Рішення

від 26.09.2016 по справі 922/2909/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2016 р.Справа № 922/2909/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Південне) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мобіліс Логістик" (м. Харків) про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивач (особисто) - ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_3 виданий Харківським РВУ МВС України в Харківській області);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ФОП ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Мобіліс Логістик" основний борг в сумі 5190,00 грн., пеню в сумі 336,99 грн., 3% річних в сумі 440,79 грн., інфляційні втрати в сумі 4639,34 грн., судовий збір в сумі 1378,00 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем його грошових зобов'язань за договором про надання інформатизаційних послуг № 1/9-11 від 01.09.11 р.

Ухвалою суду про порушення провадження у справі від 31.08.16 р. розгляд справи було призначено на 12.09.16 р. о 11:40.

Ухвалою суду від 12.09.16 р. розгляд справи відкладено на 26 вересня 2016 р. о 11:10 год.

Відповідно розпорядження керівника апарату суду від 23.09.2016 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи" було призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/2909/16 в зв'язку з відставкою судді ОСОБА_2

Згідно з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2016 призначено головуючого суддю (суддю-доповідача): Сальнікову Г.І.

19.09.2016 року до канцелярії суду (№ 30863/16) від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд, розглянувши заяву про уточнення позовних вимог приймає її до розгляду та наголошує на тому, що подальший розгляд справи ведеться з урахуванням наданих уточнень.

Позивач в судовому засіданні 26 вересня 2016 р. просив суд задовольнити позовні вимоги, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 26 вересня 2016 р. не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучене судом до матеріалів справи.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.09.2011 між ФОП ОСОБА_1 (виконавець) та ТОВ "Мобіліс Логістик" (замовник) було укладено договір №1/9-11 про надання інформатизаційних послуг (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати за плату інформатизаційні послуги, надалі іменуються "послуги", а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.

Згідно п. 1.2 договору, найменування інформатизаційних послуг, що надаватимуться за даним договором, перелік послуг, що входять до абонентського обслуговування та перелік додаткових послуг, що не входять до абонентського обслуговування, наведені і додатку до даного договору - специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору, за надання передбачених договором послуг, що входять до абонентського обслуговування, вказаних в розділі І специфікації, замовник виплачує виконавцю плату в розмірі 6000 грн. в місяць.

Згідно п. 3.2 договору, за надання додаткових послуг, вказаних в розділі ІІ специфікації, замовник виплачує виконавцю плату в розмірі згідно рахунку-фактурі та у відповідності до кількості та виду наданих послуг.

Відповідно до п. 3.3 договору, здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін до 5 числа наступного місяця.

П. 3.4 сторони погодили, що виконавець здійснює оплату наданих послуг на підставі акту виконавця протягом 30-ти банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

Судом встановлено, що на підставі договору ФОП ОСОБА_1 (виконавець) надав інформатизаційні послуги у серпні, вересні та жовтні 2013 року Товариству з обмеженою відповідальністю "Мобіліс Логістик" на загальну вартість 5190,00 грн. (п'ять тисяч дев'яносто гривень 00 коп.), що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт від 30 серпня 2013р., 30 вересня 2013р., 31 жовтня 2013р., проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору №1/9-11 про надання інформатизаційних послуг від 01.09.2011, не оплатив за отримані послуги.

Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушено права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за надані послуги по договору про надання інформатизаційних послуг № 1/9-11 від 01.09.11 р. в розмірі 5190,00 грн. правомірна, обґрунтована, така, тому підлягає задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 352,59 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 4.3. договору у разі прострочення оплати послуг, наданих позивачем, відповідач повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені в сумі 352,59 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 444,92 грн. суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 444,92 грн.

Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 4591,59 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 4591,59 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мобіліс Логістик" (61022, м. Харків, провулок Фролівський, будинок 1/3, квартира 10; код ЄДРПОУ 35702271) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (62463, АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_2; п/р НОМЕР_4 ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків, МФО 300023) суму основного боргу в розмірі 5190,00 грн., пеню в сумі 352,59 грн., 3% річних в сумі 444,92 грн., інфляційні втрати в сумі 4591,59 грн., судовий збір в сумі 1378,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.10.2016 р.

Суддя Г.І. Сальнікова