Рішення

від 28.09.2016 по справі 916/2029/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2016 р.Справа № 916/2029/16

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства „Теплопостачання міста ОдесиВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „ЮконтВ» про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 35830,50 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство „Теплопостачання міста ОдесиВ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „ЮконтВ» про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію згідно договору № 2638 від 01.10.2007 р. в загальній сумі 35830,50 грн., у т.ч. 29754,54 грн. основного боргу, 367,18 грн. 3% річних, 4691,68 грн. пені, 1017,10 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Комунальне підприємство „Теплопостачання міста ОдесиВ» створено на підставі рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 р. за № 101-V, шляхом злиття КП „ОдесатеплоенергоВ» та КП „ОдестеплокомуненергоВ» . Згідно п.2.1.1. Статуту підприємства, метою його створення є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією.

01.10.2007 р. між КП „Теплопостачання міста ОдесиВ» (постачальник) і ТОВ „Фірма „ЮконтВ» (споживач) було укладено договір на постачання теплової енергії № 2638, відповідно до якого теплова енергія постачається для опалення об'єкту споживача - офісу, розташованого за адресою вул. Гоголя, 5.

Розрахунки за теплову енергію здійснюються згідно тарифів, встановлених Постановою Національної комісії регулювання ринку електроенергетики України від 14.12.2010 року № 1776, із змінами.

Як вказує позивач, в подальшому вповноваженими органами вносилися зміни у розмірі тарифу на теплову енергію КП „Теплопостачання міста ОдесиВ» , які протягом спірного періоду складали:

- з 01.11.2015 р. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 29.10.2015 р. № 2690 було встановлено тариф у розмірі 1622,96 грн.;

- з 01.02.2016р. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 28.01.2016 р. № 54 було встановлено тариф у розмірі 1580,47 грн.

Відповідні Правила користування тепловою енергією затверджені постановою КМ України від 03.10.2007 р. № 1198. Згідно п.23 зазначених Правил та п. 5.1 договору облік споживання теплової енергії на опалення визначається розрахунковим способом.

Пунктом 3.2.2 договору прямо передбачений обов'язок споживача виконувати умови та порядок сплати теплової енергії в обсягах і в терміни, що передбачені договором. Пунктами 6.3 та 6.4 договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Кінцевим терміном розрахунку за спожиту теплову енергію, відповідно п. 6.6 договору, є 20 число місяця, наступного за розрахунковим.

За ствердженнями позивача, на виконання договірних зобов'язань КП „Теплопостачання міста ОдесиВ» відпускало теплову енергію споживачу, проте споживач в порушення своїх обов'язків, визначених у п.п.3.2.2 ,6.3,6.4 договору, спожиту теплову енергію не сплачував в повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за період споживання теплової енергії з листопада 2015 р. по березень 2016 р. включно, яка станом на 21.07.2016 р. складає 29754,54 грн.

Пунктом 6.6 договору передбачено, що в разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання споживач зобов'язаний сплатити теплопостачальній організації заборгованість з урахуванням норм ст. 625 ЦК України та крім цього йому нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. У зв'язку з цим позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 4691,68 грн., 3% річних в сумі 367,18 грн., інфляційні в сумі 1017,10 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.08.2016 р. позовну заяву КП „Теплопостачання міста ОдесиВ» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2029/16, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Проте, надіслана судом копія ухвали суду про порушення провадження у справі була повернута до суду без вручення разом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що містяться в матеріалах справи, з відміткою Укрпошти про відсутність адресату. Також копія ухвали суду про відкладення розгляду справи була повернута до суду без вручення з відміткою про відсутність адресату згідно довідки Укрпошти на поштовому конверті.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 роціВ» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 роціВ» від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками В«адресат вибувВ» , В«адресат відсутнійВ» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» (зі змінами), в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01 жовтня 2007 року між Комунальним підприємством „Теплопостачання міста ОдесиВ» (теплопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „ЮконтВ» (споживач) був укладений договір № 2638 на постачання теплової енергії, відповідно до п. 1 якого теплопостачальна організація (позивач) бере на себе зобов'язання постачати споживачу (відповідачу) теплову енергію, а споживач (відповідач) зобов'язується оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором. Теплова енергія постачається споживачу на опалювання офісу по вул. Гоголя, 5 в обсягах згідно одатку 1 до цього договору (п. 2.1 договору).

Пунктами 3.2.1, 3.2.2, 3.2.4 договору передбачено, що споживач зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, що визначені в додатку 1, не допускаючи їх перевищення; виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, що передбачені цим договором; письмово оповіщати Теплопостачальну організацію про зміну власного найменування, організаційно-правової форми, місцезнаходження, банківських реквізитів не пізніше 5 днів з моменту настання зазначених подій.

