Рішення

від 29.09.2016 по справі 906/798/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "29" вересня 2016 р. Справа № 906/798/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

при секретарі Антонюк Н.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 дов. №418/1 від 01.02.2016;

від відповідача: ОСОБА_2 головний лікар;

ОСОБА_3 дов. №514 від 28.09.2016;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут"

до Комунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Бердичівської районної ради

про стягнення 34090,48грн

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 34090,48грн, з яких: 31153,88грн - основний борг, 2701,67грн - пеня, 234,93грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати коштів згідно умов договору №114112КМ2РВВ016 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 02.02.2016.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Проти клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені заперечував.

Представники відповідача в засіданні суду надали відзив на позовну заяву №513 від 28.09.2016, в якому відповідач позов визнає, але просить суд зменшити розмір пені.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

02.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (постачальник, позивач) та Комунальною установою "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Бердичівської районної ради (споживач, відповідач) укладено договір №114112КМ2РВВ016 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (далі - Договір) (а.с. 9-11).

Відповідно до умов п.1.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

За змістом п.4.2 Договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу. Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (п.4.3 Договору).

Підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 Договору визначено обов'язок споживача оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених договором.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору №114112КМ2РВВ016 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 02.02.2016, який за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Абзацом 1 частини 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як судом зазначалося вище, п.4.2 Договору передбачено, що оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу. Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, на виконання умов договору №114112КМ2РВВ016 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 02.02.2016 позивач поставив відповідачу в квітні 2016 року - 3992куб.м, що підтверджується підписаним повноважними представниками та скріпленим печатками сторін актом приймання-передачі природного газу №ЖТЗ00008574 (а.с. 12).

Таким чином, позивачем свої зобов'язання за договором №114112КМ2РВВ016 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 02.02.2016 виконано належним чином.

Разом з тим, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач взяті на себе вказаним вище договором зобов'язання щодо своєчасної оплати за поставлений позивачем природний газ належним чином не виконав.

Тому, згідно даних позивача станом на день звернення з позовом до суду в Комунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Бердичівської районної ради перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" існувала заборгованість за постачання природного газу за період квітень 2016 року в сумі 31153,88грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення 31153,88грн основного боргу підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2701,67грн пені, 234,93грн 3% річних.

Відповідно до п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Частиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Підпунктом 6.2.1 п.6.2 Договору сторони передбачили, що у разі порушення споживачем строків оплати споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу. за кожен день прострочення платежу.

Окрім того, відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача сум пені та 3% річних, суд вважає їх правильними і такими, що здійснені згідно вимог чинного законодавства, а тому задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 2701,67грн - пені (за період 11.05.2016-10.08.2016) та 234,93грн - 3% річних (за період 11.05.2016-10.08.2016).

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2 ст.233 ГК України).

Стаття 551 ЦК України також передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами і доповненнями) визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Однак, при вирішенні питання щодо зменшення суми, нарахованої позивачем до стягнення пені, судом враховано, що відповідачем не доведено винятковості обставин, які є підставою для її зменшення. Зокрема, відповідач належними та допустимими доказами не обґрунтував наявність обставин, які мають істотне значення для його фінансового стану, та на які він посилається як на підставу для зменшення суми пені.

При цьому варто зазначити, що суд не наділений повноваженнями відмовляти позивачу в стягненні з відповідача обґрунтовано нарахованих штрафних санкцій, зменшувати обґрунтовано нараховану пеню чи відмовляти в її стягненні в цілому, ні за клопотанням відповідача, ні з власної ініціативи.

Оскільки, прийняття рішення щодо зменшення розміру санкцій є правом суду, а не його обов'язком, суд відмовляє відповідачу в задоволенні клопотання про зменшення розміру пені, викладеного у відзиві на позовну заяву №513 від 28.09.2016 (а.с. 34-35), у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю обставин, що є підставами для його задоволення.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач позов за підставою та предметом не спростував, доказів сплати боргу суду не надав, позовні вимоги визнав у відзиві на позовну заяву №513 від 28.09.2016 (а.с. 34-35).

При цьому, позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення 31153,88грн - основного боргу, 2701,67грн - пені та 234,93грн - 3% річних є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.49 ГПК України покладаються на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Комунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Бердичівської районної ради (13341, Житомирська обл., Бердичівський р-н, с.Мирославка, вул. Лікарняна, буд. 68-В, ідентифікаційний код 38742097) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (10002, м. Житомир, вул. Фещенка-Чопівського, буд. 35, ідентифікаційний код 39577504)

- 31153,88грн основного боргу;

- 2701,67грн пені;

- 234,93грн 3%річних;

- 1378грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 04.10.16

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу

2 - позивачу (наручно)