Рішення

від 06.10.2016 по справі 904/6548/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.10.16р. Справа № 904/6548/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР-ГРУП", м. Київ

до Спільного Українсько-Німецького підприємства "МАРКОМ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Дніпро

про стягнення 13 559,24 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Шевцова В.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР-ГРУП" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Спільного Українсько-Німецького підприємства "МАРКОМ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) про стягнення 13 559,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору перевезення вантажів автомобільним транспортом (річним) № 030114 від 03.01.14р., укладеного між сторонами, в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.

Ухвалою господарського суду від 10.08.16р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 13.09.16р.

Ухвалою господарського суду від 13.09.16р. відкладено розгляд справи на 06.10.16р.

06.10.16р. повноважний представник позивача у судове засідання не з'явився. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. Про день, час та місце розгляду справи повноважний представник позивача повідомлений належним чином, що підтверджує протокол судового засідання від 13.09.16р.

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що повноважний представник позивача у судове засідання не з'явився та не подав витребувані судом документи без поважних причин, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника позивача за наявними в ній матеріалами.

В свою чергу, повноважний представник відповідача у судове засідання також не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. В матеріалах справи є докази отримання відповідачем ухвали про порушення провадження у справі, що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 67).

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами, оскільки:

По-перше, відповідно до вимог ст. 69 ГПК України суд обмежений в строках розгляду спору, а саме спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Виходячи з того, що позовна заява надійшла до господарського суду 09.08.16р., то спір повинен бути вирішено господарським судом до 09.10.16р. включно.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що жодного клопотання про продовження строку розгляду спору до господарського суду не надходило.

По-друге, відповідач не обмежений у виборі осіб, котрі будуть здійснювати його представництво в господарському суді.

По-третє, у відповідача було достатньо часу для надання суду відзиву на позовну заяву та інших витребуваних судом документів, оскільки копію ухвали від 10.08.16р. про порушення провадження у справі відповідач отримав 07.09.16р., що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 67). Таким чином, у відповідача було достатньо часу для виконання вимог ухвали суду та надання відзиву на позовну заяву та інших витребуваних судом документів.

По-четверте, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У судовому засіданні 06.10.16р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

03.01.14р. між позивач та відповідач був укладений договір перевезення вантажів автомобільним транспортом (річним) № 030114 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, позивач зобов'язується систематично протягом строку дії даного Договору приймати і доставляти належним йому на праві власності чи/або користування (оренди, лізингу тощо) вантажним автомобільним транспортом, у встановлені даним Договором строки, ввірені йому відповідачем до пунктів призначення та видавати зазначені вантажі уповноваженим на одержання вантажів особам (вантажоодержувачам), а відповідач зобов'язується подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі та сплачувати позивачу за перевезення вантажів плату згідно умов даного Договору.

Як зазначено у п. 1.3. Договору, загальна ціна даного Договору визначається, виходячи з вказаних в заявках на перевезення вантажів розмірів оплат за перевезення вантажів, та становить загальну суму зазначених в заявках всіх розмірів оплат за перевезення вантажів і є погодженою при прийнятті позивачем вантажу до перевезення на зазначених у заявках умовах. Зазначені заявки на перевезення вантажів є невід'ємною частиною даного Договору.

Положеннями п. 2.1. Договору передбачено, що перевезення вантажів виконуються позивачем лише на підставі заявок, що подає відповідач у письмовій формі не пізніше ніж за п'ять годин до моменту перевезення. В заявках в обов'язковому порядку зазначаються обсяги та строки перевезень вантажів.

Сторони погодились, що заявка на перевезення вантажів (надалі - заявка) може бути подана за допомогою засобів факсимільного зв'язку (факсом) чи/або іншим фіксованим шляхом із повідомленням (вказанням) усіх необхідних відомостей, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси завантаження та розвантаження, відстані перевезення.

За приписами п. 2.2. Договору, при одержанні заявки позивач в письмовій формі підтверджує відповідачу її прийняття шляхом повідомлення відповідача про реєстраційні номери транспортного засобу та прізвища, ім'я, по-батькові водія даного транспортного засобу.

Відповідно до п. 2.6. Договору, строки доставки вантажів при міжміських перевезеннях обумовлюються спільно позивачем і відповідачем, виходячи із дорожніх умов між пунктами приймання вантажу для перевезення і видачі його в пункті призначення. Ці строки обов'язково фіксуються в заявках.

У п. 3.2.9. Договору зазначено, що відповідач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі здійснювати оплату за перевезені позивачем вантажі згідно умов даного Договору.

Згідно з п. 3.3.1. Договору, позивач має право вимагати від відповідача своєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов'язання згідно умов даного Договору.

Як зазначено у п. 3.4.1. Договору, відповідач має право вимагати від позивача своєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов'язання згідно умов даного Договору.

Положеннями п. 5.1. Договору передбачено, що розмір плати за перевезення вантажів визначається в заявках на перевезення і є погодженою при прийнятті позивачем вантажу до перевезення на зазначених у Заявці умовах.

