Рішення

від 29.09.2016 по справі 927/728/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

"29" вересня 2016 р. Справа № 927/728/16

Позивач: Приватне виробничо-комерційне підприємство "Імпульс", код ЄДРПОУ 24841336, вул. Перемоги 37-А/1, м. Сновськ, Чернігівська область, 15200

Відповідач: Приватне підприємство "Северукрагро", код ЄДРПОУ 36339462, АДРЕСА_1, 14017

Предмет спору: про стягнення 198179, 95 грн

Суддя В.В. Шморгун

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватним виробничо-комерційним підприємством «Імпульс» подано позов до Приватного підприємства «Северукрагро» про стягнення з відповідача 138610,50 грн за поставку товару, 14490,00 грн за послуги по відвантаженню товару, 33913,81 грн пені, 8547,58 грн інфляційних втрат, 2618,06 грн - 3% річних та 3092,68 грн витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що між сторонами спору було укладено договори постачання та складського зберігання з відвантаженням на залізничний транспорт. Позивачем на виконання умов договорів було надано всі обумовлені договорами послуги, крім того, позивачем додатково було поставлено 45 тон кукурудзи 3 кл., за які ПП «Северукрагро» вчасно не розрахувалося. Таким чином, згідно вимог вказаних договорів, Господарського та Цивільного кодексів України у позивача виникло право на стягнення основної суми заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 08.08.2016 призначено розгляд справи на 18.08.2016.

Ухвалами суду від 18.08.2016, 06.09.2016 розгляд справи відкладався до 06.09.2016, 15.09.2016.

У зв'язку з перебуванням судді 15.09.2016 у відпустці розгляд справи відкладався до 29.09.2016.

Позивач у судове засідання не з'явився, факсограмою надіслав письмове клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з перебуванням у відрядженні його представника ОСОБА_1 з 28.09.2016 по 04.10.2016.

Відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

У відповідності до п. п. 3.9.2 п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 (далі - Постанова №18) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Суд зазначає, що представник ПВКП «Імпульс» не надав ніяких доказів на обґрунтування своєї неявки, саме лише зазначення в заяві про відрядження представника позивача не є поважною причиною відкладення розгляду справи.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та вважає за можливе продовжити розгляд справи без участі представника позивача, оскільки позивачем не доведено неможливість заміни представника, неможливість розгляду справи без участі цього представника.

Суд також зазначає, що представник позивача вже не вперше просить відкласти розгляд справи у зв'язку з перебуванням його у відрядженні, не надаючи при цьому жодних відповідних доказів.

При цьому, додаткових доказів, для надання яких 06.09.2016 позивач просив відкласти судове засідання, до теперішнього часу суду не надав.

Відповідно до п. 3.13 Постанови №18 неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причини, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватись господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Згідно до п. 3.14 Постанови №18 під затягуванням судового процесу розуміють дії або бездіяльність учасника судового процесу спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.

Відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Нез'явлення представника позивача у судове засідання та неподання витребуваних ухвалою суду документів судом розцінюється як зловживання процесуальними правами та затягуванням судового процесу. Враховуючи закінчення строку вирішення спору та відмову у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд продовжує розгляд справи, спір вирішується за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач у судове засідання не з'явився, документів, витребуваних ухвалою суду не надав. Ухвали господарського суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи направлені на адресу відповідача (пр-т Перемоги, 31/20, м. Чернігів, 14017), повернулись неврученими з відміткою поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».

Судом зроблено Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що станом на 18.08.2016 місцезнаходженням юридичної особи відповідача є та сама адреса, яка зазначена позивачем при поданні позову, а саме: АДРЕСА_2, 14017.

За приписами ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 Постанови №19 передбачено, що за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача у судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до п. 2.3 Постанови №18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення у засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка уповноваженого представника відповідача у судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь у судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 06.09.2016 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві та усних поясненнях.

На запитання суду щодо виконанням позивачем умов п. 3.1 договору №83 від 10.08.2015, а саме, виставлення рахунку на оплату 45,15 тон кукурудзи, відвантаження та надання реєстру погрузки такої кількості, представник позивача зазначив, що реалізація цієї кукурудзи відбулася ще 11.12.2015, а не 26.12.2015, як про це зазначено у накладній №120, рахунок на оплату та реєстр погрузки за 11.12.2016 було направлено відповідачу поштою, однак докази такого направлення у позивача відсутні.

