Рішення

від 28.09.2016 по справі 904/6141/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.09.16 Справа № 904/6141/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВК-КАРАЦУПА"м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНІКС", смт. Губиниха, Новомосковський район, Дніпропетровська область

про стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов.№160916-1 від 16.09.2016

ОСОБА_2 - адвокат за дог. № 24/06 від 24.06.2016

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПВК-КАРАЦУПА" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНІКС" про стягнення заборгованості у розмірі 59 657,23 грн. , з яких 29 256,00 грн. основна заборгованість, 2 351,70 грн. 3 % річних, 26 057,72 грн. інфляційних втрати, 1 991,82 грн. пеня. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката у сумі 1653, 60 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 74/11 від 09.11.2012 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 22.08.2016.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2016 розгляд справи відкладений на 19.09.2016 та ухвалою суд 19.09.2016 розгляд справи відкладено на 26.09.2016.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, за адресою зазначеною у позові: 51250, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Губиниха, вул. Леніна, буд. 234, оскільки поштовий конверт (арк. с. 43) з ухвалою суду, який направлявся на вищезазначену адресу відповідача, повернувся з поштовою відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 26.09.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПВК-Карацупа" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Онікс" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 74/11 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати та сплачувати на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2 договору, асортимент та кількість товару визначається у накладних (специфікаціях), що є невід'ємними частинами цього договору.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що товар вважається переданим з моменту оформлення шляхом відмітки про його отриманні на екземплярі накладної (специфікації) шляхом підписання представником покупця, повноваження якого закріплені у довіреності, оформленої у відповідності до діючого законодавства України.

Оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 31 календарний день з моменту поставки.

На виконання умов договору, позивач за період з 29.08.2013 по 07.10.2013 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 29256 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних, підписаних обома сторонами (арк. с. 17, 21, 25).

Відповідач вартість поставленого товару не сплатив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 29256 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів повної його оплати на суму 29256 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 29256 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 107.11.2013 по 11.07.2016 у розмірі 2351, 70 грн. та інфляційні втрати за період листопад 2013 - червень 2016 у сумі 26057, 72 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 2350, 43 грн., оскільки позивачем при здійсненні нарахування трьох відсотків річних не було враховано, що 2016 рік має 366 днів.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд задовольняє дану вимогу частково у сумі 26052, 13 грн., оскільки позивачем при нарахуванні інфляційних втрат на прострочення оплати товару за накладною від 07.10.2013 не було враховано положення пункту 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14, відповідно до якого індекс інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця помноженої на індекс інфляції з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 1991, 81 грн. за період з 07.11.2013 по 06.05.2014.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України).

Отже, нарахування неустойки, зокрема пені, можливе лише на підставі договору.

Однак, спірним договором не передбачено забезпечення невиконання або неналежного виконання зобов'язання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій, а саме, пені.

У зв'язку з вищевикладеним, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1991, 81 грн. слід відмовити.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1331, 83 грн.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 1653, 60 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, договір про надання адвокатських послуг № 24/06 від 24.06.2016 (арк. с. 38-40), акт № А-000000019 від 11.07.2016 виконання юридичних робіт до договору № 24/06 про надання адвокатських послуг від 24.06.2016 (арк. с. 59), платіжне доручення від 15.07.2016 № 464 на суму 1653, 60 грн. (арк. с. 9)

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013).

Враховуючи наведене, враховуючи складність спору, допущені помилки під час нарахування штрафних санкцій, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд вважає, що вимога позивача про відшкодування відповідачем 1653, 60 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, підлягає задоволенню частково у розмірі 1378 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Онікс" (51250, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Губиниха, вул. Леніна, буд. 234; ідентифікаційний код 24438876) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВК-Карацупа" (49000, м. Дніпро, вул. Каляєва, буд. 91; ідентифікаційний код 37988587) основний борг у сумі 29256 грн., три відсотки річних у сумі 2350, 43 грн., інфляційні втрати у сумі 26052, 13 грн., 1331, 83 грн. витрат зі сплати судового збору 1378 грн. витрат з оплати послуг адвоката.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 03.10.2016

Суддя ОСОБА_3