ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.09.2016Справа №910/13185/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМІК ЛТД"
до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами
про стягнення 29 944, 44 грн.
Суддя Бондарчук В.В.
Представники:
від позивача: Басараб Н.В.;
від відповідача: Арделян Ю.В.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕМІК ЛТД" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 29 944, 44 грн., у тому числі: 18 844, 50 грн. - основний борг, 613, 24 грн. - 3 % річних, 1 119, 59 грн. - інфляційні втрати та 9 367, 11 грн. - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № 03/006 про надання послуг від 03.06.2014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.08.2016 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У судовому засіданні 04.08.2016 представник відповідача подав клопотання про залишення позову без розгляду, обґрунтовуючи тим, що позивач намагається стягнути з відповідача одну і ту ж суму, яка вже сплачена відповідачем, згідно платіжного доручення № 7236 від 22.07.2016 на суму 18 844, 50 грн. Крім того, надані послуги у травні місяці 2015 року відносяться до договору № 20/004 від 20.04.2015, що є предметом іншої справи № 910/13175/16.
Суд відклав розгляд клопотання про залишення позову без розгляду на наступне судове засідання.
У судовому засіданні 04.08.2016 оголошувалась перерва до 12.09.2016 згідно ст. 77 ГПК України.
01.09.2016 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМІК ЛТД" надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, мотивуючи тим, що позивач відносить сплату 18 844, 50 грн. за травень 2015 до додаткової угоди від 31.03.2015 до договору № 03/006 від 03.06.2014, за умовами якої і відбувалось надання послуг у травні 2015 року, а призначення платежу відповідача, «сплати за тех. Обслуговування АСВПГ зг. договору № 20/04 від 2015 за травень 2015 року» є помилковим, оскільки договір № 20/04 від 2015 року почав свою дію з червня 2015 року, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 613, 24 грн. - 3 % річних, 1 119, 59 грн. - інфляційних втрат та 9 367, 11 гр. - пені.
12.09.2016 представник відповідача через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання про застосування спеціальної позовної давності, в якому зазначає, що враховуючи ст. 258 Цивільного кодексу України, спеціальна позовна давність про стягнення пені за актом за травень місяць 2015 року сплила 29.06.2016, у зв'язку з чим просить суд застосувати спеціальну позовну давність у господарській справі № 910/13185/16 в частині стягнення пені.
Крім того, представник відповідача подав письмові пояснення, в яких зазначає, що відповідно до п. 4.1. договору, розрахунки проводяться впродовж 20 (двадцяти) банківських днів після підписання акту, а відтак проведені позивачем розрахунки - пені, інфляційних втрат та 3 % річних є невірними.
У судовому засіданні 12.09.2016 оголошувалась перерва до 26.09.2016 згідно ст. 77 ГПК України.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав подану заяву про зменшення розміру позовних вимог.
Розглянувши подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.
Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до п. 3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України у зв'язку з чим приймає її до розгляду.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, підтримав клопотання про застосування спеціальної позовної давності та надав контр розрахунок нарахованих штрафних санкцій.
Крім того, розглянувши у даному судовому засіданні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд відзначає наступне.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому (п. 4.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Так, відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає позов без розгляду, якщо:
1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;
2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;
4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;
5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;
6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.
Проте, відповідачем не доведено наявність у провадженні господарського суду справи між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, враховуючи те, що спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконання Державним видавництвом "Преса України" Державного управління справами своїх зобов'язань за договором № 03/006 про надання послуг від 03.06.2014, в той час, як підставою позову у справі № 910/13175/16 є неналежне виконання Державним видавництвом "Преса України" Державного управління справами зобов'язань за договором про надання послуг № 20/004 від 20.04.2015 року.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 26.09.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
03.06.2014 між Державним видавництвом "Преса України" Державного управління справами (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕМІК ЛТД" (далі - виконавець) укладено договір № 03/006 про надання послуг, умовами якого передбачено, що виконавець зобов'язується у 2014 році, а також в наступних періодах до надання послуг у повному обсязі, надати замовнику послуги, зазначені у п. 1.2. договору, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.
