Рішення

від 10.10.2016 по справі 381/1978/14-ц

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (265) 6-17-89, факс (265) 6-16-76, inbox@fs.ko.court.gov.ua

---

2/381/1/16

381/1978/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2016 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Чернишової Є.Ю., за участі секретаря Соловей Ж.В., представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_6, представника третьої особи ОСОБА_7, ОСОБА_8, розглянувши позовну заяву ОСОБА_9 до ОСОБА_10, Садівницького товариства «Поляна», третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зустрічну позовну заяву ОСОБА_10, Садівницького товариства «Поляна» до ОСОБА_6, ОСОБА_9, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Фастівська районна державна адміністрація про визнання недійними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом, який був уточнений до початку розгляду справи по суті, до ОСОБА_10, Садівницького товариства «Поляна» (далі за текстом - СТ «Поляна), мотивуючи свої вимоги тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка №26, яка розташована в межах СТ «Поляна», яка отримана у власність на підставі договору дарування від 04.11.2010 року, укладеному між позивачкою та її матір'ю ОСОБА_6 Після набуття права власності приступити до її використання позивач не змогла, оскільки її самовільно захопила ОСОБА_10, яка огородила ділянку парканом, встановила на межі в'їзні ворота, а також використовує її не за цільовим призначенням, а саме під тимчасову стоянку особистого транспортного засобу, зберігання будівельних матеріалів ті ін.

Позивач зазначає, що вказана земельна ділянка №26 знаходиться на землях, виділених фірмі «Меблі» для створення колективного саду її працівників, у зв'язку з чим у 1989 році була надана її матері, яка працювала на цій фірмі майже 15 років, а ОСОБА_10 ніколи не працювала на цьому підприємстві, тому і не мала права на отримання цієї земельної ділянки, враховуючи, що донька ОСОБА_10 отримала від фірми «Меблі» сусідню земельну ділянку №25.

Позивач також вказує, що після виявлення факту самовільного заняття земельної ділянки її мати намагалась вирішити це питання шляхом звернення до керівництва СТ «Поляна», однак внаслідок неправомірних дій керівництва були сфальсифіковані документи, внаслідок чого ОСОБА_10 отримала садівничу книжку та довідку про своє членство в СТ «Поляна». Також, незаконні дії керівництва СТ «Поляна» призвели до виключення матері позивачки ОСОБА_6 із членів товариства.

Таким чином, вважає позивач, ОСОБА_10 ніколи не отримувала земельної ділянки від фірми «Меблі», не є суб'єктом права власності на земельну ділянку, оскільки не набула таке право у встановленому порядку, не має жодного правовстановлюючого документа на земельну ділянку №26, тобто самовільно зайнята цю земельну ділянку, а тому порушене право власності позивачки підлягає відновленню шляхом усунення перешкод в користування земельною ділянкою №26. Відповідач СТ «Поляна», в свою чергу, ніколи не було розпорядником землі в садівничому товаристві, яким на час приватизації була Фастівська районна державна адміністрація.

На підставі зазначеного, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (т.3 а.с.238), просила зобов'язати ОСОБА_10 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою №26 з кадастровим № 3224984500:01:002:0258, площею 0,0537 га для ведення садівництва, яка розташована в межах садівницького товариства «Поляна» Мотовилівсько-Слобідської сільської ради Фастівського району Київської області та належить ОСОБА_9 за договором дарування від 04.11.2010 р., шляхом демонтажу паркану із капітальними воротами на межі її ділянки та відновлення водогону в межах ділянки та приведення земельної ділянки у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічним викладеним у позові, просили вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_10 в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у задоволені позову.

Представники відповідача СТ «Поляна» в судовому засіданні позов не визнали, пояснивши підставою прийняття рішення про виключення ОСОБА_6 із членів товариства стало належне використання нею земельної ділянки. Так, для перевірки належного використання земельних ділянок членами товариства в 1992 році була створена спеціальна комісія, яка складалась із працівників всіх організацій- засновників Товариства, і яка здійснювала перевірку стану використання членами товариства земельних ділянок. За результатами комісійної перевірки встановлено, що після неодноразових попереджень про необхідність освоєння земельних ділянок станом на 13.12.1992 року неосвоєними залишаються рід ділянок, зокрема ділянка № 26. В 1993 році знову була проведена комісійна перевірка стану використання земельних ділянок членами товариства, за результатами якої встановлено, що користувач земельної ділянки №26 підлягає виключенню із членів товариства за невикористання наданої ділянки за призначенням. Крім цього, на виконання діючого на той час Статуту, комісією запропоновано просити адміністрацію та профспілковий комітет організації, до якої відноситься ОСОБА_6, про виключення її із СТ «Поляна». 16.06.1993 року правлінням СТ «Поляна» було направлено лист до Адміністрації профспілкового комітету фірми «Мебель», від якої отримувала земельну ділянку ОСОБА_6, з проханням про виключення її із членів СТ «Поляна». Проте, на зборах 23 червня 1993 р. ОСОБА_6 не було виключено із членів товариства.

Крім того зазначили, що в той період часу у зв'язку із зміною законодавства, що регулює діяльність садових товариств, на виконання вимог Київського обласного союзу садівничих товариств та масивів, товариством проводилась робота по внесенню змін до Уставу товариства, а 28 квітня 1994 року зборами уповноважених членів садового товариства «Поляна» було прийнято новий Статут Товариства, який по-новому регулював порядок виключення із садового товариства, згідно п.3.2 якого член садового товариства може бути виключений із садового товариства у випадках, зокрема, г) неосвоєння виділеної земельної ділянки на протязі одного року для вирощування сільськогосподарської продукції, д) несплати . . .вступних, членських та цільових внесків, а також інших обов'язкових платежів, ж) систематичного невиконання агротехнічних заходів, відмови або ухилення від участі в загальних роботах садового товариства. В подальшому, 17.05.1994 року на зборах правління СТ «Поляна» на повістку денну було винесене питання необроблення членами товариства своїх земельних ділянок, зокрема і ОСОБА_6, однак чоловіком ОСОБА_6 подано до правління письмову заяву з проханням надати відстрочку для обробки ділянки № 26 до 01-15 червня 1994 року, що і було зроблено товариством. Разом з тим, земельна ділянка № 26 так і не була освоєна і залишилась необробленою, тому 22.10.1994 року зборами правління членів СТ «Поляна» вирішено повідомити в черговий раз садоводів, які не обробляють свої земельні ділянки , зокрема і ОСОБА_6, про можливе їх виключення із членів товариства. На засіданні правління СТ «Поляна» 29.10.1994 року знову було розглянуто питання про нераціональне використання земельних ділянок в членами товариства та було постановлено повторно надіслати ОСОБА_6 та іншим членам товариства відповідні листи. Через відсутність будь-якої реакції на відповідні повідомлення, рішенням зборів уповноважених СТ «Поляна» від 10.07.1999 року ОСОБА_6 виключено із членів СТ «Поляна».

Вважають, що будь-яких порушень з боку товариства не відбулось, рішення про виключення ОСОБА_6 із членів СТ «Поляна» прийнято законно та обґрунтовано, відповідно до встановленого порядку. На підставі зазначеного просили відмовити у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_6 та її представник підтримали позовну заяву та просили її задовольнити в повному обсязі.

