Рішення

від 26.09.2016 по справі 920/836/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.09.2016 Справа № 920/836/16 Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/836/16

за позовом - Приватного підприємства «ТМК СТРОЙ», м. Дружківка Донецької області,

до відповідача - Комунального підприємства Сумської міської ради «ПАЛИВКОМУНЕНЕРГО», м. Суми Сумської області,

про стягнення 79201,64 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 16.08.2016,

відповідача - не з'явився.

В судовому засіданні, розпочатому о 10 год. 20 хв. 19.09.2016 року, відповідно до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 10 год. 20 хв. 26.09.2016 року.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 111752,88 грн. за договором поставки вугільної продукції № 07-05/2013У від 07.05.2013 року, укладеним між сторонами, з них: основний борг в сумі 40000,00 грн., 3 % річних в сумі 3530,95 грн., інфляційні втрати в сумі 27960,00 грн., пеня за період з 23.08.2013 року по 16.08.2016 року в сумі 40261,93 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1676,29 грн.

Відповідно до заяви б/н від 22.09.2016 (вх. № 8504 від 26.09.2016), яка по свої правовій природі є заявою про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 79201,64 грн., з них: основний борг в сумі 40000,00 грн., 3 % річних в сумі 3530,95 грн., інфляційні втрати в сумі 27960,00 грн., пеня за період з 17.02.2016 року по 16.08.2016 року в сумі 7710,69 грн.

Передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Враховуючи, що подана позивачем заява відповідає приписам частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу з урахуванням останньої заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав, про час і місце судового слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку сторін зазначеними у протоколі судового засідання від 19.09.2016 року у даній справі (а.с. 51-52).

У відповідності до абзацу 2 пункту 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011, у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 статті 80 1 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Відповідно до пункту 3.9.2 згаданої постанови, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 4 3 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами у справі укладено договір поставки вугільної продукції № 07-05/2013У від 07.05.2013 року (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити у власність відповідача вугільну продукцію, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити її вартість на умовах даного договору.

Згідно пункту 2.1 договору найменування, якісні показники, загальна кількість вугілля, його асортимент, часткове співвідношення за марками, фракціями, порядок розрахунків визначається у специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Строки та умови поставки сторони погодили у пункті 3 договору, відповідно до якого строки поставки вугілля визначаються заявками до 28 числа поточного місяця на наступний календарний місяць. Поставка здійснюється за адресою, визначеною відповідачем у заявках на відвантаження не пізніше ніж за 3 робочих дні до дати відвантаження. Відповідач відшкодовує позивачеві понесені ним транспортні витрати на підставі виставлених ним рахунків. Поставка вугілля здійснюється на умовах «FCA, залізнична станція відправлення», у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «ИНКОТЕРМС 2010» з урахуванням умов даного договору. Мінімальна норма відвантаження - один вагон. Датою поставки вважається дата електронного цифрового підпису товарного касира станції відправлення, зазначеній у залізничній накладній, яка свідчить про прийняття вантажу на транспортування. Позивач на протязі доби після відвантаження вугілля повідомляє відповідача засобами факсимільного та електронного зв'язку про дату відвантаження, найменування продукції, номер вагону, вагу.

Перехід права власності на товар відбувається в момент здійснення позивачем поставки вугілля (відвантаження) і отримання вантажоперевізником вантажу на транспортування, про що свідчить дата, зазначена на відтиску штампу (дата цифрового підпису товарного касира станції відправлення) залізничної станції відправлення «Укрзалізниці» на залізничній накладній. Перехід ризиків на товар відбувається в момент переходу права власності на товар до відповідача.

Пунктом 6 договору визначено, що базова ціна вугілля погоджується сторонами у специфікації і/або додаткових угодах до даного договору. Оплату за вугілля відповідач здійснює по факту відвантаження вугілля, якщо інші умови та строки поставки не передбачені у відповідних специфікаціях на партію поставки вугілля. Остаточний розрахунок відбувається у відповідності до рахунків позивача, виставлених на підставі даних про кількість фактично відвантаженого вугілля, зазначених у підписаних сторонами актах прийому-передачі вугілля.

Укладений між сторонами договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31 грудня 2013 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань за вищезгаданими договорами (пункт 10 договору).

