Рішення

від 05.10.2016 по справі 904/6713/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.10.16 Справа № 904/6713/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ №5", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КФК КОМПАНІ", м. Дніпро

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1О - представник за дов № 647 від 03.06.2016

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський хлібокомбінат № 5" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області х позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КФК Компані" про стягнення 92149 грн., з яких 79153, 01 грн. - основний борг, 11270, 53 грн. - пеня, 893, 94 грн. - три відсотки річних, 831, 52 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором виробництва та поставки № 142/2 від 01.09.2015 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 13.09.2016.

12.09.2016 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 13.09.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 27.09.2016 та у судовому засіданні оголошено перерву до 04.10.2016.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив., надіслав до суду заяву, в якій просив суд продовжити строк розгляду справи на п'ятнадцять днів та відкласти розгляд справи для надання сторонам часу для укладання мирової угоди.

Представник позивача заперечив проти задоволення вищевказаного клопотання відповідача, зазначивши про недосягнення сторонами згоди щодо спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторін, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суть спору та складність справи, суд вважає можливим розглянути даний спір за наявними у матеріалах справи документами, а тому не вбачає підстав для продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів та відкладення її розгляду.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 03.10.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський хлібокомбінат № 5" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КФК Компані" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір виробництва та поставки № 142/2 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, за цим договором постачальник: виробляє та передає у власність покупця продукцію, визначену пунктом 1.4 даного договору (далі - товар), належного виду, якості та стану, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість постачальнику, в порядку, строки та на умовах, встановлених цим договором.

Постачальник зобов'язується у порядку та строки, встановлені даним договором, виробити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар, у відповідності до умов цього договору (п. 1.3 договору).

Пунктом 1.4 договору встановлено, що товаром за цим договором є продукція, зазначена у специфікації постачальника (далі - специфікація), яка узгоджується з покупцем та підписується сторонами. Специфікація узгоджується сторонами у встановленій формі (додаток № 1 до цього договору) і є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 6.1 договору, передача (здача-приймання) товару здійснюється відповідно до товарно-транспортної накладної постачальника.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за товар наступним чином: 100% від вартості товару протягом протягом 60 календарних днів з дати отримання товару покупцем.

На виконання умов договору, позивач у період з 15.09.2015 по 28.01.2016 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 172455, 24 грн., що підтверджується видатковими накладними підписаними обома сторонами (арк. с. 18-30, 121).

Відповідач здійснив часткове повернення товару на суму 1767 грн. (арк. с. 31).

Також, відповідач здійснив часткову оплату вартості поставленого товару, що підтверджується копіями платіжних доручень (арк. с. 137-167), у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 79153, 01 грн.

Під час розгляду справи відповідач здійснив часткову оплату вартості поставленого товару у сумі 1500 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 19.08.2016 № 218 на суму 1000 грн. та від 25.08.2016 № 219 на суму 500 грн. (арк.с. 168-169).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 77653 грн., про що сторони дійшли згоди, підписавши акт звірки взаєморозрахунків станом на 29.09.2016 (арк.с. 136).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи часткову оплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 1500 грн., здійснену відповідачем після порушення провадження у справі (12.08.2016), провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання продукції та не надано доказів повної її оплати на суму 77653 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 77653 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 11270, 53 грн. за період з 21.02.2016 по 31.07.2016.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 9.7 договору, за прострочення оплати прийнятого покупцем товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 11270, 53 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 21.02.2016 по 31.07.2016 у розмірі 893, 94 грн. та інфляційні втрати за період лютий - червень 2016 у сумі 831, 52 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 893, 94 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 831, 52 грн., суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період лютий - червень 2016 року, з урахуванням вимог п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14, встановив, що до стягнення підлягають інфляційні втрати загальною сумою 2989, 70 грн.

Проте, у пункті 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 встановлено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи, що перерахована судом сума інфляційних втрат перевищує суму, яка заявлена позивачем до стягнення, та з огляду на те, що у суду відсутнє право виходити за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у повному обсязі у розмірі 831, 52 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1382, 23 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, п. 1-1 ст. 80, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Провадження у справі № 904/6713/16 в частині стягнення основного боргу у розмірі 1500 грн. припинити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КФК Компані" (490006, м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 8-А, офіс 403; ідентифікаційний код 38598350) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський хлібокомбінат № 5" (49023, м. Дніпро, вул. Ростовська, буд. 141; ідентифікаційний код 39223296) основний борг у розмірі 77653 грн., пеню у сумі 11255, 65 грн., три відсотки річних у сумі 893, 94, інфляційні в трати у розмірі 831, 52 грн. та 1382, 23 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 05.10.2016

Суддя ОСОБА_2