Рішення

від 29.09.2016 по справі 902/590/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 вересня 2016 р. Справа № 902/590/16

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Сидоренко О.О.

позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 08.06.2016р., паспорт серії АВ 991987, виданий Леніннським РВ УДМС України у Вінницькій області 31.08.2012р.,

у відсутності представників відповідачів,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "Олексій-2013" (вул. Асмолова, 101, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, вул. Академіка Ющенка, 16/147, м. Вінниця, 21037)

до 1 : приватного підприємства "Імпульс-ВВ" (вул. Асмолова, 101-А, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100)

до 2 : публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Тверська, буд. 5, м. Київ, 03680)

про солідарне стягнення 36366 грн 91 коп.,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олексій-2013" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до приватного підприємства "Імпульс-ВВ" та публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про солідарне стягнення 34338 грн 22 коп.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 18.07.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/590/16 з призначенням її до розгляду.

Тричі ухвалами суду від 02.08.2016р., 18.08.2016р. та від 15.09.2016р. розгляд справи відкладався з об'єктивних причин (через неявку в судове засідання представників сторін, відповідачів та неподання ними витребуваних доказів по справі). При цьому ухвалою суду від 15.09.2016р. продовжено, передбачений ст.69 ГПК України, строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 15.09.2016р. (вх. №06-52/8928/16 від 29.09.2016р.), в якій останній збільшив ціну позову в частині стягнення 3% річних та пені, відтак просив стягнути солідарно з відповідачів 25000 грн основного боргу, 1420 грн 83 коп. інфляційних втрат, 621 грн 08 коп. - 3% річних, 7575 грн пені та 1750 грн штрафу.

З огляду на права, надані позивачеві ст.22 Господарського процесуального кодексу України заява позивача про збільшення позовних вимог судом прийнята як така, що не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб, при цьому розцінюється судом як збільшення ціни позову в частинні стягнення 3% річних та пені.

Разом з тим суд враховує п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно із яким під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Відтак, зважаючи на вище викладене, на дату винесення рішення у справі спір вирішується виходячи з нової ціни позову в розмірі 36366 грн 91 коп., з яких 25000 грн основного боргу, 1420 грн 83 коп. інфляційних втрат, 621 грн 08 коп. - 3% річних, 7575 грн пені та 1750 грн штрафу.

Представники відповідачів 1, 2 в судове засідання повторно не з'явилися, причин неявки не повідомили незважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином ухвалою від 15.09.2016р., що стверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення вх. №6988 від 27.09.2016р. та вх. №6990 від 27.09.2016р., отриманими останніми 21.09.2016р. та 22.09.2016р.

З огляду на вказане, відповідачі 1, 2 є таким, що повідомлені належним чином про дату та час слухання справи.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідачів або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

18.02.2015р. між виробничим підрозділом «Локомотивне депо «Христинівка» Одеської залізниці, яке реорганізовано в регіональну філію «Одеська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (замовник, відповідач 2) та товариством з обмеженою відповідальністю "Олексій-2013" (виконавець, позивач) укладено договір про надання послуг №01/Т/ТЧ-6/18у (Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується надавати послуги по захисному обробленню перекриття та покриття деревини, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги згідно рахунків.

Згідно із п.п. 3.1.-3.3. Договору замовник оплачує надані послуги згідно наданих рахунків. Замовник розраховується з виконавцем за надані послуги у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Загальна сума договору згідно наданих рахунків складає 100000 грн.

Відповідно до п. 4.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, що випивають з договору, сторони несуть відповідальність згідно ст. 231 ГК України.

Як встановлено судом, на виконання взятих на себе зобов'язань за договором товариством з обмеженою відповідальністю "Олексій-2013" виконано, а виробничим підрозділом «Локомотивне депо «Христинівка» Одеської залізниці прийнято роботи на суму 99999 грн, що стверджується актами прийняття-передачі виконання робіт від 28.05.2015р. на суму 49999 грн, від 11.03.2015р. на суму 25000 грн та від 25.11.2015р. на суму 25000 грн.

Натомість відповідач 2 свої зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт згідно договору виконав частково, сплативши суму коштів в розмірі 74999 грн, що підтверджується наявними у справі виписками банку від 18.02.2015р. на суму 49999 грн та від 11.03.2015р. на суму 25000 грн.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, у виробничого підрозділу «Локомотивне депо «Христинівка» Одеської залізниці перед товариством з обмеженою відповідальністю "Олексій-2013", виникла заборгованість по оплаті виконаних робіт в сумі 25000 грн.

У зв'язку з не проведенням відповідачем розрахунків, позивач звертався з претензією №2 від 04.04.2016р. до відповідача 2 погасити заборгованість за виконані роботи в сумі 25000 грн.

Листом №216 від 23.05.2016р. відповідачем 2 повідомлено позивачу про визнання його претензійних вимог в повному обсязі, зазначивши що між виробничим підрозділом «Локомотивне депо «Христинівка» Одеської залізниці та ТОВ «Олексій-2013» дійсно укладено договір, метою якого було проведення заходів по захисній обробці перекриття та деревини на об'єктах замовника. Даний обов'язок зі сторони виконавця виконано належним чином, про що складено акти виконаних робіт. Враховуючи, що послуги надані та підтвердженні сторонами, замовник зобов'язаний здійснити оплату за наданні послуги (роботи) в порядку та на умовах договору. Разом з тим, відповідач у вказано листі зазначає, що в ході розгляду претензії розрахунок боргу та штрафних санкцій не виявлено. Враховуючи, що предметом претензії є заборгованість та штрафні санкції, адміністрація локомотивного депо просила додатково надати вказані документи для їх розгляду.

