Постанова

від 27.09.2016 по справі 910/6321/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2016 р. Справа№ 910/6321/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Лученко І.В. (за довіреністю від 22.12.2015 р.);

від відповідача: Жалнін С.В. (за довіреністю від 09.06.2016 р.);

розглянувши апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Нова Оселя"

на рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016р.

по справі № 910/6321/16 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОСВ Практик"

до обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Нова Оселя"

про стягнення 144 721,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 144 721,31 грн., з яких - 105 023,64 грн. заборгованості за договором підряду № 25/12/14 від 25.12.2014 р., 35 011,71 грн. пені, 2 210,00 грн. 3 % річних та 2 475,96 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року у справі № 910/6321/16 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Нова Оселя" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОСВ Практик" 105 023 грн. 64 коп. - основного боргу, 2 210 грн. 00 коп. - три відсотки річних, 2 475 грн. 96 коп. - інфляційні втрати та 26 149 грн. 45 коп. - пені.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що договір є дійсним, укладений правочин є підставою для настання відповідних прав та обов'язків між сторонами. Позивачем було надано послуги в строк, передбачений договором, та зазначені послуги надавались вчасно і якісно, ніяких заперечень (претензій) від відповідача не надходило. Отже, оскільки відповідачем неналежно виконувались грошові зобов'язання по сплаті по договору субпідряду за надані послуги, в наслідок чого у останнього утворилась заборгованість. В частині стягнення пені судом було перераховано розмір та стягнуто пеню за 6 місяців, у відповідності до ч.6 ст. 232 ГК України.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач - обслуговуючий кооператив "ЖБК "Нова Оселя" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року скасувати, прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що рішення суду першої інстанції прийняте на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права та недотриманні норм процесуального права. Скаржник зазначив, що з акту № 1 приймання виконання будівельних робіт за липень 2015 р. не вбачається будь-якої заборгованості з боку відповідача. Також скаржник вказав, що задовольняючи позов в частині пені, інфляції та 3 % річних судом не було перевірено правильність нарахування даних санкцій, а саме відповідач вважає, що зазначені штрафні санкції повинні нараховуватись починаючи з 11.08.2015 р., а не з 20.07.2015 р. Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не повідомив належним чином про час та місце розгляду справи представника відповідача, та виніс рішення у його відсутності, хоча суд першої інстанції зазначив, що представник відповідача був повідомлений належним чином.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2016 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Нова Оселя" та порушено апеляційне провадження у справі № 910/6321/16.

28.07.2016 року через відділ документального забезпечення від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 06.09.2016 року було оголошено перерву.

14.09.2016 р. від представника позивача надійшли пояснення по розрахунку неустойки, в яких позивач зазначив, що ним було помилково здійснено розрахунок неустойки починаючи з 20.07.2015 р. До зазначених пояснень позивачем було додано розрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

В судовому засіданні 27.09.2016 р. позивачем було надано суду додаткові пояснення по виконаним роботам.

В судовому засіданні 27.09.2016 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми основного боргу є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, а в частині стягнення штрафних санкцій апеляційну скаргу відповідача підтримав та просив змінити відповідно до здійсненого позивачем розрахунку пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.12.2014 р. між обслуговуючим кооперативом «ЖБК «Нова Оселя» (відповідач, замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ОСВ Практик» (позивач, підрядник), було укладено договір підряду № 25/12/14 (договір) (а.с. 20-26).

За умовами зазначеного договору, виконавець зобов'язується на умовах договору за завданням замовника виконати комплекс будівельно-монтажних робіт на будівництві житлового будинку за адресою: м. Київ, провулок Московський, 2-е (об'єкт) у встановлений договором термін (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору орієнтовна вартість доручених виконавцю робіт визначається розрахунком договірної ціни, що затверджується як додаток № 1 до договору та є невід'ємною частиною (договірна ціна за цим договором). Остаточна (загальна) вартість робіт визначається за результатами фактично виконаних всіх робіт згідно актів прийому-передачі.

Відповідно до п. 3.4. договору замовних проводить оплату виконавцю за виконання робіт наступним чином - підрядник погоджує з замовником орієнтовну суму витрат на місяць (декаду), а замовник сплачує аванс в розмірі 70 % - на закупку матеріалів та 30 % - на виконання робіт. Сума може змінюватись за погодженням сторін. Оплата за фактично виконанні роботи здійснюється замовником протягом 10 банківських днів після підписання сторонами актів прийому-передачі робіт.

Згідно з п. 12.1. договору цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до дня його остаточного виконання сторонами.

Сторонами також підписано розрахунок договірної ціни (додаток № 1 до договору № 25/12/14 від 25.12.2014 р.), відповідно до якого сторони погодили орієнтовну вартість доручених виконавцю робіт у сумі 2 043 846,59 грн. (а.с. 27).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач виконав роботи на суму 1 092 433,50 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт № 1 за липень 2015 р., який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств без жодних зауважень та заперечень (а.с.36-38).