Доказів відвантаження 45,15 тон кукурудзи саме 11.12.2015 позивачем надано не було.

Зокрема, представник позивача зазначив, що складання видаткової накладної №120 саме 26.12.2015 обумовлено тим, що позивач на виконання умов договору складського зберігання зерна №17 від 12.10.2015, крім реалізованих особисто 260 тон кукурудзи мав завантажити з елеватора у вагони кукурудзу, яку відповідач придбав ще у іншого підприємства, однак у зв'язку з неналежною якістю такої кукурудзи, відповідно до договору №83 від 10.08.2015, позивачем, крім відвантажених 207 тон кукурудзи, було відвантажено у вагони ще 45,15 тон власної кукурудзи, а відповідач вважав, що увесь об'єм відвантаженої кукурудзи належить іншому підприємству.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає лише частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, 10.08.2015 між Приватним виробничо-комерційним підприємством «Імпульс» (Продавець) та Приватним підприємством «Северукрагро» (Покупець) укладено договір №83 (надалі Договір№83).

Відповідно до п. 1.1 Договору №83 Продавець постачає Покупцю кукурудзу 3 кл. на умовах франко-склад. Елеватор ТОВ «Імпульс» м. Щорс, Чернігівська обл. З урахуванням відвантаження товару на залізничний транспорт за рахунок продавця.

Кількість 260 тон +/- 10%. Ціна за тону с ПДВ 3070,00 грн. Загальна сума договору 798200,00 грн (п. 1.2 Договору№83).

Відповідно до п. 3.1 Договору №83 оплата товару проводиться згідно виставленого рахунку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця після завантажених вагонів та пред'явлення реєстру завантаження.

Згідно з п.4.1 Договору №83 у разі невиконання зобов'язання, які підлягають виконанню сторонами виходячи з умов цього Договору, затримки завантаження вагонів більш ніж на 24 години, винна сторона компенсує понесені прямі збитки і виплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно наданого позивачем ОСОБА_2 звіряння взаємних розрахунків, підписаного лише з боку ПВКП «Імпульс», 11.12.2015 відповідачу було реалізовано 260 тон кукурудзи, обумовленої п. 1.1 Договору №83, та за яку відповідач повністю розрахувався.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 26.12.2015 відповідач звернувся до ПВКП «Імпульс» з проханням додатково поставити ще 45,15 тон кукурудзи 3 кл., яку він придбав у іншого постачальника.

Натомість, доказів такого звернення позивачем до матеріалів справи додано не було.

На підтвердження поставки 45,15 тон кукурудзи 3 кл. позивачем надано видаткову накладну №120 від 26.12.2015 на суму 138610,50 грн, підписану сторонами спору з проставлянням відбиток їх печаток.

При цьому, на підтвердження завантаження вагонів 11.12.2015 позивачем надано інформацію ПВКП «Імпульс» про зважування вагонів, дублікати залізничних накладних та пам'ятки про подавання-забирання вагонів від 11.12.2015, з яких вбачається, що у вісім залізничних вагонів, відправником яких за дорученням ПП «Северукрагро» є ТОВ «КСТ Груп Україна», завантажено 512150 тон кукурудзи, куди нібито ввійшло 260 тон кукурудзи, поставленої позивачем, 207 тон кукурудзи, завантаженої при наданні послуг зберігання та 45,15 т кукурудзи, реалізованої згідно накладної №120 від 26.12.2015.

Інших доказів завантаження спірного товару саме у ці вагони суду не надано.

12.10.2015 року між Приватним виробничо-комерційним підприємством «Імпульс» (Зерновий склад) та Приватним підприємством «Северукрагро» (Поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна №17 (надалі Договір №17).

Згідно з п. 1.1 Договору №17 Поклажодавець за умовами цього Договору зобов'язується передати, а Зерновий склад зобов'язується прийняти на зберігання врожай 2015 року (далі-Зерно) та надати додаткові послуги, відповідно до додатку №1, що є невід'ємною частиною даного Договору та в установлений строк повернути їх Поклажовадцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим Договором.

У Додатку №1 до Договору №17 зазначено вартість послуг по відвантаженню на залізничний транспорт, яка становить 70,00 грн за 1 тону.