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого вугілля виконав не в повному обсязі, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за поставлене вугілля станом на 09.07.2015 року складає 40000,00 грн.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 629 цього ж Кодексу, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт поставки позивачем відповідачеві вугільної продукції підтверджується договором № 07-05/2013У від 07.05.2013 року, укладеним між сторонами; специфікаціями: № 1 від 07.05.2013 року, № 2 від 31.05.2013 року, № 3 від 28.06.2013 року, № 4 від 26.06.2013 року, № 5 від 30.08.2013 року; накладними: № 012 від 22.08.2013 року, № 016 від 25.09.2013 року; актами приймання-передачі від 22.08.2013 року та від 25.09.2013 року, а також розрахунком заборгованості відповідача перед позивачем станом на 16.08.2016 року.

Відповідно до частини другої статті 530 цього ж Кодексу, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Згідно 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно пункту 6.5 договору поставки, оплату за вугілля, що поставляється по договору, здійснюється покупцем по факту відвантаження вугілля.

З огляду на вищевикладені норми закону та умови договору, строк оплати відвантаженого позивачем відповідачеві вугілля за договором і законом настав у серпні-вересні 2013 року.

Позивачем, в порядку положень статті 6 Господарського процесуального кодексу України, направлено відповідачеві претензію № 0907/15 від 09.07.2015 року з вимогою сплатити заборгованість у строк до 25.07.2015, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт поставки позивачем відповідачеві вугільної продукції в сумі 40000,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, будь-яких заперечень (відзиву на позов) не подав, доказів оплати отриманого вугілля не подав, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 40000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 7710,69 грн. за періоди: з 17.02.2016 по 21.04.2016, з 22.04.2016 по 26.05.2016, з 27.05.2016 по 23.06.2016, з 24.06.2016 по 16.08.2016, на підставі пункту 7.3 договору, відповідно за несвоєчасну сплату вартості відвантаженого вугілля відповідачеві нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період стягування пені за кожний день прострочення від вартості сплаченого вугілля.

Згідно статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом, а стаття 547 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату одержаного товару у вигляді стягнення пені передбачена пунктом 7.3 зазначеного вище договору поставки.

Позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості. Пеня нараховується за весь період прострочення з дати закінчення строку оплати кожного відповідного рахунку до моменту повної оплати відповідачем ціни договору.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

З наданого до суду позивачем уточненого розрахунку, сума пені 7710,69 грн. нарахована за періоди: з 17.02.2016 по 21.04.2016, з 22.04.2016 по 26.05.2016, з 27.05.2016 по 23.06.2016, з 24.06.2016 по 16.08.2016 (за 6 останніх місяців, а не за 6 перших місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), тобто з порушенням вимог вищевказаної правової норми.

Виходячи з наведеного позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 7710,69 грн. задоволенню не підлягають, у зв'язку з безпідставністю їх нарахування за останні 6 місяців перед зверненням до суду всупереч вимогам частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 3530,95 грн. за періоди: 23.08.2013 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 31.12.2014, з 01.01.2015 по 31.12.2015, з 01.01.2016 по 31.07.2016 та інфляційні втрати в сумі 27960,00 грн. за період з серпня 2013 року по липень 2016 року. Зазначені вимоги позивачем підтверджені обґрунтованим розрахунком річних та інфляційних.

Відповідно до положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 3530,95 грн. за періоди: 23.08.2013 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 31.12.2014, з 01.01.2015 по 31.12.2015, з 01.01.2016 по 31.07.2016 та інфляційних втрат в сумі 27960,00 грн. за період з серпня 2013 року по липень 2016 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 наведеного вище Кодексу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи усе вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 40000,00 грн., 3 % річних в сумі 3530,95 грн. та інфляційних втрат в сумі 27960,00 грн., а стосовно позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 7710,69 грн. суд відмовляє у зв'язку з їх необгрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1072,36 грн. покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Сумської міської ради «ПАЛИВКОМУНЕНЕРГО» (40009, м. Суми, вул. Борців революції, буд. 2, ідентифікаційний код 38522721) на користь Приватного підприємства «ТМК СТРОЙ» (84201, Донецька область, м. Дружківка, вул. О. Гончара, буд. 13-а, ідентифікаційний код 34665370) заборгованість в сумі 40000,00 грн., 3 % річних в сумі 3530,95 грн., інфляційні втрати в сумі 27960,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1072,36 грн.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 7710,69 грн. відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.09.2016.

Суддя ОСОБА_2