Крім того,ОСОБА_10 та СТ «Поляна» звернулись із зустрічною позовною заявою (т.1 а.с.88) до ОСОБА_6, ОСОБА_9, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Фастівська районна державна адміністрація, вимоги мотивуючи тим, що СТ «Поляна» як добровільне об'єднання громадян було створено в 1989 році, а ОСОБА_6 була членом СТ «Поляна» з моменту його виникнення і у її користування була виділена земельна ділянка № 26. Проте, в порушення вимог земельного законодавства та статуту Товариства, ОСОБА_6О земельну ділянку № 26 не обробляла, членські внески не сплачувала, систематично ухилялась від участі в загальних роботах товариства, у зв'язку з чим рішенням зборів уповноважених СТ «Поляна» від 10.07.1999 року за систематичну необробку земельної ділянки та несплату членських внесків ОСОБА_6 (ділянка №26) було виключено із членів садового товариства «Поляна». В подальшому, рішенням загальних зборів СТ «Поляна» від 31.05.2003 року земельну ділянку № 26 було передано ОСОБА_10, члену СТ «Поляна» з 25.06.1994 року, яка сплатила в касу товариства заборгованість по сплаті членських внесків та земельному податку по ділянці № 26 із 1996 року по травень 2003 року.

Також зазначає, що розпорядженням № 474 від 12.06.2007 р. Фастівської районної державної адміністрації надано дозвіл ОСОБА_6 на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, яке було прийнято на підставі заяви ОСОБА_6 та довідки СТ «Поляна» № 7 від 02.06.07 р. про те, що ОСОБА_6 є членом СТ «Поляна» і в її користуванні перебуває земельна ділянка №26. 31.07.2008 р. Управлінням земельних ресурсів у Фастівському районі Київської обл. на підставі розпорядження Фастівської РДА від 12.02.2008 р. № 113 було видано ОСОБА_6О державний акт серії ЯЖ № 238865 на право власності на земельну ділянку. Таким чином, зазначає позивач за зустрічною заявою, єдиною підставою для передачі у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки №26 в СТ «Поляна» була складена і підписана ОСОБА_1 довідка про її членство в товаристві та перебування у її користуванні земельної ділянки, однак ця довідка є належним документом, оскільки на момент її видачі ОСОБА_6 вже понад сім з половиною років не була членом садового товариства, а вказана земельна ділянка № 26 перебуває з 2003 року в користуванні ОСОБА_10 Крім того, ОСОБА_11 не мала права підписувати таку довідку, оскільки на той час вона вже не була головою товариства, яким в результаті переобрання став ОСОБА_12

З наведеного виходить, що здійснення ОСОБА_6 приватизації земельної ділянки довідки та подальше відчуження цієї землі ОСОБА_9 грубо порушують права та охоронювані законом інтереси дійсного користувача цієї земельної ділянки ОСОБА_10 та СТ «Поляна».

Таким чином, оскільки право на приватизацію земельної ділянки №26 в СТ «Поляна» ОСОБА_6 було втрачено з моменту її виключення із членів товариства - 10.07.1999 року, а розпорядження про дозвіл на приватизацію нею цієї земельної ділянки було видано на підставі сфальсифікованої довідки, то розпорядження № 474 від 12.06.2007 р. Фастівської районної державної адміністрації в частині надання дозволу ОСОБА_6 на складання технічної документації із землеустрою на земельну ділянку №26 в СТ «Поляна» є незаконним, що тягне за собою визнання його недійсним та визнання недійсним наступного розпорядження №113 від 12.02.2008 року про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_6О, визнання недійсним виданого на підставі цього розпорядження державного акту на ім'я ОСОБА_6 та визнання недійсним договору дарування цієї земельної ділянки ОСОБА_6 своїй доньці ОСОБА_9 із скасуванням запису про реєстрацію цієї земельної ділянки на ім'я ОСОБА_9 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На підставі зазначеного просили визнати ОСОБА_6 особою, яка не набула права на приватизацію земельної ділянки № 26 площею в межах СТ «Поляна»; визнати недійсним та скасувати розпорядження Фастівської районної державної адміністрації Київської області від 12.02.2008 р. №113 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_6 для ведення садівництва в Садівницькому товаристві «Поляна» Мотовилівсько - Слобідської сільської ради Фастівського району Київської області»; визнати недійсним Державний акт серії ЯЖ № 238865 на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку; визнати недійсним укладений 04.11.2010 року договір дарування земельної ділянки між ОСОБА_6 та ОСОБА_9, скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_9 на цю земельну ділянку (номер запису про право власності 235570 від 13.02.2013 року) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Представники позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічним викладеним у зустрічному позові, просили вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_9 за зустрічним позовом в судовому засіданні позов не визнали, пояснивши, що на основі Державного акту на право колективної власності на землю від 14.05.1997 p., виданого СТ «Поляна» за рішенням Мотовилівсько-Слобідської сільської Ради народних депутатів від 18.04.1996 р., кожний член товариства став співвласником колективної власності - земель загального користування (дороги, лісозахисні смуги, зони охорони електромереж), а СТ «Поляна» при цьому не стало розпорядником, а тільки користувачем цих земель. В період з 01.01.2002 р. по 01.01.2013 р. розпорядником земель у Фастівському районі була Фастівська районна державна адміністрація, яка і видала державний акт на право власності на земельну ділянку № 26 в СТ «Поляна» ОСОБА_6