05.02.2016 р. позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію про повернення заборгованості, в якій позивач вимагав сплатити заборгованість, яка утворилась в результаті порушення відповідачем умов договору підряду № 25/12/14 від 25.12.2014 р. у сумі 105 023,64 грн. (а.с. 40-42).

Проте, зазначена претензія позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми основної заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 105 023,64 грн., суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що договір є дійсним, укладений правочин є підставою для настання відповідних прав та обов'язків між сторонами. Позивачем було надано послуги в строк, передбачений договором, та зазначені послуги надавались вчасно і якісно, ніяких заперечень (претензій) від відповідача не надходило. Отже, оскільки відповідачем неналежно було виконано грошове зобов'язання по сплаті по договору субпідряду за надані послуги, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором будівельного підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодекс України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Частиною 4 ст. 882 ЦК України визначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, акт здачі-прийняття робіт відповідачем був підписаний без жодних зауважень.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач в апеляційній скарги посилався на те, що кошти за виконані підрядні роботи було сплачено в повному обсязі, на підтвердження чого ним було надано в суді апеляційної інстанції копії платіжних доручень та банківських виписок на суму 1 107 000,00 грн., однак колегія суддів вважає вказані доводи необґрунтованими зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 879 ЦК України матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором на замовника може бути покладений обов'язок сприяти підрядникові у забезпеченні будівництва водопостачанням, електроенергією тощо, а також у наданні інших послуг. Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до п. 3.4. договору замовних проводить оплату виконавцю за виконання робіт наступним чином - підрядник погоджує з замовником орієнтовну суму витрат на місяць (декаду), а замовник сплачує аванс в розмірі 70 % - на закупку матеріалів та 30 % - на виконання робіт. Сума може змінюватись за погодженням сторін.

Як вбачається з банківської виписки з рахунку позивача за період з 01.12.2014 р. по 22.09.2016 р. та усних пояснень представника позивача в судових засіданнях, відповідачем за договором № 25/12/14 від 25.12.2014 р. разом з авансом всього було сплачено 1 503 855,00 грн.

Розділом 6 договору передбачено матеріально-технічне забезпечення виконання підрядних робіт.

Відповідно до п. 6.1. договору сторони дійшли згоди, що постачання матеріалів, виробів, конструкцій та обладнання на об'єкт здійснює як підрядник так і замовник.

Згідно з п. 6.2. договору матеріали, які постачає замовник, передаються в роботу підряднику шляхом підписання відповідних видаткових накладних (інших документів на про передачу матеріалів) уповноваженими представниками підрядника та замовника і в подальшому враховуються в актах виконаних робіт як матеріал замовника.

Відповідно до п. 6.3. договору підрядник відповідає за неналежну якість придбаних ним матеріалів і устаткування, за збереження їх на об'єкті разом з матеріалами, які були поставленні замовником і передані підряднику.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання вимог закону та договору було поставлено матеріали, конструкції та обладнання для виконання підрядних робіт на об'єкт замовника за договором підряду № 25/12/14 від 25.12.2014 р. та передано у власність замовнику (відповідачу) матеріали на загальну суму 516 445,14 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1 від 14.05.2015 р. (а.с. 30) та № 2 від 20.05.2015 р. (а.с. 35).

Для отримання зазначених матеріалів відповідачем було видано довіреності № 17 від 14.05.2015 р. (а.с. 31) та № 27 від 20.07.2015 р. (а.с.35) на ім'я начальника дільниці ОСОБА_4

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 7014 від 12.05.2015 р. на суму 328 481,89 грн. (а.с. 28).

Листом просив зарахувати раніше сплачені кошти згідно договору № 25/12/14 від 25.12.2014 р. у розмірі 328 481,89 грн. до оплати по рахунку № 7014 від 12.05.2015 р. (а.с. 29).

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 7015 від 17.07.2015 р. на суму 187 963,25 грн. (а.с. 32).

В свою чергу, відповідач листом просив зарахувати раніше сплачені кошти згідно договору № 25/12/14 від 25.12.2015 р. у розмірі 187 963,25 грн. до оплати по рахунку № 7015 від 17.07.2015 р. (а.с. 33).

Таким чином, позивачем за договором підряду № 25/12/14 від 25.12.2014 р. всього було виконано робіт та поставлено матеріалів на суму 1 608 878,64 грн. (поставлено матеріалів, конструкцій та обладнання для виконання підрядних робіт на об'єкт замовника за договором підряду № 25/12/14 від 25.12.2014 р. та передано у власність замовнику (відповідачу) матеріалів на суму 516 445,14 грн. та виконано підрядні роботи на суму 1 092 433,50 грн.).

