Рішення

від 22.09.2016 по справі 921/397/16-г/4

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" вересня 2016 р.Справа № 921/397/16-г/4

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бурди Н.М.

Розглянув справу

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Коломиянафтозбут", вул. Спортивна, 1, с. Королівка, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78214

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ІВАС", вул. С. Бандери, 102, м. Заліщики, Заліщицький район, Тернопільська область, 48600

про cтягнення заборгованості

За участю представників:

позивача: уповноважений - ОСОБА_2, доручення б/н від 21.07.2016р.;

відповідача: не з'явився.

Суть справи:

В розпочатому судовому засіданні представнику позивача процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України, роз'яснено.

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Коломиянафтозбут" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ІВАС", вул. С. Бандери, 102, м. Заліщики, Заліщицький район, Тернопільська область, 48600 про стягнення заборгованості в сумі 13 799, 75 грн.

Ухвалою господарського суду від 12 липня 2016 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 21 липня 2016 року.

До початку судового засідання на адресу суду від позивача надійшло клопотання №15 від 18.07.2016 року про долучення до матеріалів справи витребуваних судом документів.

04.08.2016 року на адресу господарського суду Тернопільської області надійшли додаткові пояснення позивача по суті заявлених позовних вимог та витребувані ухвалою від 21.07.2016 року документи.

18 серпня 2016 року від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Коломиянафтозбут" надійшла заява без номеру від 15.08.2016 року про витребування в Заліщицької Державної податкової інспекції декларації ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ІВАС" за жовтень 2013 року з додатком №5.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлене клопотання б/н від 15.08.2016р., зазначивши про те, що такі докази підтверджують користування відповідачем податковим кредитом на суму податкової накладної ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Коломиянафтозбут", а також позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Розглянувши подане позивачем клопотання про витребування додаткових доказів у справу, суд задовольнив його, витребувавши у Заліщицького відділення Чортківськoї ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області (48600, Тернопільська область, Заліщицький район, м. Заліщики, вул. С.Бандери, 15/Б) належним чином завірену копію декларації ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ІВАС" (вул. С. Бандери, 102, м. Заліщики, Заліщицький район, Тернопільська область, 48600, код 31668211) з податку на додану вартість за жовтень 2013 року з додатком №5, про що зазначено в ухвалі про відкладення розгляду справи від 25.08.2016р.

Відповідач явку свого уповноваженого представника у судові засідання не забезпечив, витребуваних документів не подав, причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, з врахуванням виконаних вимог ч.1 ст.64 ГПК України, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке знаходиться в матеріалах справи.

Враховуючи, що брати участь в судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст.22 ГПК України, процесуальні документи надсилалися судом за юридичною адресою відповідачів, вказаною у позовній заяві, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тому, з урахуванням приписів ч.1 ст.64 ГПК України, п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/140 від 15.03.2010р. "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами в господарському судочинстві", господарський суд вважає, що відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, відтак, застосовуючи принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, що закріплені в п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України та беручи до уваги забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні, за правилами ст.75 ГПК України.

У відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався (востаннє на 22.09.2016р.) для надання можливості сторонам подати витребувані судом документи та прийняти участь у розгляді справи.

Технічна фіксація (звукозапис) судового процесу, у відповідності до ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалась за відсутності відповідних клопотань представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарським судом встановлено наступне:

Як стверджує позивач 31.10.2013р. ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Коломиянафтозбут" на підставі усної домовленості згідно накладної № 219 від 31.10.2013р. (оригінал накладної долучено до матеріалів справи) поставило, а відповідач - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ІВАС" отримало товар - дизельне паливо в кількості 3238 літрів на загальну суму 31408,60 грн, який останнім прийнятий, що підтверджується головного бухгалтера в графі «Прийняв» на зазначеній накладній.

Окрім накладної факт поставки товару позивач підтверджує копією податкової накладної №153 від 31.10.2013р., долученою до матеріалів справи.

І так як відповідач вартість отриманої продукції оплатив частково в сумі 17608,85 грн, позивачем 12.03.2015р. направлено на адресу ТзОВ "ІВАС" вимогу №12 про сплату заборгованості в сумі 13 799 грн 75 коп. (факт надіслання підтверджується оригіналом фіскального чека №0023373 0022145 від 12.03.2015р. та оригіналом опису вкладення у цінний лист від 12.03.2015р.) у строк до 01.04.2015р., відповідь на яку відповідач не надав, суму заборгованості у вказаний строк не погасив.

З огляду на те, що відповідач вартість одержавного товару оплатив частково, у відповідь на звернення позивача з вимогою №12 від 12.03.2015р. суму боргу в повному об'ємі не повернув, допустивши заборгованість станом на 08.07.2016р. (день заявлення позову) у сумі 13 799,75грн, тому ТзОВ "Коломиянафтозбут" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом про їх стягнення з відповідача - ТзОВ "ІВАС" у примусовому порядку

Господарський суд, оцінивши подані сторонами докази в сукупності, прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, з огляду на таке:

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом першим частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного Кодексу України правочин може учинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 639 Цивільного кодексу України встановлює, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною першою статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до положень статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з частиною другою статті 218 Цивільного кодексу України, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як взаємовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 Цивільного кодексу України одна сторона (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність другої сторони (покупця) для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити за нього повну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, обставини справи свідчать про укладення між сторонами договору поставки в усній формі, оскільки факт прийняття договору до виконання підтверджений поставкою позивачем товару за ціною, кількістю, вказаною у накладній № 219 від 31.10.2013р., а також частковою оплатою одержаного товару відповідачем.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (№996-XIV від 16.07.1999р.) передбачено, що господарські операції відображаються у первинних бухгалтерських документах, які повинні бути складені під час їх здійснення або безпосередньо після їх закінчення;

- при цьому первинні бухгалтерські документи повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких міститься у п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та у п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., серед яких, зокрема, передбачено зазначення посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій, їх підписи та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарських операцій;

- первинними документами, які містять відомості про господарську операцію (поставку продукції) та підтверджують її здійснення є видаткові та податкові накладні.

З огляду на викладене, накладна № 219 від 31.10.2013р., долучена позивачем до позовної заяви, не може бути доказом здійснення господарської операції - поставки товару (дизельного палива), оскільки не містить реквізитів, які дають змогу ідентифікувати особу, яка відповідальна за одержання товару, а саме - її прізвища, імені та по-батькові.

Крім того, згідно п.п. 4, 5 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Згідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на наведені норми законодавства та наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у відповідності до ст.ст. 33-34 ГПК України факт поставки відповідачу дизельного палива згідно накладної №219 від 31.10.2013р. та інших доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог про стягнення 13 799,75 грн заборгованості, а тому останні до задоволення не підлягають.

Витребувана згідно з ухвалою від 25.08.2016р. у Заліщицького відділення Чортківськoї ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області належним чином завірена копія декларації ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ІВАС" з податку на додану вартість за жовтень 2013 року з додатком №5 не містить відомостей про здійснення позивачем операцій з придбання на суму 31 408,60 грн, а відтак, не може вважатися доказом на підтвердження позовних вимог ТзОВ "Коломиянафтозбут".

Судовий збір згідно ст. 49 ГПК України покладається судом на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 28.09.2016р.

Суддя Н.М. Бурда