Рішення

від 28.09.2016 по справі 904/7875/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.09.16 Справа № 904/7875/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛОЦЕНТРИ "СТАЛЬСЕРВІС", м. Дніпро

до Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ", м. Дніпро

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. № 01/2016 від 04.01.2016

від відповідача:не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Металоцентри "Стальсервіс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" про стягнення 346184, 29 грн., з яких: 190000 грн. - основний борг, 15746, 84 грн. - три відсотки річних, 140437, 45 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 28/11/12 від 28.11.2012 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 26.09.2016.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення цінного листа з ухвалою суду (арк. с. 41).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 26.09.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Металоцентри "Стальсервіс" (далі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір № 28/11/12 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується у порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність покупцю продукцію, у визначеній кількості, відповідної якості та за цінами зазначеними у специфікаціях, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її на умовах, визначених у цьому договорі.

Згідно з п. 1.2 договору, кількість та асортимент продукції, що поставляється, зазначається у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Розрахунки за продукцію здійснюються протягом 10 банківських днів після поставки продукції (п. 3.1 договору).

Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що датою поставки вважається дата, зазначена у накладній (транспортній накладній).

Сторонами були підписані наступні специфікації до договору: специфікація № 32 від 12.11.2013 на суму 171888, 30 грн., специфікація № 34 від 14.11.2013 на суму 11114, 70 грн. та специфікація № 35 від 21.11.2013 на суму 18107, 40 грн. (арк. с. 13-15).

Н виконання умов договору та вищевказаних специфікацій до нього, позивач поставив, а відповідач, на підставі довіреностей (арк. с. 25, 27, 29), прийняв товар на загальну суму 200112, 30 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних № ДСтМ0005452 від 14.11.203 на суму 10950, 90 грн., № ДСтМ0005469 від 15.11.2013 та № ДСтМ0005604 від 22.11.2013 на суму 17273, 10 грн. (арк. с. 24, 26, 28).

Відповідач здійснив часткову оплату вартості поставленого товару, що підтверджується копіями платіжних доручень (арк. с. 22-23, 32-36), неоплаченим залишається поставлений товар на суму 190000 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів повної його оплати на суму 190000 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 190000 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 07.12.2013 по 18.08.2016 у розмірі 15746, 84 грн. та інфляційні втрати за період грудень 2013 - липень 2016 у сумі 140437, 45 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 15683, 22 грн., оскільки позивачем три відсотки річних за період з 07.12.2013 по 09.09.2014 нараховано на суму боргу 202473, 89 грн., тоді як згідно спірних видаткових накладних, товар поставлено на суму 200112, 30 грн., а також не враховано, що 2016 рік має 366 днів.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд задовольняє дану вимогу частково у сумі 118467, 45 грн., оскільки позивачем при нарахуванні інфляційних втрат не було враховано положення пункту 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14, відповідно до якого індекс інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця помноженої на індекс інфляції з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 4862, 26 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (49000, м. Дніпро, вул. Сухий Острів, 3 ; ідентифікаційний код 00168076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металоцентри "Стальсервіс" (49112, м. Дніпро, вул. Гаванська, 9б; ідентифікаційний код 37055626) основний боргу у сумі 190000 грн., три відсотки річних у сумі 15683, 22 грн., інфляційні втрати у сумі 118467, 45 грн. та 4862, 26 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 03.10.2016

Суддя ОСОБА_2