Рішення

від 13.09.2016 по справі 910/13803/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2016Справа №910/13803/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Автотранспортник-6"

про стягнення 105 271,04 грн.

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю №91/2015/11/11-6 від 11.11.2015 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Автотранспортник-6" про стягнення 105 271,04 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності оплати вартості спожитої електричної енергії згідно умов Договору №3515179 про постачання електричної енергії від 12.06.2003 року.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 87 709,80 грн. - боргу за спожиту електричну енергію, 8 140,14 грн. - пені, 10 306,74 грн. - інфляційних втрат, 2 114,36 грн. - 3% річних, 1 579,07 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 16.08.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2016 року розгляд справи відкладено на 30.08.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року розгляд справи відкладено на 13.09.2016 року.

В судове засідання 13.09.2016 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 25.05.2016 року представник позивача подав довідку про надходження коштів за Договором, згідно якої відповідачем сплачено 12 000,00 грн. боргу, а також позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 13.09.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.06.2003 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Київенерго», далі по тексту - позивач, енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом "Автотранспортник-6" (далі по тексту - відповідач, споживач) укладено Договір №3515179 про постачання електричної енергії (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) енергопостачальна організація зобов'язується постачати електричну енергію відповідно до умов цього договору, а споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату електричної енергії.

Відповідно до п.8.5. Договору, договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня поточного року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд.

Суду не надано жодних доказів припинення дії Договору.

Відповідно до п. 2.2.1. Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати електроенергію як різновид товарної продукції Споживачу:

- в межах дозволеної до використання потужності;

- згідно з величинами постачання електроенергії (додатки 1, 3.1.) за умовами своєчасної оплати використаної електроенергії, виконання споживачем ПКЕЕ, ПУЕ;

- згідно з категорійністю, гарантованим рівнем надійності схем електропостачання струмоприймачів.

Згідно з п. 2.1. додатку №2 (порядок розрахунків) до Договору, споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії згідно з виписками рахунків.

Розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 13 числа попереднього місяця до такого ж числа поточного (розрахункового) місяця. При розрахунках за фактично спожиту електроенергію поняття «розрахунковий період» та «календарний місяць» вважається прирівняними.

Однак, як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати вартості спожитої енергії відповідно до умов Договору у останнього за період з 01.06.2014 року по 01.07.20016 року (спірний період) перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 84 709,80 грн. за спожиту енергію.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду копії рахунків за спірний період, рахунків-розшифрівок за спірний період, актів прийняття-передавання товарної продукції за спірний період за спожиту енергію за Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що договір, укладений між сторонами є договором енергопостачання.

Згідно ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставляв споживачу енергію згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив вартість спожитої теплової енергії за період з 01.06.2014 року по 01.07.2016 року .

В судовому засіданні 13.09.2016 року представник позивача зазначив про сплату відповідачем 28.07.2016 року частини основного боргу в розмірі 12 000,00 грн., на підтвердження чого позивач надав довідку про надходження коштів від відповідача.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, суд дійшов висновку що частину основного боргу в розмірі 12 000,00 грн. сплачено відповідачем, а тому провадження у справі в цій частині стягнення основного боргу підлягає припиненню у зв'язку з відсутню предмету спору, а позовні вимоги про стягнення 72 709,80 грн. боргу за спожиту електричну енергію (за мінусом сплаченої суми в розмірі 12 000,00 грн.) нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу на тому, що відповідачем сплачено заборгованість після порушення провадження у справі.

Відповідач припустився порушення зобов'язання зі сплати вартості спожитої електричної енергії, а тому позивач, керуючись п.5.1. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 8 140,14 грн.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що у випадку внесення платежів з порушенням термінів, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,75% від суми боргу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 8 140,14 грн. , нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 10 306,74 грн. - інфляційних втрат, 2 114,36 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 10 306,74 грн. - інфляційних втрат, 2 114,36 грн. - 3% річних, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення боргу за спожиту електричну енергію в розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп.

3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Автотранспортник-6" (02232, м. Київ, вулиця Миколи Закревського, будинок 53,55; код ЄДРПОУ 22885447) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 00131305) 72 709 (сімдесят дві тисячі сімсот дев'ять) грн. 80 коп. - боргу за спожиту електричну енергію, 8 140 (вісім тисяч сто сорок) грн. 14 коп. - пені, 10 306 (десять тисяч триста шість) грн. 74 коп. - інфляційних втрат, 2 114 (дві тисячі сто чотирнадцять) грн. 36 коп. - 3% річних, 1 579 (одну тисячу п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 07 грн. - судового збору.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 06.10.2016 року.