У п. 5.2. Договору зазначено про те, що розрахунки за кожне перевезення здійснюються відповідачем на підставі ТТН з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акту приймання-передачі наданих послуг, податкової накладної та рахунку виставленого позивачем для оплати. В окремих випадках повний перелік документів, на підставі яких здійснюється розрахунок за перевезення, вказується в Заявці на конкретне перевезення. Вказані документи повинні бути надані відповідачу протягом 7 банківських операційних днів від дня доставки вантажу.

Відповідач оплачує надані послуги по перевезенню вантажів протягом 16-ти (шістнадцяти) банківських операційних днів після одержання всіх документів, вказаних в п. 5.2 даного Договору, якщо інше не вказано в Заявці (п. 5.3. Договору).

За приписами п. 5.4. Договору, оплата за перевезені вантажі здійснюється в безготівковій формі із застосуванням платіжних доручень, шляхом перерахування відповідачем суми вартості перевезень вантажів в гривні на поточний банківський рахунок позивача.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за даним Договором, сторони несуть відповідальність визначену чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з п. 6.5. Договору, у разі затримки оплати за виконані відповідно до даного Договору роботи, відповідач сплачує на вимогу позивача пеню, що нараховується на несплачену суму за кожний день прострочення платежу за подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла в період такого прострочення. Відповідач залишає за собою право відтермінувати оплату у випадку, якщо позивач надав документи, передбачені п. 5.2 даного Договору, пізніше семи банківських операційних днів від дня доставки вантажу.

Даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 4.1. Договору).

За приписами п. 4.2. Договору, строк даного Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 4.1 даного Договору та закінчується 31 грудня 2014 року, а в частині розрахунків - до повного їх завершення.

У разі відсутності протягом одного місяця до закінчення чергового строку дії даного Договору офіційного письмового повідомлення, надісланого рекомендованим листом від будь-якої із сторін іншій стороні, про небажання продовжувати договірні відносини, строк дії даного Договору вважається кожного разу продовженим до наступного року (п. 4.3. Договору).

Як вказує позивач, відповідно до Актів здачі-прийняття робіт від 19.08.15р. та від 02.09.15р. (підписаних обома сторонами без зауважень та заперечень), товарно-транспортних накладних, позивач забезпечив перевезення вантажів до пунктів призначення на суму відповідно 10 300 грн. та 2 400 грн., разом на суму 12 700 грн. Відповідач порушив умови Договору, не оплатив надані позивачем послуги по перевезенню вантажів. Сума боргу становить 12 700 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 25.04.16р. на адресу відповідача була надіслана претензія № 26 від 21.04.16р., з вимогою сплатити заборгованість за надані послуги перевезення, яка станом на сьогодні залишається без відповіді та задоволення з боку відповідача, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися з позовом до суду.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по Договору, в частині своєчасного та повного розрахунку за отримані послуги, позивачем на підставі п. 6.5. Договору була нарахована пеня у розмірі 782,87 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 12,70 грн. та 3% річних у розмірі 63,67 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за послуги перевезення у розмірі 12 700,00 грн., пеню у розмірі 782,87 грн., 3% річних у розмірі 63,67грн., інфляційні втрати у розмірі 12,70 грн., а всього 13 559,24 грн.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково .

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 908 Цивільного кодексу України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За приписами ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Положеннями ст. 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства (ст. 129 Конституції України).

Згідно із положенням статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Крім того, господарський суд звертає увагу на той факт, що відповідач прийняв виконані позивачем роботи з перевезення багажу в повному обсязі і без будь-яких претензій та зауважень, що підтверджують підписані Акти здачі-приймання робіт від 19.08.15р. та 02.09.15р.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за надані послуги перевезення у розмірі 12 700 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки заборгованість підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 12,70 грн. та 3% річних у розмірі 63,67 грн.

Розрахунок 3% річних судом перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вимоги позивача в частині нарахування інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки за вказаний позивачем період мала місце не інфляція, а дефляція.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 6.5. Договору, у разі затримки оплати за виконані відповідно до даного Договору роботи. відповідач сплачує на вимогу позивача пеню, що нараховується на несплачену суму за кожний день прострочення платежу за подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла в період такого прострочення.

На підставі п. 6.5. Договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 782,87 грн., розрахунок якої судом також був перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно.

Після перерахунку проведеного судом, відповідно до чинного законодавства України та умов Договору, пеня за період з 01.05.16р. по 30.06.16р. складає 772,76 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 772,76 грн.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 908, 909, 920 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 4 3 , 33, 34, 49, 75, 82-84, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Спільного Українсько-Німецького підприємства "МАРКОМ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (49008, м. Дніпро, вул. Робоча, буд. 152, код ЄДРПОУ 14364757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР-ГРУП" (02096, м. Київ, вул.Сімферопольська, буд. 13А, офіс 121, код ЄДРПОУ 38811139) заборгованість за надані послуги перевезення у розмірі 12 700,00 грн. (дванадцять тисяч сімсот грн. 00 коп.), пеню у розмірі 772,76 грн. (сімсот сімдесят дві грн. 76 коп.), 3% річних у розмірі 63,67 грн. (шістдесят три грн. 67 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 375,68 грн. (одна тисяча триста сімдесят п'ять грн. 68 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 07.10.16р.

Суддя ОСОБА_1