В свою чергу теплопостачальна організація зобов'язалась забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з додатком 1; повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації про зміну тарифів або про обмеження постачання тепла (п. 4.2.1, 4.2.3 договору).

Згідно п. 5.1 договору облік споживання теплової енергії визначається: на опалення розрахунковим способом.

За умовами п. 5.3 договору кількість спожитої теплової енергії визначається розрахунковим способом: на опалення - згідно теплового навантаження будівлі з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел теплопостачальної організації та кількості діб роботи теплоспоживчого обладнання споживача в розрахунковий період.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів 285,39 грн. за 1 Гкал. на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації.

Згідно п. 6.2 договору кількість спожитої теплової енергії визначається згідно п. 5.3 даного договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.3 договору).

Пунктом 6.4 договору встановлено, що споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої та зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період.

Згідно п. 6.5 договору щомісяця споживач та теплопостачальна організація до 15 числа місяця після розрахункового складають акт звіряння взаєморозрахунків. Сальдо, що відображено в акті звіряння взаєморозрахунків враховується для подальшої оплати. У випадку якщо сальдо, що відображено в акті звіряння взаєморозрахунків на користь теплопостачальної організації, споживач зобов'язаний сплатити його не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим (п. 6.6 договору).

Пунктом 6.7 договору передбачено, що перераховані споживачем платежі зараховуються згідно призначення платежу, зазначеного в банківських документах, а в разі відсутності такого зазначення в наступному порядку: в першу чергу в рахунок погашення пені, далі заборгованості по оплаті за спожиту теплову енергію, потім поточні платежі.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що останній набуває чинності з 01.10.2007 р. та діє до 31.12.2008 р. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії (п. 10.3 договору). Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 10.4 договору).

Згідно додатку 1 до договору № 2638 сторони погодили обсяги постачання теплової енергії споживачу (відповідачу) на об'єкти позивача, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 5, офіс. В додатку 2 до договору затверджено умови припинення подачі теплової енергії.

Як з'ясовано судом, жодна із сторін не зверталась з відповідною заявою про припинення дії договору № 2638 від 01.10.2007 р. після закінчення строку його дії, у зв'язку з чим вказаний договір є діючим.

Так, укладений між сторонами по справі договір на постачання теплової енергії є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачанняВ» передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із змісту ч. 3 ст. 24, ч. 2, ст. 25 Закону України „Про теплопостачанняВ» випливає, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р. визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Отже, прийняття відповідачем теплової енергії від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити спожиту теплову енергію відповідно до чинного законодавства та умов договору не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 6.6 договору).

Проте, за ствердженнями позивача, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не здійснив оплати за теплову енергію. У зв'язку з цим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію, яка за період з листопада 2015 року по березень 2016 року складає 29754,54 грн., у т.ч. за листопад 2015 р. - 2793,62 грн., за грудень 2015 р. - 7395,87 грн., за січень 2016 р. - 9444,43 грн., за лютий 2016 р. - 4819,27 грн., за березень 2016 р. - 5301,35 грн., що вбачається з наданого позивачем до позову розрахунку заборгованості за період з 01.11.2015 р. по 01.06.2016 р.

При цьому слід зазначити, що наявність заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості відповідач не спростував, доказів, які б підтверджували неможливість сплати заборгованості, відповідач не надав. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Між тим несплатою позивачу існуючої суми заборгованості за вище вказаним договором на постачання теплової енергії відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Ч. 6 ст. 25 Закону України „Про теплопостачанняВ» передбачено, що у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 29754,54 грн.

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати за спожиту теплову енергію не виконав у встановлений строк (не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим), то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як визначено в п. 7.2.3 договору № 2638, споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи викладене, суд вважає правильним нарахування пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, право на стягнення якої може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за спожиту теплову енергію, суд вважає, що позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за несвоєчасну оплату вартості спожитої теплової енергії за весь період з 21.12.2015 р. по 21.07.2016 р. на відповідну суму боргу у заявленому періоді, виходячи з облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідний період прострочення, що складає в сумі 4691,68 грн ., розрахунок якої додано до позову (а.с. 11-12), а саме:

- на суму боргу за листопад 2015 року в розмірі 2793,62 грн. за період з 21.12.2015 р. по 21.06.2016 р. (184 дн.), що складають 586,41 грн.;

- на суму боргу за грудень 2015 року в розмірі 7395,87 грн. за період з 21.01.2016 р. по 21.07.2016 р. (183 дн.), що складають 1477,16 грн.;

- на суму боргу за січень 2016 року в розмірі 9444,43 грн. за період з 21.02.2016 р. по 21.07.2016 р. (152 дн.), що складають 1534,33 грн.;

- на суму боргу за лютий 2016 року в розмірі 4819,27 грн. за період з 21.03.2016 р. по 21.07.2016 р. (123 дн.), що складають 614,93 грн.;

- на суму боргу за березень 2016 року в розмірі 5301,35 грн. за період з 21.04.2016 р. по 21.07.2016 р. (92 дн.), що складають 478,85 грн.

Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд вважає його обґрунтованим та арифметично правильним з урахуванням діючої у вказаному періоді прострочення ставки НБУ.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 2638 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів оплати вартості спожитої теплової енергії, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних за період з 21.12.2015 р. по 21.07.2016 р. на відповідну суму несплаченої вартості спожитої теплової енергії за відповідний місяць у вказаному періоді, що складають 367,18 грн., розрахунок яких додано до позову (а.с. 10), зокрема:

- на суму боргу за листопад 2015 року в розмірі 2793,62 грн. за період з 21.12.2015 р. по 21.07.2016 р. (214 дн.), що складають 49,14 грн. (2793,62 грн. /100% х 3%/365 дн. х 214 дн.);

- на суму боргу за грудень 2015 року в розмірі 7395,87 грн. за період з 21.01.2016 р. по 21.07.2016 р. (183 дн.), що складають 111,24 грн. (7395,87 грн. /100% х 3%/365 дн. х 182 дн.);

- на суму боргу за січень 2016 року в розмірі 9444,43 грн. за період з 21.02.2016 р. по 21.07.2016 р. (152 дн.), що складають 117,99 грн. (9444,43 грн. /100% х 3%/365 дн. х 152 дн.);

- на суму боргу за лютий 2016 року в розмірі 4819,27 грн. за період з 21.03.2016 р. по 21.07.2016 р. (123 дн.), що складають 48,72 грн. (4819,27 грн. /100% х 3%/365 дн. х 123 дн.);

- на суму боргу за березень 2016 року в розмірі 5301,35 грн. за період з 21.04.2016 р. по 21.07.2016 р. (92 дн.), що складають 40,09 грн. (5301,35 грн. /100% х 3%/365 дн. х 92 дн.).

Отже, з відповідача підлягає стягненню 3% річних в розмірі 367,18 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань з грудня 2015 року по липень 2016 року на загальну суму 1017,10 грн. з урахуванням наявної суми боргу за відповідний місяць та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з обранням відповідного індексу інфляції у обраному періоді прострочення на існуючу суму боргу, а саме:

- на суму боргу за листопад 2015 року в розмірі 2793,62 грн. за період з 21.12.2015 р. по 21.07.2016 р. розмір інфляційних збитків складає 138,25 грн.;

- на суму боргу за грудень 2015 року в розмірі 7395,87. за період з 21.01.2016 р. по 21.07.2016 р. розмір інфляційних збитків складає 296,76 грн.;

- на суму боргу за січень 2016 року в розмірі 9444,43 грн. за період з 21.02.2016 р. по 21.07.2016 р. розмір інфляційних збитків складає 418,41 грн.;

- на суму боргу за лютий 2016 року в розмірі 4819,27 грн. за період з 21.03.2016 р. по 21.07.2016 р. розмір інфляційних збитків складає 163,88 грн.

Щодо суми боргу за березень 2016 року в розмірі 5301,35 грн., то у період з 21.04.2016 р. по 21.07.2016 р. індекс інфляції становив менше одиниці - 99,8%, тобто мала місце дефляція, тому інфляційні втрати відсутні. Отже, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 1017,10 грн.

Таким чином, загальна сума боргу, що підлягає стягненню з відповідача, складає 35830,50 грн., у т.ч. 29754,54 грн. - борг за спожиту теплову енергію, 4691,68 грн. пені, 367,18 грн. 3% річних, 1017,10 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Комунального підприємства „Теплопостачання міста ОдесиВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „ЮконтВ» про стягнення 35830,50 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „ЮконтВ» (65026, м. Одеса, вул. Гоголя, 5; код ЄДРПОУ 32223876) на користь Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (65110, м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б; код ЄДРПОУ 34674102; р/р № 26035303416451 в АТ „Державний ощадний банк УкраїниВ» - філія Одеське ОУ АТ „ОщадбанкВ» , МФО 328845) заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 29754/двадцять дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят чотири/грн. 54 коп., пеню у розмірі 4691/чотири тисячі шістсот дев'яносто одна/грн. 68 коп., 3% річних у розмірі 367/триста шістдесят сім/грн. 18 коп., інфляційні втрати в сумі 1017/одна тисяча сімнадцять/грн. 10 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1378/одна тисяча триста сімдесят вісім/ грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 30 вересня 2016 р.

Суддя В.С. Петров