Рішення

від 03.10.2016 по справі 910/14823/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2016Справа №910/14823/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київпроект"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Триел"

про стягнення 13 913, 92 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Сиротюк І.В., Глов’юк Т.Т. ;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київпроект" (далі -позивач/ПАТ "Київпроект") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Триел" (далі -відповідач/ТОВ "Триел") про стягнення основного боргу у розмірі 7 527, 00 грн., інфляційних втрат у сумі 4 354, 37 грн., пені у розмірі 1 637, 23 грн. та 3 % річних у сумі 395, 23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати виконаних робіт за договором на виконання робіт № 41-ВР/13 від 02.01.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2016 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05.09.2016 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався згідно п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач двічі повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, у судове засідання представників не направив, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Так, частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 03113, м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 68/1, офіс 62.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 15.08.2016 та від 05.09.2016 судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, проте, до суду повернулися конверти з ухвалами суду від 15.08.2016 та від 05.09.2016 з відмітками: «організація вибула».

Так, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 03.10.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Київпроект" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Триел" (далі - замовник) укладено договір на виконання робіт № 41-ВР/13, умовами якого передбачено, що виконавець виконує за письмовим замовленням (завданням) замовника наступні роботи:

- роботи по наданню технічної допомоги в копіюванні документації та матеріалів різних форматів;

- переплітанні книг;

- виконанні комп'ютерних робіт та художньому оформленні експозиційних матеріалів.

Виконавець приступає до виконання робіт, визначених п. 1.1. даного договору з моменту отримання ним замовлення (завдання) від замовника (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, сторони погодились, що вартість робіт, зазначених в п. 1.1. даного договору визначається сторонами по факту їх надання за результатами кожного календарного місяця.

Пунктами 2.2.-2.4. договору передбачено, що оплата робіт здійснюється на підставі рахунку, який замовник самостійно отримує у виконавця.

Замовник здійснює оплату у безготівковій формі шляхом перерахування відповідної суми коштів на поточний рахунок виконавця протягом 3-х банківських днів з дня отримання рахунку за виконані роботи.

Замовник має право здійснити передоплату у розмірі повної або часткової вартості замовленого обсягу робіт.

Згідно п. 3.1. договору, передача замовнику виконаних робіт, вказаних в п. 1.1. даного договору, здійснюється за накладною та актом здачі-приймання виконаних робіт.

Умовами п. 4.3.3. договору встановлено, що замовник зобов'язується оплачувати виконані роботи, на умовах та в порядку, зазначеному в п. 2 цього договору.

У відповідності до п. 5.4. договору, за недотримання строків оплати зазначених в п. 2.3. договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 2 % від суми прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення), за кожний день прострочення.

Розділом 6 договору передбачено, що даний договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 року, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Після закінчення строку договору, якщо жодна із сторона в термін 20 днів до закінчення даного договору письмово не повідомить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонгується на термін 1 рік.

Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані послуги згідно умов договору на загальну суму 7 527, 00 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами здавання-приймання послуг № 542 від 31.10.2014 (рахунок № 741 від 24.10.2014) на суму 859, 20 грн. та № 615 від 30.11.2014 (рахунок № 849 від 25.11.2014) на суму 6 667, 80 грн., які підписані представниками сторін і скріплені їх печатками.

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у сумі 7 527, 00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг, зокрема, погашення заборгованості у розмірі 7 527, 00 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 637, 23 грн. - пені, 4 354, 37 грн. - інфляційних втрат та 395, 23 грн. - 3 % річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору на виконання робіт № 41-ВР/13 від 02.01.2013, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги, які прийняті відповідачем без зауважень по актам здавання-приймання послуг № 542 від 31.10.2014 (рахунок № 741 від 24.10.2014) та № 615 від 30.11.2014 (рахунок № 849 від 25.11.2014).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оплати наданих позивачем послуг не провів, доказів зворотного суду не надав.

При цьому, суд відзначає, що п. 2.2. договору сторони передбачали, що оплата робіт здійснюється на підставі рахунку, який замовник самостійно отримує у виконавця.

Водночас, враховуючи те, що акти здавання-приймання послуг № 542 від 31.10.2014 та № 615 від 30.11.2014 підписані представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Триел" та скріплені печаткою останнього (копії у матеріалах справи), що свідчить про обізнаність відповідача щодо вартості робіт, необхідної до сплати на користь позивача та відповідно щодо строків здійснення такої плати.

Крім того, суд зазначає, що в актах здавання-приймання послуг № 542 від 31.10.2014 та № 615 від 30.11.2014 міститься посилання на відповідні рахунки.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору на виконання робіт № 41-ВР/13 від 02.01.2013 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 7 527, 00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 637, 23 грн. - пені, 4 354, 37 грн. - інфляційних втрат та 395, 23 грн. - 3 % річних.

Так, згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Пеня розраховується з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період не більше 6 місяців з 01.11.2014 по 01.05.2015 на суму 859, 20 грн. та з 01.12.2014 по 01.06.2015 на суму 6 667, 80 грн.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов'язання, розрахунок проведено за період більше 6 місяців в порушення положень ч. 6 ст. 232 ГК України, проте сума пені вирахувана вірно.

Таким чином, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 1 637, 23 грн. - пені та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 354, 37 грн. - інфляційних втрат та 395, 23 грн. - 3 % річних, суд відзначає наступне.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що в останніх також допущені помилки у визначенні розміру нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 379, 50 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01.11.2014 по 01.08.2016 на суму 859, 20 грн. та з 01.12.2014 по 01.08.2016 на суму 6 667, 80 грн., а також сума інфляційних втрат у розмірі 4 147, 22 грн., за період з 01.11.2014 по 01.08.2016 на суму 859, 20 грн. та з 01.12.2014 по 01.08.2016 на суму 6 667, 80 грн., а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 72, 00 грн., так як, виходячи із заявленої ціни позову у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач зобов'язаний сплатити судовий збір в сумі 1 378, 00 грн., однак сплатив - 1 450, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київпроект" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Триел" (03113, м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 68/1, офіс 62, ідентифікаційний код - 22968848) на користь Публічного акціонерного товариства "Київпроект" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код - 04012780) 7 527 (сім тисяч п'ятсот двадцять сім) грн. 00 коп. - заборгованості, 1 637 (одну тисячу шістсот тридцять сім) грн. 23 коп. - пені, 4 147 (чотири тисячі сто сорок сім) грн. 22 коп. - інфляційних втрат, 379 (триста сімдесят дев'ять) грн. 50 коп. - 3 % річних та 1 355 (одну тисячу триста п'ятдесят п'ять) грн. 93 коп. - судового збору.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Київпроект" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код - 04012780) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 72 (сімдесят дві) грн. 00 коп.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 07.10.2016.

Суддя Бондарчук В.В.