Враховуючи здійснення часткових проплат та авансу за договором підряду № 25/12/14 від 25.12.2014 р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не виконав свої зобов'язання перед позивачем, в матеріалах справи відсутні будь які належні та допустимі докази, які б підтвердили оплату заборгованості за договором в повному обсязі, тому позовні вимоги в частині стягнення боргу за договором підряду в сумі 105 023,64 грн. є обґрунтованими та доведеними і тому підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2 475,96 грн. інфляційних втрат та 2 210,00 грн. 3 відсотків річних, на підставі п. 2 ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п.п. 3.4.2. п. 3.4. договору оплата за фактично виконанні роботи здійснюється замовником протягом 10 банківських днів після підписання сторонами актів прийому-передачі робіт.

Оскільки в акті № 1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2015 р. відсутня дата вчинення та підписання його сторонами, то датою підписання зазначеного акту є останній день липня 2015 р. (31.07.2015 р.).

Враховуючи вищевикладене, неправомірним є висновок суду першої інстанції, що здійснений позивачем розрахунок 3 % річних є правильним, оскільки на 20.07.2015 р. (початок періоду нарахування позивачем 3 % річних) у відповідача ще не виник обов'язок відповідно до п. 3.4.2. договору щодо оплати фактично виконаних робіт.

Таким чином, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок 3% річних за період з 11.08.2015 р. по 01.04.2016 р. на суму 105 023,64 грн., дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню у сумі 2 028,54 грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат, то колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних витрат а період вересень 2015 р. - березень 2016 р., враховуючи п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення інфляційних втрат у сумі 2 475,96 грн.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача 35 011,71 грн. пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 8.1. договору за порушення умов договору кожна із сторін несе відповідальність згідно з законодавством.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 26 149,45 грн., яка розрахована за період з 20.07.2015 р. по 21.01.2016 р., суд першої інстанції зазначив, що оскільки сторони в договорі не визначили розмір штрафник санкцій у вигляді пені, суд першої інстанції прийшов до висновку, що розмір пені, з урахуванням положень ч. 6 ст. 231 ГК України, визначається обліковою ставкою Національного банку України до суми невиконаного грошового зобов'язання.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1. ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В абзаці 3, 4 п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. № 14 зазначено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Оскільки в договорі підряду № 25/12/14 від 25.12.2014 р. не визначено розмір та базу нарахування пені за невиконання замовником (відповідачем) обов'язків за договором, тоді як обов'язок та умови сплати пені в даному випадку не визначені ніяким спеціальним нормативним актом, колегія суддів прийшла до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 35 011,71 пені задоволенню не підлягає.

Стосовно доводів апелянта, що його судом першої інстанції не було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу господарського суду міста Києва від 08.04.2016 р. у справі № 910/6321/16 про порушення провадження у справі було надіслано на адресу відповідача, за якою він зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рекомендованим конвертом з повідомленням. Проте, зазначений конвент був повернутий підприємством зв'язку до суду першої інстанції з відміткою «повернуто, інша причина» (а.с. 5-11).

Крім того, як вбачається з відмітки господарського суду міста Києва за № 14 від 05.05.2016 р., яка міститься на зворотній стороні ухвали господарського суду міста Києва від 27.04.2016 р., судом першої інстанції було направлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 18.05.2016 р. у кількості 3 примірників - на 2 адреси позивача (повідомлення про отримання містяться в матеріалах справи) та на адресу відповідача, яка зазначена в позовній заяві. (а.с. 48-51).

Відповідно до п. 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України № 28 від 20.02.2013 р., на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016р. підлягає скасуванню в частині стягнення пені та 3 % річних.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу "ЖБК" Нова Оселя" на рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року у справі № 910/6321/16 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року у справі № 910/6321/16 скасувати в частині стягнення 3 % річних, та пені, резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Нова Оселя" (03169, м. Київ, провул. Московський, будинок 2-е; ідентифікаційний код: 38814318) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОСВ Практик" (02156, м. Київ, вулиця Шолом Алейхема, будинок 6,кВ. 80; ідентифікаційний код 35494084) 105 023 грн. 64 коп. - основного боргу, 2 028 грн. 54 коп. - три відсотки річних, 2 475 грн. 96 коп. - інфляційні втрати, та 1 642 грн. 91 грн. - суму судового збору за подачу позову.

3. В решті позовних вимог відмовити.»

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОСВ Практик" (02156, м. Київ, вулиця Шолом Алейхема, будинок 6,кв 80; ідентифікаційний код 35494084) на користь обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Нова Оселя" (03169, м. Київ, провул. Московський, будинок 2-е; ідентифікаційний код: 38814318) 462,78 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/6321/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

В.В. Андрієнко