У п. 4.3 Договору №17 визначено обов'язки Поклажодавця, серед яких і своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також додаткові послуги згідно з додатком 1 до цього Договору (п. 4.3.2 Договору №17).

Відповідно до п. 5.1 Договору №17 розмір плати за зберігання зерна і надання додаткових послуг визначається за діючими тарифами, які затверджені Зерновим складом та є невід'ємною частиною цього Договору (додаток №1 до Договору).

Приписами п. 5.5 Договору №17 визначено, що оплата послуг, що надані Зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення Зерна, а також додаткових послуг, здійснюється Поклажодавцем на підставі виставленого Зерновим складом рахунку не пізніше 6-го числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 6.1 Договору №17 передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов цього Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов даного Договору.

Відповідно до Акту надання послуг №119 від 12.12.2015, підписаного представниками обох сторін, на виконання умов Договору №17 позивачем було надано відповідачу послугу по відвантаженню на залізничний транспорт кукурудзи урожаю 2015 року у кількості 207 тон, загальна вартість послуги склала 14490,00 грн.

Таким чином, як стверджує ПВКП «Імпульс», останнім було поставлено ПП «Северукрагро» кукурудзи 3 кл. у кількості 45,15 т на суму 138610,50 грн та відвантажено на залізничний транспорт кукурудзи у кількості 207 т на суму 14490,00 грн, всього на загальну суму 153100,50 грн.

Позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №89 від 31.05.2016 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 153100,50 грн.

Докази сплати зазначеної суми у матеріалах справи відсутні.

Виходячи з умов п.3.1 Договору №83 строк оплати за надану послугу з поставки 45,15 тон кукурудзи 3 кл. настає саме після завантаження її у вагони та пред'явлення реєстру завантаження.

Належних та допустимих доказів завантаження цієї кукурудзи у вагони та пред'явлення реєстру завантаження і відповідного рахунку відповідачу 26.12.2015 Приватним виробничо-комерційним підприємством «Імпульс» суду не надано.

Виходячи з умов п. 5.5 Договору №17 та Акту надання послуг №119 від 12.12.2015 граничним строком оплати за надані послуги по відвантаженню кукурудзи на залізничний транспорт є 06.01.2016.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ч.1 ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Аналізуючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами суд приходить до висновку, що дії сторін (відвантаження на залізничний транспорт кукурудзи урожаю 2015 у кількості 207 тон та поставка кукурудзи у кількості 45,15 тон) свідчать про виникнення між ними правовідносин по наданню послуг та поставки, відповідно.

Згідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом з матеріалів справи обов'язковою підставою оплати та настання строку для її здійснення за поставку 45,15 тон кукурудзи 3 кл. відповідно до умов п.3.1 Договору №83 є завантаження у вагони, що має бути підтверджено виключно пред'явленням реєстру завантаження.

Таким чином, для настання строку для оплати повинен бути підтверджено завантаження вагону та пред'явлення відповідачу реєстру завантаження.

Належних та допустимих доказів проведення зазначених дій саме 26.12.2015 або після цієї дати позивачем суду не надано, натомість повідомлено, що реалізація і завантаження цієї кукурудзи відбулись ще 11.12.2015, а рахунок на оплату та реєстр погрузки було направлено відповідачу поштою, однак належних доказів такого направлення, так само як такої реалізації, позивачем не надано.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, зокрема, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» із змінами та доповненнями, затвердженого Наказом Міністерством фінансів України №88 від 24.05.1995, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що містять відомості про господарську операцію, фіксують та підтверджують її здійснення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно до п. 2.2 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» із змінами та доповненнями, затвердженого Наказом Міністерством фінансів України №88 від 24.05.1995 первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Позивачем у якості доказів виконання господарської операції по Договору №83 надано видаткову накладну, датовану 26.12.2015. Однак, у судовому засіданні ним заявлено, що реалізація і погрузка 45,15 тон кукурудзи відбулась ще 11.12.2015.

Натомість, будь-яких первинних документів, що підтверджують поставку 45,15 тон кукурудзи саме 11.12.2015 суду не надано.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачені, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують завантаження 45,15 тон кукурудзи у вагони або навіть поставку цієї кукурудзи 11.12.2015, а не 26.12.2015.

Суд не вважає належним та допустимим доказом реалізації 45,15 тон кукурудзи саме 11.12.2015 порівняння кількості кукурудзи за накладною №120 та завантаженою у залізничні вагони.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що підстави та строк оплати по спірній поставці за Договором №83 не є такими, що настали.

Згідно з частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У відповідності до п. п. 3.12 п. 3 Постанови №18 підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обставинами, тобто підставами, на яких ґрунтуються позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставку 45,15 тон кукурудзи, позивачем зазначено поставка та завантаження цієї кукурудзи відповідачу саме 26.12.2015. Натомість, при розгляді справи представником позивача заявлено, що у спірних правовідносинах мали місце інші обставини і в обґрунтуванні позову посилається вже на інші обставини, а саме реалізацію ( у тому числі, завантаження, пред'явлення реєстру і рахунку) кукурудзи 11.12.2015, але без оформлення відповідних первинних документів, чим, як вважає суд, фактично змінює основні підстави позову, при цьому, жодних звернень щодо зміни підстав позову до суду у відповідності до ст. 22, 56 Господарського процесуального кодексу України не здійснював. У даному випадку має місце фактична відмова позивача від заявлених підстав позову, що тягне за собою наслідки у виді відмови у задоволенні позову.

Зважаючи на викладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення вимог Приватного виробничо-комерційного підприємства «Імпульс» про стягнення 138610,50 грн за поставку кукурудзи по Договору №83, а відтак і стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних відсутні, тому суд відмовляє у задоволенні позову у частині цих вимог.

Натомість, п. 5.4, 5.5 Договору №17 прямо встановлено кінцевий строк оплати за надані послуги по відвантаженню кукурудзи на залізничний транспорт на підставі виставленого Зерновим складом рахунку, а саме не пізніше 6-го числа місяця, наступного за звітним.

При цьому, як вважає суд, датування акту надання послуг №119 дванадцятим грудня 2015 року не суперечить загальним обставинам справи та узгоджується з приписами п. 2.2 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Згідно з ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за надані послуги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405.

У розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а відтак надані послуги підлягають оплаті у визначений цим договором строк незалежно від надання чи ненадання відповідного рахунку.

Таким чином, обумовлена сторонами сума підлягала сплаті не пізніше 06.01.2016.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати за надані послуги по Договору №17 вчасно не виконав.

За наведених обставин суд вважає, що вимога позивача про стягнення з приватного підприємства «Северукрагро» заборгованості у розмірі 14490,00 грн підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Сторонами у п. 6.1 Договору №17 визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов цього Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов даного Договору.

Позивачем зроблено розрахунок 3% річних від простроченої суми - у розмірі 237,00 грн.; пені у розмірі 3209,64 грн.; інфляційних втрат у розмірі 767,50 грн.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до статті 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі статті 230 Господарського кодексу України слідує, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналіз зазначених правових норм свідчить, що нарахування пені відбувається лише на підставі обумовлених умов договору або якщо це прямо визначено законом.

Аналогічні висновки викладено у п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а саме, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Закон України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" лише визначає лише граничні межі нарахування пені, а не передбачає її стягнення у цьому розмірі в обов'язковому порядку.

Умовами Договору №17 не передбачено право позивача на стягнення пені за прострочення грошових зобов'язань.

За наведених підстав вимоги позивача про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Виходячи із положень зазначеної норми, 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності, що також підтверджується ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 3-11гс10 та від 12.12.2011 у справі № 3-132гс11.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12 та від 24 жовтня 2011р. у справі № 6-38цс11.

Як зазначено у пункті 1.12, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань," з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зважаючи на вищевикладене, розмір інфляційних втрат перерахований судом у відповідності до норм матеріального права становить 717,06 грн, а позовні вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачені, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України).

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають лише частковому задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 22, 32-35, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1 . Позовні вимоги задовольнити частково.

2 . Стягнути з Приватного підприємства «Северукрагро» (код ЄДРПОУ 36339462, АДРЕСА_1, 14017) на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства «Імпульс» (код ЄДРПОУ 24841336, вул. Перемоги 37-А/1, м. Сновськ, Чернігівська область, 15200) 14490,00 грн за послуги по відвантаженню на залізничний транспорт кукурудзи, інфляційні втрати у розмірі 717,06 грн, 3 % у розмірі 237,00 грн та 231,67 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Повне рішення складено 04.10.2016.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В. Шморгун