Рішення

від 28.09.2016 по справі 927/871/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

28 вересня 2016р. справа №927/871/16

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «А.Т.К.-Інвест»,

вул. В.Хвойки, 21, м.Київ, 04080

До відповідача: Комунального підприємства «Центр державно-приватного партнерства»

Чернігівської обласної ради,

вул. Єлецька, 11, 1 поверх, м. Чернігів,14000

про стягнення 46754грн.18коп.

Суддя Книш Н.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: ОСОБА_1 директор

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 30980грн. за поставлений товар згідно видаткової накладної №51 від 15.03.2016, 6118,38грн. пені за період з 01.04.2016 по 12.08.2016, 9655,80грн. штрафних санкцій за період квітень - липень 2016 року.

Представник позивача в судовому засіданні надав клопотання про нездійснення технічної фіксації судового процесу, яке задоволено судом.

Представник позивача в судовому засіданні надав клопотання про залучення документів до матеріалів справи, яке задоволено судом, документи долучені до матеріалів справи.

Згідно інформації отриманої на офіційному сайті Міністерства юстиції України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.09.2016 значиться Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «А.Т.К.-Інвест», ідентифікаційний код 37739722, місцезнаходження: вул. В.Хвойки, 21, м. Київ.

Відповідач відзив на позов не надав. Повноваженого представника відповідач в судове засідання не направив. Заяв та клопотань від відповідача до суду не надходило.

Згідно інформації отриманої на офіційному сайті Міністерства юстиції України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.09.2016 значиться Комунальне підприємство «Центр державно-приватного партнерства» Чернігівської обласної ради, ідентифікаційний код 31480612, місцезнаходження: вул. Єлецька, 11, м. Чернігів.

Відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та участь своїх представників у судовому засіданні. Суд вважає, що дана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки відповідач у справі належним чином повідомлений про час і місце її розгляду судом, ухвала про порушення провадження у справі від 16.09.2016, надіслана відповідачу за адресою, зазначеною у позовній заяві і яка відповідає адресі, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отримана відповідачем, про що свідчить поштове повідомлення №1400603932295. Крім того, судом явка представників сторін обов'язковою не визнавалась.

Рішення приймається за наявними у справі матеріалами на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець згідно договору купівлі-продажу передає або зобов'язується передати у власність покупцеві товар, а покупець прийняти його та оплатити.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Як свідчать матеріали справи, 10.02.2016 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №3582 від 10.02.2016 на суму 60980,00грн. на оплату товару - колонка водорозбірна (ZUI-20 PN10, 80/1250 BOHAMET).

Відповідач здійснив часткову проплату виставленого рахунку на суму 5000,00грн. (призначення платежу за колонки водорозбірні (частково) згідно рахунку №3582 від 10.02.2016), що підтверджується випискою по рахунку за 24.02.2016, копія якої додана до матеріалів справи.

Згідно видаткової накладної №51 від 15.03.2016 позивач поставив відповідачу товар - колонка водорозбірна ZUI-20 PN10, 80/1250 BOHAMET у кількості 11шт на суму 60980,00грн. з ПДВ. Факт отримання відповідачем товару підтверджується вказаною накладною та довіреністю №107/К від 11.03.2016.

Єдиний письмовий договір на поставку товару між сторонами не укладався.

Угода купівлі-продажу, відповідно до ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України, була укладена між сторонами шляхом передачі позивачем відповідачу товару та прийняття його відповідачем.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у накладній №51 від 15.03.2016 встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Згідно гарантійного листа №03-16/П-53 від 11.03.2016 відповідач зобов'язався оплатити рахунок-фактуру №3582 від 10.02.2016 до 31.03.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не заперечував проти строку оплати до 31.03.2016, який вказаний відповідачем у гарантійному листі №03-16/П-53 від 11.03.2016.

Відповідач в порушення домовленостей між сторонами, за отриманий товар розрахувався частково сплативши 5000,00грн. та 20000,00грн., що підтверджується виписками по рахунку за 26.05.2016 та 29.06.2016 відповідно, копії яких додані до позивачем до матеріалів справи.

Таким чином, відповідач за отриманий товар розрахувався частково на загальну суму 30000,00грн.

Між позивачем та відповідачем складено та підписано двосторонні акти звірки розрахунків від 01.07.2016 та від 21.09.2016, в яких відповідач підтверджує заборгованість перед позивачем у сумі 30980,00грн.

У п.2.5 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що частиною першою статті 35 ГПК передбачено можливість звільнення від доказування перед судом обставин, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу: - в письмовій формі шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих суду заяві, клопотанні, листі тощо; - в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання. Про визнання обставин може свідчити й зміст поданих суду письмових документів: претензій та відповідей на них, листів та інших письмових звернень учасників судового процесу один до одного (наприклад, лист, надісланий у відповідь на претензію, в якому зазначається про повне або часткове визнання заявленої до стягнення заборгованості).

Відповідач на день розгляду справи в суді відповідно до ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України не надав доказів оплати повної вартості отриманого товару.

За таких обставин, заборгованість відповідача на день розгляду справи становить 30980,00грн., що підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.

У відповідності зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що борг у сумі 30980,00грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у розумінні ст.230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Позивач просить стягнути з відповідача 6118,38грн. пені за період з 01.04.2016 по 12.08.2016, 9655,80грн. штрафних санкцій за період квітень - липень 2016 року. В обґрунтування заявлених до стягнення пені у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, та штрафних санкцій у розмірі 7% вказаної вартості позивач посилається на ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

У ч.2 Статтею 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно роз'яснень, які викладені у пункті 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини 2 ст.231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.12.2010р N 06/113-38, від 28.02.2011 N 23/225.

Відповідно до приписів ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У відповідності до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України санкції за прострочку виконання зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому в договорі.

Згідно ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи, що між позивачем та відповідачем відсутня письмова домовленість щодо застосування пені та штрафних санкцій за невиконання відповідачем грошових зобов'язань, що позивачем здійснено нарахування пені у сумі 6118,38грн. за період з 01.04.2016 по 12.08.2016 та штрафу у сумі 9655,80грн., з посиланням на ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, що не відповідає вище зазначеній правовій позиції Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що такі позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають у повній сумі.

Оскільки відповідач в порушення ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання не виконав, за отриману продукцію своєчасно в повній сумі не розрахувався і вимоги позивача не оспорив, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення боргу в сумі 30980,00грн. В решті позову відмовити.

Враховуючи, що спір виник з вини відповідача у зв'язку з несвоєчасною оплатою отриманого товару та відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 913,08грн. пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 11, 525, 530, 546, 549, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.179, 181, 193, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Центр державно-приватного партнерства» Чернігівської обласної ради (вул. Єлецька, 11, 1 поверх, м. Чернігів, ідентифікаційний код 31480612) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «А.Т.К.-Інвест» (вул. В.Хвойки, 21, м. Київ, ідентифікаційний код 37739722) 30980грн.00коп. боргу, 913грн.08коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Повний текст рішення складено 29.09.2016

Суддя Н.Ю.Книш