Рішення

від 28.09.2016 по справі 910/13614/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2016№910/13614/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТЕХ ГРУП»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Сервіс Хмельницький»

про стягнення 141 823, 94 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Кожема В.П. за довіреністю № 61/07/ГС від 22.07.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАТЕХ ГРУП» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Сервіс Хмельницький» (далі - відповідач) про стягнення 141 823,94 грн., з яких 105 000,00 грн. основного боргу, 30 523,56 грн. пені, 3 617,46 грн. 3% річних, 2 682,92 грн. штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір, згідно з яким позивач здійснив поставку та монтаж обладнання, яке відповідачем не було оплачено у встановлені Договором строки, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2016 р. порушено провадження у справі № 910/13614/16, її розгляд призначено на 15.08.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 05.09.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.09.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 21.09.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.09.2016 р. в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/13614/16 на п'ятнадцять днів, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 28.09.2016 р.

В судовому засіданні 28.09.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 28.09.2016 р. не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 28.09.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2015 р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 2307/1 на поставку та монтаж обладнання (далі - Договір), відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, виконати роботи, а саме здійснити поставку та монтаж металевих та протипожежних дверей на об'єкт замовника за адресою: м. Львів, вул. Під Дубом, 7-А, згідно Специфікації (Додаток № 1 до Договору).

Замовник, в свою чергу, зобов'язується прийняти обладнання і належним чином виконані роботи та оплатити їх у відповідності до Договору (п. 1.3. Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору загальна ціна Договору 223 578,75 грн., крім того ПДВ 20% - 44 715,75 грн., всього з ПДВ - 268 294,50 грн., згідно зі Специфікацією обладнання та робіт (Додаток № 1 до цього Договору).

Пунктом 2.5. Договору передбачено, що оплата за цим Договором здійснюється шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок виконавця у такому порядку:

2.5.1. Замовник після підписання Договору здійснює авансовий платіж у розмірі 30% від загальної ціни Договору, що становить 67 073,62 грн., крім того ПДВ 13 414,73 грн., всього з ПДВ 80 488,35 грн.;

2.5.2. Наступний авансовий платіж у розмірі 20% від загальної ціни Договору, що становить 44 715,75 грн., крім того ПДВ 8 943,15 грн., всього з ПДВ 53 658,90 грн., замовник здійснює на протязі 3-х робочих днів з моменту отримання від виконавця письмового повідомлення про готовність до відгрузки обладнання зі складу;

2.5.3. Платіж у розмірі 30% від загальної ціни Договору, що становить 67 073,62 грн., крім того ПДВ 13 414,73 грн., всього з ПДВ 80 488,35 грн. замовник здійснює по факту виконання робіт на підставі Акту приймання-передачі робіт протягом 3-х банківських днів після прийняття замовником закінчених робіт;

2.5.4. Остаточний розрахунок у розмірі 20% від суми Договору, що становить 44 715,75 грн., крім того ПДВ 8 943,15 грн., всього з ПДВ 53 658,90 грн., здійснюється протягом 60 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі робіт в наступному порядку:

а) 1-й платіж у розмірі 10% від загальної ціни Договору, що становить 22 357,87 грн., крім того ПДВ 4 471,56 грн., а всього з ПДВ 26 829,45 грн., замовник здійснює протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі робіт.

б) 2-й платіж у розмірі 10% від загальної ціни Договору, що становить 22 357,87 грн., крім того ПДВ 4 471,56 грн., всього з ПДВ 26 829,45 грн., замовник здійснює протягом 60 календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі робіт.

За умовами п. 2.6. Договору під закінченням робіт за цим Договором вважається дата підписання обома сторонами Акта приймання-передачі робіт в строк, передбачений п. 5.3. цього Договору. У випадку не підписання замовником Акта приймання-передачі у строк, встановлений п. 5.3. цього Договору, при відсутності мотивованої відмови від його підписання, під закінченням робіт вважається дата, яка наступає після строку, відведеного п. 5.3. цього Договору на підписання акту.

Згідно з п. 5.1. Договору приймання-передача виконаних робіт здійснюється сторонами за відповідним Актом приймання-передачі.

Здавання-приймання товару оформлюється підписанням видаткової накладної уповноваженими представниками замовника і виконавця (п. 5.2. Договору).

Відповідно до п. 5.3. замовник зобов'язаний протягом 3-х робочих днів з дня одержання від виконавця Акта приймання-передачі виконаних робіт підписати його або надати виконавцю обґрунтовану письмову відмову від прийняття робіт. У разі ненадання зауважень у зазначений строк, Акт приймання-передачі виконаних робіт вважається погодженим (підписаним) сторонами, роботи вважаються прийнятими замовником та підлягають оплаті згідно пункту 2.5.2.

На виконання умов Договору позивач здійснив поставку та монтаж обладнання на суму 268 294, 50 грн., що підтверджується Актом надання послуг № 358 від 20.08.2015 р., який підписано представниками сторін без зауважень і заперечень та скріплено печатками обох підприємств.

Проте, відповідач в порушення умов п. 2.5. Договору оплату обладнання та його монтаж здійснював з порушенням встановлених строків, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 105 000,00 грн.

Направлені позивачем письмові вимоги про оплату боргу відповідач залишив без задоволення.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю вартість поставки та монтажу обладнання, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді у розмірі 105 000,00 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 3 617, 46 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 3 617,46 грн. за період з 24.07.2015 р. по 18.07.2016 р., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення пені в сумі 30 523,56 грн. та штрафу в сумі 2 682,92 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах. 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Пунктом 7.3. Договору передбачено, що у разі порушення строків розрахунків за цим Договором, а також у випадках необґрунтованого неприйняття (несвоєчасного прийняття) виконаних робіт, замовник сплачує виконавцю штраф в розмірі 1% від простроченої до сплати суми або від вартості неприйнятих в строк робіт, що встановлений Договором, за кожний факт такого прострочення. Крім того, замовник сплачує виконавцю неустойку у вигляді пені у розмірі 0,5% від простроченої до сплати суми або від вартості неприйнятих в строк робіт, за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 30 523, 56 грн., суд вважає, що він здійснений з порушенням приписів чинного законодавства та умов п. 7.3. Договору, оскільки позивачем не було враховано, що у період, за який він здійснює нарахування пені, розмір подвійної облікової ставки НБУ перевищував встановлений Договором розмір пені - 0, 05%.

За розрахунком суду розмір пені складає 11 920,31 грн.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 2 682,92 грн. за кожен факт прострочення платежу згідно з п. 2.5. Договору, судом встановлено, що він є арифметично вірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

Водночас, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Апекс-Банк» про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України , як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно зі ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Сервіс Хмельницький» (01601, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 2А; код ЄДРПОУ 36398014) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАТЕХ ГРУП» (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 21 «А», офіс 108; код ЄДРПОУ 37200460) 105 000 (сто п'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 11 920 (одинадцять тисяч дев'ятсот двадцять) грн. 31 коп. пені, 3 617 (три тисячі шістсот сімнадцять) грн. 46 коп. 3% річних, 2 682 (дві тисячі шістсот вісімдесят дві) грн. 92 коп. штрафу, 1 848 (одну тисячу вісімсот сорок вісім) грн. 31 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 30.09.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова