Рішення

від 03.10.2016 по справі 914/2366/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2016р. Справа№ 914/2366/16

За позовом: Приватного підприємства «Леодім», м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Данмаргруп», с.Майдан, Жовківський район, Львівська область

про стягнення 144 590,88 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Сало О.А.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 13.09.2016р.;

Від відповідача: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Приватним підприємством «Леодім» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Данмаргруп» про стягнення 144 590,88 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 15.09.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 03.10.2016р., про що сторони були повідомлені належним чином під розписку, що підтверджуються повідомленнями про вручення поштового відправлення (оригінали поштівок - в матеріалах справи).

В судовому засіданні 03.10.2016р. представник позивача в порядку ст. 22 ГПК України подав заяву про зменшення позовних вимог, у зв'язку з частковою оплатою відповідачем боргу. З врахування підстав зазначених в позовній заяві, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить позов задоволити та стягнути заборгованість в сумі 134 590,88 грн.

На виконання вимог ухвали суду, в судовому засіданні оглянуто оригінали видаткових накладних, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання 03.10.2016р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином (завчасно) був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджуються повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримане 20.09.2016р.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010)).

Суд оглянувши та дослідивши наявні у справі документи не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Суд розглядає справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Справ розглядається з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 03.10.2016р.

У судовому засіданні 03.10.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

ПП «Леодім» (постачальник, у справі позивач) було поставлено ТзОВ «Данмаргруп» (покупець, відповідач у справі) товар.

Факт отримання товару відповідачем у кількості та асортименті підтверджується видатковими накладними за період з 30.09.2013р. по 06.11.2014р. на загальну суму 290 811,86 грн., що підписані та скріплені печатками сторона без жодних застережень.

Відповідач частково здійснив оплату отримано товару, а саме в період з 11.11.2013р. по 09.12.2014р. проведено оплату за отриманий товар від позивача в сумі 115 220,98 грн.

Станом на 31.12.2014р. у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за поставлений товар в сумі 175 590,88 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків підписаного та скріпленого печатками сторін.

Також, факт отримання товару відповідачем у кількості та асортименті підтверджується видатковими накладними за період з 17.06.2015р. по 23.05.2016р. на загальну суму 59 704,14 грн., що підписані та скріплені печатками сторона без жодних застережень.

Також, відповідач частково здійснив оплату отримано товару, а саме в період з 29.04.2015р. по 20.05.2015р. проведено оплату за отриманий товар від позивача в сумі 73 720,00 грн.

У зв'язку, з цим у відповідача станом на 01.08.2016р. виникла заборгованість перед позивачем за поставлений товар в сумі 161 575,02 грн. (290 811,86+ 59 704,14 - 115 220,98 - 73 720,00), що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків підписаного та скріпленого печатками сторін.

01.08.2014 року позивач надіслав відповідачу претензію від 01.08.2016р. № 2 щодо сплати заборгованості в сумі 161 575,02 грн., яка відповідачем отримана 03.08.2016р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення(копія в матеріалах справи).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково було здійснено оплату заборгованості за поставлений товар, а саме: 21.07.2016р. на суму 6 984,14 грн., 15.08.2016р. на суму 5000,00 грн. та 26.08.2016р. на суму 5 000,00 грн.

Також, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, відповідачем під час розгляду справи у суді сплачено заборгованість перед позивачем в сумі 10 000,00 грн., а саме 15.09.2016р. на суму 5 000,00 грн. та 27.09.2016р. на суму 5 000,00 грн.

З врахування часткових оплат, позивач просить стягнути заборгованість станом на 03.10.2016р. в розмірі 134 590,00 грн.( з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 03.10.2016р.).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати отриманого товару в повній мірі не виконав, у зв'язку з чим у нього заборгованість за поставлений товар в сумі 134 590,00 грн.

Доказів повної оплати за поставлений товар відповідачем не надано.

Доказів часткового чи повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків є правочином.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма , вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 статті 639 ЦК України).

У відповідності до вимог ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставка) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

З врахуванням п.1.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки товару, що вбачається з видаткових накладних, що підписані та скріплені печатками сторін без жодних застережень на загальну суму 350 516,00 грн. Також, підтримується позивачем та не заперечується відповідачем часткова оплата вартості поставленого товару на суму 215 925,12 грн.

Факт проведення відповідачем повної оплати вартості поставленого позивачем товару підтверджений не був.

Відповідач не подав належних та допустимих доказів на заперечення факту існування заборгованості на суму 134 590,88 грн. (350 516,00-215 925,12).

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в стягненні 134 590,88 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи зі змісту наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати в розмірі 2 018,86 грн. покладаються на відповідача.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Данмаргруп» (80352, Львівська область, Жовківський район район, с. Майдан, вул. С. Бандери, буд. 84; ідентифікаційний код 36762719) на користь Приватного підприємства «Леодім» (79053, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 34167342) 134 590,88 грн. заборгованості за поставлений товар та 2 018,86 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2016 року.

Суддя Коссак С.М.