27.06.2016р. позивачем повторно надіслано на адресу відповідача 2 претензію-вимогу №4 від 27.06.2016р. з вимогою перерахувати кошти на протязі 3-ох днів з моменту отримання вимоги.

Судом також встановлено, що 25.11.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Олексій-2013" (кредитор, позивач) та приватним підприємством «Імпульс-ВВ» (поручитель, відповідач 1) укладено договір поруки (Договір поруки), відповідно до п. 1.1. якого за цим договором поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за основним договором, в обсязі таких зобов'язань, визначених у п. 2.1.1 Договору.

Основним договором за вказаним договором поруки визначено договір №01/Т/ТЧ-6/18у від 18.02.2015р., борговими зобов'язаннями - зобов'язання ВСП «Локомотивне депо Христинівка» ДП «Одеської залізниці», або його правонаступником, перед ТОВ «Олексій-2013» по сплаті останньому будь-яких сум чи їх частин, що виникають з основного договору.

Згідно із п.п. 2.1., 2.3. Договору поруки порука за цим договором забезпечує вимоги кредитора щодо сплати боржником його боргових зобов'язань у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у основному договорі. Зокрема, порукою забезпечуються вимоги кредитора щодо оплати боржником вартості отриманих та неоплачених послуг та гарантії поручителя.

Відповідно до п. 2.3. Договору поруки поручитель не відповідає перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань за основним договором щодо оплати будь-яких інфляційних втрат та судових витрат, що були або будуть нараховані кредитором у зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за основним договором.

Листом №2 від 27.06.2016р. позивач звернувся до відповідача 1 з письмовою претензією-вимогою виконання ним взятих на себе зобов'язань у відповідності до договору поруки та перерахувати йому кошти в сумі 33877 грн 82 коп. на протязі 3-ох днів з моменту отримання вимоги.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст. 854 ЦК України встановлено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

З огляду на заявленя позову до поручителя, судом при прийнятті рішення враховано наступні норми права.

Зокрема, ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст.553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Отже, з урахуванням приписів вищевказаного законодавства, зокрема, положень ст. 530 ЦК України, зважаючи на відсутність визначення в пунктах договору строку оплати замовником (відповідачем 2) виконаних робіт, відсутність доказів надіслання (вручення) отримання відповідачем 2 рахунків, претензії (листа вимоги), суд дійшов висновку, що зобов'язання відповідача 2 з оплати виникло з моменту (дати) надання ним відповіді на вимогу позивача щодо оплати вказаних робіт, тобто з 23.05.2016р.

Такими чином, виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про солідарне стягнення з відповідачів 25000 грн основного боргу, правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 1420 грн 83 коп. інфляційних втрат, 621 грн 08 коп. - 3% річних, 7575 грн пені та 1750 грн штрафу.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, що випивають з договору, сторони несуть відповідальність згідно ст. 231 ГК України.

Перевіркою правильності розрахунку штрафу судом не виявлено помилок, а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Олексій-2013" в цій частині підлягають задоволенню судом в повному обсязі, в сумі 1750 грн.

Поряд з цим, дослідивши розрахунок заявлених до стягнення з відповідачів пені, 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем при визначенні періодів їх нарахування взято за основу початок періоду з 01.12.2015р., однак зважаючи на відсутність визначення в пунктах договору строку оплати замовником (відповідачем 2) виконаних робіт, відсутність доказів надіслання (вручення) отримання відповідачем 2 рахунків, претензії (листа-вимоги), суд дійшов висновку, що зобов'язання відповідача 2 з оплати виникло з моменту (дати) надання ним відповіді на вимогу позивача щодо оплати вказаних робіт, тобто з 23.05.2016р., оскільки саме з цієї дати можна стверджувати про обізнаність відповідача 2 що виникнення обов'язку з оплати вартості робіт.

Здійснивши обрахунок пені та 3% річних у визначених періодах (з 23.05.2016р. по 28.09.2016р.) за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН", суд визначив їх в наступному розмірі: пеня в сумі 3225 грн та 3% річних в розмірі 265 грн 07 коп., а тому решта заявлених до стягнення 4350 грн пені та 356 грн 01 коп. - 3% річних задоволенню судом не підлягають.

При перевірці за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунку інфляційних втрат, судом отримано їх від'ємне значення, тобто у період з 23.05.2016р. по 28.09.2016р. (період прострочення) мала місце дефляція. А тому, вимоги позивача про стягнення 1420 грн 83 коп. інфляційних втрат в сумі задоволенню судом не підлягають. Більше того в силу вимог п. 2.3. Договору поруки відповідач 1 не зобов"язаний відшкодовувати інфляційні втрати та судові витрати.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості виконаних робіт, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевказаного.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача 2 відповідно до приписів ст. 49 ГПК України та п. 2.3. Договору поруки, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з приватного підприємства "Імпульс-ВВ" (вул. Асмолова, 101-А, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, код ЄДРПОУ 34898001) та публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Тверська, буд. 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Олексій-2013" (вул. Асмолова, 101, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, вул. Академіка Ющенка, 16/147, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 38926896) 25000 грн основного боргу, 1750 грн штрафу, 3225 грн пені, 265 грн 07 коп. -3% річних.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Тверська, буд. 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Олексій-2013" (вул. Асмолова, 101, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, вул. Академіка Ющенка, 16/147, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 38926896) 1145 грн 84 коп. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні позову в частинні стягнення 4350 грн пені, 356 грн 01 коп. - 3% річних та 1420 грн 83 коп. інфляційних втрат відмовити.

Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Копію рішення надіслати відповідачам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 04 жовтня 2016 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу 2 (вул. Тверська, буд.5, м. Київ, 03680 )

3 - відповідачу 1 (вул. Асмолова, буд. 101 А. м. Жмеринка, 23100)