Рішення

від 29.09.2016 по справі 910/13954/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2016Справа №910/13954/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Едвертайзінг»

До Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект»

Про стягнення 7 596,06 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Клімчук О.С. представник за довіреністю № б/н від 07.12.15.

Від відповідача: Шевченко І.О. представник за довіреністю № 110/10 від 17.07.15.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Скай Едвертайзінг» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» (далі - відповідач) про стягнення 7 596,06 грн. 3% річних за несвоєчасно здійснену відповідачем оплату поставленого позивачем товару за Договором поставки № 53-129-01-15-00528 від 12.06.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.16. порушено провадження у справі № 910/13954/16 та призначено її до розгляду на 20.09.16.

20.09.16. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.16. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 29.09.16.

В судовому засіданні 29.09.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги.

Відповідач в судовому засіданні 29.09.16. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/13954/16.

В судовому засіданні 29.09.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.06.15. між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Договір поставки № 53-129-01-15-00528 (далі - Договір), за умовами якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі поставити загороджувачі високочастотні, виробництва ПП «Енергомир», Україна, для ВП «Хмельницька АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом, (далі - Продукція), а Покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити Продукцію.

Згідно з п. 1.2 Договору, найменування, одиниці виміру і загальна кількість Продукції, її номенклатура, ціни і строки поставки зазначені в Специфікації (далі - Специфікація), яка є невід'ємною частиною Договору.

Сторонами шляхом скріплення підписами і печатками було узгоджено Специфікацію до Договору (в тому числі в редакції додаткової угоди № 1 від 12.06.15. до Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 з моменту його підписання і діє до 31.03.18., а в частині оплати за поставлену Продукцію - до повного розрахунку.

За приписами п. 5.4 Договору, датою поставки вважається дата видаткової накладної на Продукцію, що підтверджує надходження Продукції на склад вантажоодержувача.

Відповідно до п. 5.10 Договору, право власності на Продукцію переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, який підтверджує виконання Постачальником свого зобов'язання щодо поставки Продукції.

Сума Договору становить 2 936 250,00 грн. з ПДВ (п. 3.1 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 12.06.15. до Договору суму Договору встановлено в розмірі 2 349 000,00 грн.

У відповідності до підписаного та скріпленого печатками Постачальника та Покупця акту приймання-передачі ТМЦ № 3610 від 27.08.15., позивач поставив, а відповідач прийняв без зауважень Продукцію за Договором на суму 2 349 000,00 грн.

Покупець сплачує вартість Продукції за цінами, зазначеними в Специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок Постачальника. Оплата поставленої Продукції здійснюється Покупцем до 31 березня 2017 року після підписання Сторонами акту приймання-передачі поставленої Продукції (п. п. 4.1, 4.2 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 12.06.15. до Договору сторони погодили, що оплата поставленої Продукції здійснюється протягом 30 робочих днів після підписання сторонами акту приймання-передачі поставленої Продукції.

Отже, відповідач повинен був розрахуватись з позивачем за Продукцію за означеним Актом на підставі Договору до 08.10.15. включно.

Строк оплати є таким, що настав.

Відповідачем відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень (№ 2494 від 02.10.15. на суму 500 000,00 грн., № 2591 від 09.10.15. на суму 200 000,00 грн., № 2810 від 04.11.15. на суму 100 000,00 грн., № 2888 від 09.11.15. на суму 50 000,00 грн., № 2944 від 16.11.15. на суму 250 000,00 грн., № 3010 від 18.11.15. на суму 300 000,00 грн., № 3083 від 01.12.15. на суму 100 000,00 грн., № 3275 від 07.12.15. на суму 100 000,00 грн., № № 3381 від 16.12.15. на суму 100 000,00 грн., № 3425 від 16.12.15. на суму 400 000,00 грн.) було проведено оплату зазначеного акту в повному обсязі, проте, з простроченням.

В зв'язку з тим, що відповідачем несвоєчасно здійснено оплату поставленої Продукції, позивач нарахував 3% річних та звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем несвоєчасно оплачено поставлену Продукцію за Договором на підставі підписаного сторонами і скріпленого їх печатками акту приймання-передачі ТМЦ № 3610 від 27.08.15. на суму 2 349 000,00 грн.

Отже, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 7 596,06 грн. 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

З огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Судом здійснено перерахунок та встановлено, що розмір 3% річних є наступним за визначеними судом періодами:

- на суму 1 649 000,00 грн. за період з 10.10.15. по 03.11.15. розмір 3% річних становить 3 388,36 грн.;

- на суму 1 549 000,00 грн. за період з 04.11.15. по 08.11.15. розмір 3% річних становить 636,58 грн.;

- на суму 1 499 000,00 грн. за період з 09.11.15. по 15.11.15. розмір 3% річних становить 862,44 грн.;

- на суму 1 249 000,00 грн. за період з 16.11.15. по 17.11.15. розмір 3% річних становить 205,32 грн.;

- на суму 949 000,00 грн. за період з 18.11.15. по 30.11.15. розмір 3% річних становить 1 014,00 грн.;

- на суму 849 000,00 грн. за період з 01.12.15. по 06.12.15. розмір 3% річних становить 418,68 грн.;

- на суму 749 000,00 грн. за період з 07.12.15. по 15.12.15. розмір 3% річних становить 554,05 грн.;

- на суму 249 000,00 грн. за період з 16.12.15. по 27.12.15. розмір 3% річних становить 245,59 грн.

Відповідачем власного розрахунку 3% річних суду не подано.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 325,02 грн. - 3% річних. В іншій частині в розмірі 271,04 грн. 3% річних нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Стосовно тверджень відповідача про те, що він звільнений від сплати 3% річних на підставі п. 4.4 Договору, суд відзначає наступне.

За приписами п. 4.4 Договору у випадку невиконання Покупцем умов оплати за Договором внаслідок відсутності цільового фінансування Покупець звільняється від відповідальності щодо сплати будь-яких господарських санкцій (пеня, штраф, тощо), пов'язаних з недотриманням термінів оплати Продукції.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною; відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції (ст. 236 ГК України).

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами (ст. ст. 238, 239 ГК України).

Отже, 3% річних не є господарською санкцією.

При цьому, згідно викладеного в п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, відповідачем не доведено відсутності цільового фінансування, а відсутність грошових коштів не є підставою для звільнення його від сплати 3% річних.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 108, літ А; ідентифікаційний код 26251923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Едвертайзінг» (03035, м. Київ, Солом'янська площа, б. 2, оф. 303; ідентифікаційний код 38014140) 7 325 (сім тисяч триста двадцять п'ять) грн. 02 коп. - 3% річних, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.10.16

Суддя Т.М. Ващенко