Рішення

від 20.09.2016 по справі 910/16445/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2016Справа №910/16445/16 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом державного підприємства Міністерства оборони України - "Київська контора матеріально-технічного забезпечення"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвагонремтранс"

про стягнення 3 254,50 грн.

Представники сторін:

від позивача: Пєвцова О.П. - представник за довіреністю № б/н від 05.01.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги державного підприємства Міністерства оборони України - "Київська контора матеріально-технічного забезпечення" до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвагонремтранс" про стягнення 3 254,50 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір № 69 від 10.12.2015 року про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг.

Відповідно до п. 1.1. договору предметом цього договору є надання зберігачем послуг по зберіганню, а також прийому, розвантаженню, обліку, відвантаженню товарно-матеріальних цінностей, що належать поклажодавцю.

На виконання умов договору позивач надав послуги, а відповідач з 01.02.2016 року припинив оплату послуг зберігання.

Станом на 16.08.2016 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 2 660,00 грн.

У зв'язку з вищезазначеним позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 2 660,00 грн., пені у сумі 72,33 грн., три проценти річних у сумі 38,43 грн., інфляційних втрат у сумі 103,74 грн. та штраф у сумі 380,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.09.2016 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 20.09.2016 року.

Представник відповідача в судове засідання 20.09.2016 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 07.09.2016 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 39213773.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У відповідності до ст. 87 ГПК України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01135, м. Київ, вул. Григорія Андрющенка, будинок 4-Д, приміщення 91 А, яка згідно безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 ГПК України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Представник позивача виконав вимоги ували суду від 07.09.2016 року, позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між позивачем та відповідачем було укладено договір № 69 від 10.12.2015 року про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг.

Відповідно до п. 1.1. договору предметом цього договору є надання зберігачем послуг по зберіганню, а також прийому, розвантаженню, обліку, відвантаженню товарно-матеріальних цінностей, що належать поклажодавцю.

Відповідно до ч. 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

П. 1.2. договору передбачено, що послуги, зазначені в п. 1.1. цього договору поклажодавець зобов'язується оплатити зберігачу у строки та на умовах передбачені цим договором за вартістю, визначеною у додатку № 1.

Відповідно до п. 3.1. договору поклажодавець зобов'язується здійснювати попередню оплату у розмірі 100 % за надання послуг зберігання ТМЦ на займаній площі в термін до 15 числа поточного місяця. У разі, якщо поклажодавець здійснює оплату наданих зберігачем послуг шляхом внесення коштів у касу зберігача, то сума, яку він повинен сплатити зберігачу збільшується на 1 %. Підставою для кінцевого розрахунку сторін є фактично зайнята складська площа.

Відповідно до п.3.2 договору, за послуги, що надаються зберігачем, вказаним в додатку № 1, окрім послуг зберігання МТЦ проводити оплату, згідно виставлених рахунків протягом трьох банківських днів.

Додатком № 1 до договору «Протокол узгодження цін» узгоджена вартість послуг.

П. 2.2.2. договору передбачено, що поклажодавець зобов'язаний заявити та узгодити зі зберігачем необхідну складську площу для зберігання МТЦ поклажодавця на період не менше 30 днів.

Листом від 24.12.2015 року за вих. № 48 відповідач просив надати 10 кв. м площі під послуги зберігання з 01.01.2016 року.

На виконання умов договору позивач надав послуги, а відповідач з 01.02.2016 року припинив оплату послуг зберігання.

За період з 01.02.2016 року по 01.08.2016 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 2 660,00 грн. (відповідно до акту звірки, наданого позивачем).

Позивачем відповідачеві виставлялись рахунки № 305 від 01.02.2016 року на суму 380,00 грн. № 497 від 01.03.2016 року на суму 380,00 грн., № 840 від 01.04.2016 року на суму 380,00 грн., № 1080 від 01.05.2016 року на суму 380,00 грн., № 1317 від 01.06.2016 року на суму 380,00 грн., № 1564 від 01.07.2016 року на суму 380,00 грн., № 1795 від 01.08.2016 року на суму 380,00 грн.

Також в матеріалах справи наявний акт звірки кількості продукції, яка знаходиться на території позивача станом на 01.07.2016 року, підписаний представниками позивача.

Відповідно до ч. 1 статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що відповідачем не здійснено оплату згідно договору, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми коштів у сумі 2 660,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань позивачем нараховано відповідачеві пеню у сумі 72,33 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання» передбачає, що Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Відповідно до п. 5.3. договору за несвоєчасну або неповну оплату за надані зберігачем послуги поклажодавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несплаченої суми за кожен календарний день прострочення, з одночасним припиненням відпуску ТМЦ.

З огляду на вищевикладене та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача пені у сумі 72,33 грн. за розрахунком позивача.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань позивачем нараховано відповідачеві штраф у сумі 380,00 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

П. 4.6. договору передбачено, що у разі прострочення оплати послуг зберігання більш ніж на 60 календарних днів, поклажодавець зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі місячної оплати вартості послуг зберігання.

З огляду на вищевикладене та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача штрафу у сумі 380,00 грн. за розрахунком позивача.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань позивачем нараховано три проценти річних у сумі 38,43 грн. та інфляційні втрати у сумі 103,74 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача трьох процентів річних у сумі 38,43 грн. та інфляційних втрат у сумі 103,74 грн. за розрахунком позивача.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року №3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 1 січня 2016 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 378,00 грн.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Враховуючи викладене, при зверненні з позовом до суду, позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 1 378,00 грн. проте сплатив 1 450,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 345 від 09.08.2016 року.

На підставі п. 1 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" суд повертає, за ухвалою суду, суму судового збору в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвагонремтранс" (01135, м. Київ, вул. Григорія Андрющенка, будинок 4-Д, приміщення 91 А, ідентифікаційний код 38728795) на користь державного підприємства Міністерства оборони України - "Київська контора матеріально-технічного забезпечення" (02093, м. Київ, вул. Поліська, будинок 5, ідентифікаційний код 07673802) заборгованість в сумі 2 660 (дві тисячі шістсот шістдесят) грн. 00 коп., пеню у сумі 72 (сімдесят дві) грн. 33 коп., штраф у сумі 380 (триста вісімдесят) грн. 00 коп., інфляційні втрати у сумі 103 (сто три) грн. 74 коп., три проценти річних у сумі 38 (тридцять вісім) грн. 43 коп., а також судовий збір в розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Повернути державному підприємству Міністерства оборони України - "Київська контора матеріально-технічного забезпечення" (02093, м. Київ, вул. Поліська, будинок 5, ідентифікаційний код 07673802) з Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір в сумі 71 (сімдесят дві) грн. 00 коп. як такий, що внесений у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перерахований за платіжним дорученням № 345 від 09.08.2016 року , яке знаходиться в матеріалах справи № 910/16445/16.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 04.10.2016 року

Суддя С.М.Мудрий