Відповідно до п. 1.2. договору, найменування (номенклатура) послуг: виконавець зобов'язується на свій ризик надавати послуги з монтажу, технічного обслуговування і ремонту електроустаткування н.в.і.у. (послуги з технічного обслуговування установок автоматичних систем водяного пожежогасіння, пожежної та охоронної сигналізації замовника):
1.2.1 автоматичної системи водяного пожежогасіння (АСВПГ) за адресою: м. Київ, вул. Героїв Космосу, 6;
1.2.2. пожежної та охоронної сигналізації за адресою м. Київ, вул. Героїв Космосу, 6;
1.2.3. пожежної сигналізації базисних складів № 1 та № 2, що знаходяться за адресою м. Київ, вул. Героїв Космосу, 8-а.
Відповідно до п. 3.1. договору, ціна даного договору становить 422 694, 00 грн., в тому числі ПДВ: 70 449, 00 грн.
Згідно п. 4.1. договору, розрахунки проводяться шляхом оплати замовником вартості належним чином виконаних протягом місяця робіт впродовж 20 (двадцяти) банківських днів після підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг).
Пунктом 6.1.1. договору передбачено, що замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги.
Даний договір набирає чинності з 03.06.2014 і діє до повного виконання зобов'язань за даним договором (п. 10.1. договору).
Додатком № 1 до договору про надання послуг № 03/006 від 03.06.2014 сторони погодили додаткові умови договору щодо вартості послуг та ціни договору, відповідно до якого загальна вартість надання послуг з технічного обслуговування всіх систем по всіх об'єктах, зазначених в п. 1.1. договору, за місяць становить 35 224, 50 грн., у тому числі ПДВ.
Відповідно до п. 6.8. договору, за порушення зі своєї вини строків оплати належним чином наданих і прийнятих замовником послуг замовник сплачує виконавцю тільки пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.
Додатковою угодою від 31.03.2015 до договору № 03/006 про надання послуг від 03.06.2014 сторони погодили викласти абзац перший п. 1.2. додатку № 1 до договору в новій редакції:
Вартість надання послуг з технічного обслуговування всіх систем може змінюватись за відповідним погодженням сторін, про що має бути укладено додаткова угода.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем у травні 2015 року були надані послуги на загальну суму 18 844, 50 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт травень 2015 року № 4/2/04.15 за від 31.05.2015, № 3/2/04.15 від 31.05.2015, № 2/2/04.15 за травень 2015 та № 1/2/05.15 від 31.05.2015, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, а також виставленими рахунками-фактури № СФ-0000040 від 29.05.2015 на суму 3 217, 00 грн., № СФ-0000039 від 29.05.2015 на суму 6 331, 50 грн., № СФ-0000038 від 29.05.2015 на суму 7 674, 50 грн. та № СФ-0000037 від 29.05.2016 на суму 1 621, 50 грн.
Відповідні рахунки супровідним листом № 198 від 29.05.2015 направлялись на адресу Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами та отримані останнім 12.06.2015, що підтверджується печаткою ДВ "Преса України" ДУС за вх. № 411 на титульному аркуші листа.
Проте, відповідач виконав грошові зобов'язання з порушенням строків встановлених договором, зокрема, заборгованість у розмірі 18 844, 50 грн. за надані у травні 2015 року сплатив 25.07.2016, що підтверджується випискою по особовому рахунку № 26004000031425 від 25.07.2016.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов'язання, а тому просить суд стягнути з відповідача 9 367, 11 гр. - пені, 613, 24 грн. - 3 % річних та 1 119, 59 грн. - інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, відповідно до п. 4.1. договору, відповідач зобов'язаний здійснити оплату наданих послуг впродовж 20 (двадцяти) банківських днів після підписання сторонами акту здачі - приймання виконаних робіт (наданих послуг), тобто з 29.06.2015 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги, які прийняті відповідачем без зауважень по актам приймання виконаних будівельних робіт травень 2015 року.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачено надані позивачем послуги з порушенням строків, передбачених договором.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності в частині стягнення пені за травень 2015 року.
Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Відповідно до статті 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Згідно пунктів 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
В статті 253 даного Кодексу вказується, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Так, відповідно до п. 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Отже, приймаючи до уваги п. 4.1. договору про надання послуг від 03.06.2014, враховуючи, що акти приймання виконаних будівельних робіт травень 2015 року № 4/2/04.15, № 3/2/04.15, № 2/2/04.15 та № 1/2/05.15 підписані сторонами 31.05.2015, тобто з 29.06.2015 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України, спеціальна позовна давність про стягнення пені за актами приймання виконаних будівельних робіт травень 2015 року № 4/2/04.15, № 3/2/04.15, № 2/2/04.15 та № 1/2/05.15 сплила 29.06.2016.
При цьому, з позовної заяви ТОВ "ТЕМІК ЛТД" вбачається, що останнє звернулося до Господарського суду міста Києва 19.07.2016, отже з пропуском строку позовної давності, а тому клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог ТОВ "ТЕМІК ЛТД" про стягнення з відповідача пені за прострочену заборгованість за надані послуги за травень 2015 року підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 613, 24 грн. - 3 % річних та 1 119, 59 грн. - інфляційних втрат за період з 28.06.2015 по 18.07.2016, суд відзначає таке.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що в останніх допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов'язання та відповідно у розміру нарахування 3 % річних, при цьому суму інфляційних втрат нараховано вірно.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 596, 22 грн., що розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 29.06.2015 по 18.07.2016 за актами приймання виконаних будівельних робіт травень 2015 року № 4/2/04.15, № 3/2/04.15, № 2/2/04.15 та № 1/2/05.15 від 31.05.2015 та сума інфляційних втрат у розмірі 1 119, 59 грн. за період з 29.06.2015 по 18.07.2016, а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню частково.
При цьому, в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 17, 02 грн. за актами приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2015 року № 1/1/04.15, № 2/1/04.15, № 3/1/04.15 та 4/1/04.15 суд відмовляє, оскільки позивачем не надано суду відповідних актів на підтвердження надання у квітні 2015 послуг за договором № 03/006 про надання послуг від 03.06.2014, як і не надано доказів проведення відповідачем розрахунків за відповідними актами з простроченням на 11 днів.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, згідно ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.
Як роз'яснено п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Оскільки інтереси позивача у судових засіданнях представляла Басараб Н.В., яка являється адвокатом згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №3765, між ТОВ "ТЕМІК ЛТД" та адвокатом Басараб Н.В. укладено договір № 00025 про надання правових (юридичних, адвокатських) послуг, квитанцією № 125977 та платіжним дорученням № 1001605815 підтверджується сплата 4 000, 00 грн. за послуги адвоката, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 618, 31 грн. витрат на послуги адвоката.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ :
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМІК ЛТД" задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами (03047, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50, ідентифікаційний код - 05905668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМІК ЛТД" (08634, Київська обл., село Гвоздів, вул. Шевченка, буд. 6, ідентифікаційний код - 19409022) 596 (п'ятсот дев'яносто шість) грн. 22 коп. - 3% річних, 1 119 (одну тисячу сто дев'ятнадцять) грн. 59 коп. - інфляційних втрат, 231 (двісті тридцять одну) грн. 01 коп. - судового збору та 618 (шістсот вісімнадцять) грн. 31 коп. - витрат на правову допомогу.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено: 30.09.2016.
Суддя Бондарчук В.В.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 26.09.2016 |
Оприлюднено | 05.10.2016 |
Номер документу | 61701179 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Бондарчук В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні