Рішення

від 31.08.2016 по справі 910/11168/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2016Справа №910/11168/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МБІІНВЕСТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "К.С.Л. ГРУП"

про стягнення 267 835,58 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Самарцев Я.Ю. - представник, дов. б/н від 03.06.16 р.

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МБІІНВЕСТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "К.С.Л. ГРУП" про стягнення коштів у розмірі 267 835,58 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 4 076,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з своєчасної та повної компенсації витрат позивача за користування майном згідно Договору користування майном №19/15 від 04.11.2015, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у зазначеному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/11168/16 та призначено до розгляду на 20.07.2016.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 та 17.08.2016 розгляд справи відкладено на 17.08.2016 та 31.08.2016 відповідно.

У судові засідання 20.07.2016, 17.08.2016 та 31.08.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 20.07.2016, 17.08.2016 та 31.08.2016 не з'явився.

Копія ухвали суду від 17.06.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04071, м. Київ, вул. Лук’янівська, 27, кв. 140, на час проведення судового засідання 20.07.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та адресату не вручена.

Копії ухвал суду 20.07.2016 та 17.08.2016, які направлялись відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04071, м. Київ, вул. Лук’янівська, 27, кв. 140, та на адресу, зазначену у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Дзержинський район, пр-т Гагаріна, 22, на час проведення судових засідань 20.07.2016, 17.08.2016 та 31.08.2016 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулись.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень №№ 0103039598713, 0103039598721, 0103039600297, 0103039600300, згідно якого вказані поштові відправлення адресату під час доставки не вручені.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.07.2016 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшов супровідний лист з додатками б/н від 19.07.2016, серед яких витяги з ЄДРПОУ про державну реєстрацію позивача та відповідача, лист відповідача від 04.02.2016 про дострокове розірвання договору, лист позивача №04/03/04 від 01.03.2016, докази на підтвердження часткової оплати компенсації експлуатаційних витрат відповідачем, докази сплати відповідачем гарантійного платежу за договором, докази надсилання актів надання-отримання послуг на адресу відповідача у відповідності до п.1.5.1 договору користування майном №119/15 від 04.11.2015. Супровідний лист судом долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 17.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшов супровідний лист з додатками б/н від 09.08.2016, серед яких: підтвердження надсилання позову з додатками за адресою: м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна, 22, копія статуту позивача, лист про відсутність інших правовідносин з відповідачем.

Також позивачем до початку судового засідання 17.08.2016 подана заява про збільшення розміру позовних вимог б/н від 08.08.2016 з додатками, відповідно до якої останній просить стягнути з відповідача на свою користь окрім заявлених в позовній заяві, 217 554,87 грн. (72518,29 грн. *3) компенсації експлуатаційних витрат за користування майном, а саме за квітень - червень 2016 р., що всього складає 485 390,45 грн. та додаткові судові витрати в розмірі 3263,33 грн. Супровідний лист з додатками б/н від 09.08.2016 та заява про збільшення розміру позовних вимог б/н від 08.08.2016 судом долучено до матеріалів справи.

Відповідно до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Дослідивши в судовому засіданні 31.08.16 р. зміст позовної заяви та поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог на 217 554,87 грн. суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

З огляду на вищевикладене подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог б/н від 08.08.16 р. судом розцінена як заява про збільшення розміру позовних вимог внаслідок збільшення періоду заборгованості, за який заявлено до стягнення суму компенсації експлуатаційних витрат, на три місяці, а саме квітень - червень 2016р.

Враховуючи, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо зміни розміру позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказану заяву позивача про збільшення розміру первісно заявлених позовних вимог на 217 554,87 грн. до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 31.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшов супровідний лист з додатками б/н від 31.08.2016 з клопотанням приєднання до матеріалів справи документів. Супровідний лист з додатками б/н від 31.08.2016 судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 31.08.2016 позивачем суду не надано.

Документи, витребувані ухвалами суду від 17.06.2016, 20.07.2016 та 17.08.2016, в т.ч. відзиву на позовну заяву, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до пункту 2.3. постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно пункту 3.9.2. постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, зважаючи на наявні клопотання представника відповідача, беручи до уваги, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками, визначені статтями 20, 22, 60, 74 та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді стороною не заявлено.

В судовому засіданні 31.08.2016 уповноважений представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 04 листопада 2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МБІІНВЕСТ» (зберігач за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «К.С.Л.Груп» (користувач за договором, відповідач у справі) укладено Договір користування майном № 19/15 (далі - Договір), згідно якого зберігач передає, а користувач приймає майно, передане йому зберігачем за цим договором та зобов'язується повернути це майно зберігачу у схоронності та якості, що є не гіршою за якість під час первинної передачі.

Цільове призначення використання Майна визначається Сторонами у Додатку №1 до Договору (п. 1.11).

Розділами 1, 2, 3, 4 Договору сторонами визначені загальні положення щодо розміру та порядку визначення, умов та строків сплати компенсації за користування майном, прав та обов'язків зберігача та користувача, відповідальність сторін тощо.

Пунктами 6.1, 6.2 Договору визначено, що Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору закінчується 31.12.2016 року, а в частині розрахунків до повного виконання. У випадку, коли за 60 календарних днів до дати закінчення строку дії даного договору, жодна із сторін не виступить з ініціативою припинити дію даного договору, він автоматично продовжує свою дію ще на один рік.

Вказаний Договір підписано представниками зберігача та користувача, а також скріплено печаткою ТОВ «МБІІНВЕСТ» та ТОВ «К.С.Л.Груп».

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

За цим договором у користування передається майно, перелік, кількість і якість якого встановлюється сторонами в Додатку №1 до Договору, а також в Акті приймання-передавання майна в користування (п. 1.2 Договору).

Майно, що є предметом цього Договору, знаходиться за адресою: 02222, м. Київ, вул. Пухівська, 4 та складається із складових, перелік та характеристика (кількість та вартість) яких визначені Сторонами у відповідному Акті приймання-передавання Майна у користування та згідно Додатку № 1 до Договору.

Так, як встановлено судом, у Додатку № 1 до Договору від 04.11.2015р. №19/15 сторони встановили перелік та кількість майна, що передається зберігачем користувачу, а саме: частина залізно-електромонтажного цеху разом з обладнанням, що є його невід`ємною частиною площею 2429,64 кв.м., кімната №201 площею 18 кв.м., кімната №202 площею 18 кв.м., кімната №203 площею 36 кв.м., кімната №215 площею 54 кв.м., кімната №216 площею 54 кв.м., кімната №217 площею 54 кв.м., кімната №212 площею 108 кв.м., що загалом складає 2771,64 кв.м.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідно до умов Договору зберігач передав, а користувач прийняв нежитлові приміщення загальною площею 2771,64 кв.м, відповідно до переліку та Додатку №1 до Договору, що підтверджується складеними та підписаним сторонами без зауважень Актами приймання-передачі майна за договором користування від 27.11.2015 та від 14.12.2015, згідно яких стан майна визначений як задовільний, майно передано та прийнято в повному обсязі за відсутності претензій до якості прийнятого майна. Копії вказаних актів наявні в матеріалах справи.

За таких обставин господарським судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «МБІІНВЕСТ» було належним чином виконано свій обов'язок з передачі ТОВ «К.С.Л.Груп» на підставі Договору майна в користування, а відповідачем, у свою чергу, прийнято майно без будь - яких зауважень.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як зазначалось судом вище, згідно п. 6.1-6.2 Договору Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 р.

Пунктом 6.2 Договору передбачена можливість пролонгації даного договору на тих же умовах ще на один рік за умови, якщо за 60 календарних днів до закінчення строку дії даного Договору жодна із сторін не виступить з ініціативою припинити дію даного Договору.

Частиною 3 ст. 291 Господарського кодексу визначено, що Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

При цьому сторони узгодили, що Договір вважаться достроково розірваним (припиненим) з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору або за умови попереднього повідомлення стороною - ініціатором розірвання (припинення) Договору іншої сторони не пізніше ніж за 60 календарних днів, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві (п.6.4 Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи, що 04.02.2016 користувач звернувся до зберігача із листом б/н від 04.02.2016р. про припинення дії договору з 09.02.2016 та пропозицією підписання Додаткової угоди та акту приймання-передавання (повернення) майна, який позивачем було отримано 12.02.16 р., та у відповідь на який позивач листом від 15.02.2016 за №15/02/5 повідомив відповідача про відмову від підписання вказаної додаткової угоди у запропонованій редакції.

Проте за результатами оцінки вказаного листа відповідача суд зазначає, що останнім не додержано умов Договору в частині його дострокового розірвання, зокрема, щодо повідомлення позивача про намір розірвання Договору за 60 календарних днів, в зв'язку з чим зазначений лист ТОВ «К.С.Л.ГРУП» про розірвання спірного Договору в якості підстави дострокового розірвання останнього судом не приймається.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що пропозиція відповідача позивачем прийнята не була, сторонами відповідний Акт приймання-передачі (повернення) майна підписано не було, відтак, за висновками суду Договір користування майном № 19/15 від 04.11.15 р. свою дію не припинив, а продовжив діяти на визначених ним умовах.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до умов Договору (п. 1.3) користування майном за цим Договором є платним, а саме користувач зобов'язався компенсувати зберігачу вартість усіх витрат зберігача на його відповідальне зберігання, що визначені сторонами у відповідному додатку до договору (Додаток №2).

Так, у Додатку № 2 до Договору сторони встановили види компенсації витрат за користування майном, що передається зберігачем користувачу, а саме: компенсація експуатаційних витрат, в т.ч на прибирання території, загальною площею 2771,64 кв.м., яке встановлене в Додатку №1 до договору, складає 72518,29 грн. без ПДВ; компенсація адміністративних витрат, втому числі пов'язаних з експлуатацією електричних мереж, водопостачання, яка щомісячно розраховується відповідно до фактичних витрат, пов'язаних з експлуатацією електромереж, водопостачання, в тому числі з використанням показників приладів, а також адмініструванням розрахунково - обчислювальної документації для оплати цих витрат.

Суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Так, за приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Проаналізувавши умови спірного Договору та Додатків до нього суд приходить до висновку про погодження його сторонами усіх істотних для даного Договору умов та встановлення плати за користування переданим майном у формі щомісячної компенсації відповідачем витрат позивача - експлуатаційних та адміністративних.

Вартість компенсації за користування майном відповідно до п. 1.3 цього Договору зазначається в акті надання-отримання послуг по користування майном та у відповідному рахунку-фактурі за відповідний місяць (п. 1.3.1 договору).

Відповідно до п. 1.4 Договору користувач компенсує зберігачу витрати, передбачені цим договором та додатками до нього, на підставі відповідного рахунку, шляхом сплати коштів на поточний банківський рахунок зберігача.

Оплата вартості компенсації витрат здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів, починаючи з дати надання/надсилання рахунку від зберігача, але не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця (п.1.4.1).

Щомісяця сторони підписують Акт надання отримання послуг за користування майном за відповідний місяць. Обов'язок по складанню та наданню такого акту та інших податкових документів лежить на зберігачеві (п.1.5). Зберігач зобов'язаний не пізніше 1-го числа поточного місяця надати користувачеві для підписання 2 екземпляри Акту надання отримання послуг за користування майном за відповідний місяць. Користувач, отримавши зазначений акт, за відсутності заперечень зобов'язаний протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання акту, підписати зазначений акт та повернути один екземпляр такого акту зберігачеві. При цьому, сума компенсації має бути сплачена користувачем не пізніше 10-го числа поточного місяця. (п.1.5.1).

У разі направлення Акту надання отримання-послуг за користування майном (рекомендованим листом з повідомленням), такий акт вважається підписаний іншою стороною протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання поштового повідомлення про вручення, за умови відсутності мотивованих заперечень до такого акту від користувача. У випадку, коли з будь-який причин сторона - адресат (за умови, що адреса та/або назва сторони - адресата в листі зазначені правильно), не отримує зазначений лист Акт вважається підписаним стороною - адресатом з моменту повернення зазначеного листа стороні - відправнику з відміткою пошти про невручення (п.1.6).

Договір оренди відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

При цьому пунктом 2.6 Договору встановлено обов'язок користувача компенсувати зберігачу витрати, встановлені сторонами у відповідному Додатку №2 до договору.

При цьому, як стверджує позивач, із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, в порушення умов Договору відповідач, починаючи з листопада 2015 року свої договірні зобов'язання компенсувати зберігачу витрати в обумовлені Договором строки (терміни) належним чином не здійснив, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість за отримані послуги за період з листопада 2015 року по червень 2016 року (включно) в сумі 485390,45 грн.

Окрім того позивач, звертаючись до суду із даним позовом, надав на підтвердження своїх доводів щодо наявності у відповідача заборгованості з компенсації зберігачу витрат копії актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) згідно Договору № 19/15 від 27.11.2015 р., підписані позивачем, на загальну суму 485390,45 грн. (483 323,45 грн. експлуатаційних витрат та 2067,00 грн. адміністративних витрат), а саме: № ОУ-000167 від 30.11.15р. на суму 1473,12 грн., № ОУ-000184 від 31.12.15 р. на суму 46740,59 грн., № ОУ-0000019 від 30.11.15 р. на суму 72518,29 грн., № ОУ-0000037 від 29.02.16 р. на суму 74585,29 грн., № ОУ-0000049 від 31.03.16 р. на суму 72518,29 грн., № ОУ-0000075 від 31.05.16 р. на суму 72518,29 грн., № ОУ-0000095 від 30.06.16 р. на суму 72518,29 грн., № ОУ-0000065 від 30.04.16 р. на суму 72518,29 грн., проте не містять підпису користувача та підписані тільки з боку зберігача.

Як свідчать матеріали справи, позивачем у відповідності до умов п. 1.6 Договору вищезазначені односторонньо підписані акти надсилались на адресу відповідача, вказану в якості місця реєстрації останнього за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, для підписання останнім, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних описів вкладення в цінні листи та рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, згідно яких рахунки - фактури та акти здачі- прийняття робіт (надання послуг) були відповідачем отримані.

Таким чином, за висновками суду, обов'язок позивача щодо пред'явлення актів наданих послуг відповідачеві виконано ТОВ «МБІІНВЕСТ» належним чином.

В свою чергу обов'язок користувача зі своєчасного підписання наданих зберігачем Актів надання-отримання послуг за користування майном для засвідчення факту належного надання послуг за Договором визначено умовами п.1.5.1 Договору.

Тобто, з огляду на умови п. 1.6 Договору суд вважає вказані акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), що підписані в односторонньому порядку ТОВ «МБІІНВЕСТ», такими, що погоджені користувачем, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо надання майна в користування, отже приходить до висновку про можливість вважати вказані в цих актах послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору.

Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій замовника щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов'язання, а у позивача права вимагати оплати цих послуг.

Факт надання послуг за вказаними актами згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

У свою чергу, доказів наявності претензій щодо обсягу, змісту та вартості наданих послуг з передання майна у користування, зазначених у вказаних актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), а також щодо факту отримання відповідачем всіх необхідних для оплати документів, які передбачено Договором, відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, а також приписи чинного законодавства та умови Договору, зокрема, п.1.3 щодо здійснення оплати за користування майном у розмірі, визначеному у Додатку №2 до Договору, оскільки надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) розцінюються судом в якості належних та допустимих доказів надання зберігачем майна у користування, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання, обумовлені Договором, в обсягах, зазначених в Актах, та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Окрім того в матеріалах справи відсутні докази опротестування відповідачем виставлених позивачем актів здачі - прийняття (надання послуг) та рахунків - фактур з компенсації експлуатаційних витрат за користування майном, тому суд доходить висновку, що вказані акти та рахунки - фактури є такими, що підлягають оплаті.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з доданої позивачем до матеріалів справи виписки банку по особовому рахунку ТОВ «МБІІНВЕСТ», а також підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач здійснив в період з листопада 2015р. по січень 2016 р. часткову компенсацію витрат за Договором в сумі 165673,07 грн., до якої входить сума гарантійного платежу в розмірі 145 036,58 грн. та 20636,49 грн. компенсації адміністративних витрат за Договором.

Натомість, оскільки відповідачем не дотримано встановленого умовами Договору порядку дострокового розірвання останнього та спірний Договір є діючим, підстави для зарахування гарантійного платежу в рахунок оплати за відповідний місяць відсутні, у зв'язку з чим за ТОВ «К.С.Л.Груп» обліковується прострочена заборгованість з компенсації експлуатаційних витрат за користування майном за листопад 2015р. - червень 2016р., що в сумі становить 483 323,45 грн.

Судом взято до уваги наявні в матеріалах справи листи відповідача щодо обмеження позивачем користування переданим за Договором майном та обмеження доступу відповідача до приміщень, щодо яких суд зазначає про можливість ТОВ «К.С.Л.ГРУП» звернення за захистом своїх прав в судовому порядку щодо звільнення/зменшення плати за користування майном в разі доведення факту неможливості належного користування останнім та відповідного перерахування сум компенсації експлуатаційних витрат, які підлягають сплаті за Договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Втім, доказів сплати відповідачем заборгованості за компенсацію експлуатаційних витрат в сумі 485390,45 грн. суду не надано.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення компенсації експлуатаційних витрат на загальну суму 483 323,45 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в позовній заяві та заяві про збільшення розмірі позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним вказаного Договору користування майном № 19/15 від 04.11.15 р. або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо укладення та досягнення згоди по всіх істотних умовах спірного Договору на час його підписання та під час виконання виконання з боку ТОВ «МБІІНВЕСТ», а також ТОВ «К.С.Л.Груп» відсутні.

Отже, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з компенсації експлуатаційних витрат за користування майном за Договором у встановлений законодавством строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення даної заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за здійснення компенсації експлуатаційних витрат підлягають задоволенню в сумі 483 323,45 грн.

При цьому оскільки позивачем до суми позовних вимог включено 2067,00 грн. компенсації адміністративних витрат згідно акту № ОУ-0000037 здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 29.02.16р. за лютий 2016р., проте не надано суду жодних доказів на підтвердження підстав виникнення та розміру вказаних витрат за лютий 2016р., за висновками суду позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «К.С.Л.Груп» (50027, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна, 22, код 36353267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МБІІНВЕСТ» (04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 46-а, код 32775766) 483 323,45 грн. основного боргу та 7219,98 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 29 вересня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон