався 24.06.2016 р. зі змісту листа стягувача № 02/746/1 від 23.06.2016 р.

Порядок встановлення, обчислення та закінчення процесуальних строків, підстави їх зупинення, умови і порядок відновлення та продовження процесуальних строків визначено статтями 50 - 53 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законодавством процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Причини поважності пропуску строку оцінюються судом виходячи з обґрунтування поважності цих причин та наданих доказів згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

В силу вимог ст. 43 Господарського процесуального України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку та наявності обставин, які об'єктивно перешкоджали учаснику виконавчого провадження реалізувати своє право на оскарження дій органів Державної виконавчої служби протягом законодавчо встановленого терміну.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

З матеріалів справи вбачається, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.04.2016 р. ВП № 50786131 була отримана боржником лише 26.05.2016 р., про що свідчить вхідний номер № 26/05-16 на супровідному листі ВДВС від 12.04.2016 р. № 2529/19.

При цьому, Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві не надано суду належних доказів в підтвердження того, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.04.2016 р. ВП № 50786131 була направлена боржнику у встановлений частиною 5 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» строк.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що внаслідок несвоєчасного направлення ВДВС копії постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику, останній був позбавлений можливості звернутись до суду зі скаргою на дії Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві у строки, встановлені статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим вважає за необхідне поновити строки для подання скарги на дії ВДВС.

Частиною 1 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про

примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з частиною 5 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Частиною 1 статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

З матеріалів справи вбачається, що 12.04.2016 р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №50786131 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 08.05.2013 р. у справі № 910/3621/13.

Пунктом 2 вищевказаної постанови боржнику надано строк для самостійного виконання судового рішення - 19.04.2016 р.

Як зазначає боржник, заяву про відкриття виконавчого провадження було подано стягувачем 24.03.2016 р., тоді як постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена державним виконавцем лише 12.04.2016 р., тобто через 19 днів після подання наказу до виконання, що суперечить приписам частини 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні докази в підтвердження того, що наказ господарського суду міста Києва від 08.05.2013 р. у справі № 910/3621/13 було подано стягувачем до виконання саме 24.03.2016 р., а зі змісту оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження вбачається, що означений наказ подано на виконання 09.04.2016 р., і 12.04.2016 р. державним виконавцем в межах строків, встановлений статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Будь-яких інших підстав невідповідності оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження вимогам чинного законодавства судом не встановлено, боржником не доведено.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання дій державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.04.2016 р. ВП № 50786131 незаконними, і, як наслідок, відсутність підстав для визнання вказаної постанови недійсною.

Разом з тим, судом встановлено, що всупереч вимог частини 5 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем копія постанови про відкриття виконавчого провадження не була направлена боржнику у визначені законодавством строки, і отримана боржником лише 26.05.2016 р., тобто вже після спливу строку для добровільного виконання рішення. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Таким чином, внаслідок порушення державним виконавцем вимог частини 5 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», боржник фактично був позбавлений можливості самостійно виконати судове рішення у встановлений державним виконавцем строк.

Частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства, необхідною умовою для стягнення з боржника виконавчого збору є сам лише факт невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання.

Незважаючи на те, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.04.2016 р. була отримана боржником лише 26.05.2016 р., тобто більше ніж через місяць після закінчення строку, наданого боржнику для добровільного виконання рішення суду, 05.05.2016 р. головним державним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 29 137,21 грн.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору від 05.05.2016 р. державним виконавцем було порушено права боржника на самостійне виконання рішення суду, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.04.2016 р. була отримана боржником 26.05.2016 р., тобто після закінчення строку, встановленого державним виконавцем для добровільного виконання боржником рішення суду, а саме - 19.04.2016 року, що унеможливило вчинення боржником дій з виконання рішення суду у встановлені строки.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про невідповідність оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору нормам чинного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Проте, під час розгляду даної скарги Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві не було надано суду належних доказів на спростування викладених вище обставин, зокрема, не надано доказів направлення боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження у встановлені Законом України «Про виконавче провадження» строки, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон М» підлягає частковому задоволенню.

Згідно з п. 9.13. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Оскільки судом встановлено часткову обґрунтованість поданої скарги, вона підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 53, 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Відновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Неон М» пропущений строк для подання скарги на дії Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві.

2. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон М» на дії Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві задовольнити частково.

3. Визнати незаконними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 05.05.2016 р. ВП № 50786131.

4. Визнати недійсною постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 05.05.2016 р. ВП № 50786131.

5. В іншій частині скарги відмовити.

6. Копію даної ухвали направити учасникам судового процесу.

7. Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя М.Є. Літвінова

СУДДЯ УХВАЛИВ:

на 29.07.13 о 12:30 год. Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В, зал № .

Суддя