Крім того, вказують на те, що факт реєстрації (перереєстрації) СТ «Поляна» в 1994 р. та його статуту від 17.10.1994 p. Є непідтвердженим, оскільки відсутнє рішення Фастівської районної ради народних депутатів № 37 від 17.10.1994 p.

Щодо незаконного виключення ОСОБА_6 із членів СТ «Поляна» зазначають, що у п. 5 статуту СТ «Поляна» від 06.06.1989 р. була прописана процедура змін або доповнень до статуту, якою передбачалось, що розгляд статуту проводиться на загальних зборах, затвердження його адміністрацією та профспілкою ведучої організації УкрНДВІ, реєстрація статуту Фастівською районною радою народних депутатів, тобто процедура була порушена, а сам статут підписано тільки колишньою головою правління ОСОБА_5, яка не була членом СТ «Поляна».

Таким чином вважають, що ОСОБА_6 у відповідності до встановленого порядку оформила своє право власності на земельну ділянку № 26 в СТ «Поляна» - отримала від розпорядника земель - Фастівської райдержадміністрації розпорядження № 474 від 12.06.2007 р. про надання дозволу на складання технічної документації, виготовила технічну документацію, затвердила її відповідно до розпорядження № 113 від 12.02.2008 р. та отримала Державний акт на право власності на землю, а в подальшому, за договором дарування від 04.11.2010 р. подарувала земельну ділянку № 26 в СТ «Поляна» своїй дочці - ОСОБА_9, яка є добросовісним набувачем права власності на земельну ділянку

На підставі зазначеного просила відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Відповідач ОСОБА_6 за зустрічним позовом та її представники в судовому засіданні позов не визнали, пояснивши, що під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_6 не порушила її процедури, вчинила всі необхідні дії, тому правомірно набула у власність земельну ділянку. Розпорядження Фастівської РДА №474 від 12.06.2007 року та № 113 від 12. 02.2008 року приймались відповідно до вимог діючого законодавства України, під час їх прийняття не були порушені будь-які норми законодавства, тому на сьогодні єдиним і законним власником земельної ділянки № 26 в СТ «Поляна» є її дочка - ОСОБА_9, яка має всі правовстановлюючі документи і є добросовісним набувачем.

Також представники наголошують, що припинення права власності на землю провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування або прокурора відповідно до п. З ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», а не за вимогами товариства. На підставі зазначеного просили відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи Фастівської районної державної адміністрації в судове засідання не з'явився, у письмовому відзиву на зустрічну позовну заяву (т.3 а.с.73) зазначив, що процедуру оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 провела відповідно до встановленого порядку. Крім того зазначив, що ОСОБА_13 та СТ «Поляна є неналежними позивачами, оскільки ОСОБА_13 не надано право користування земельною ділянкою №26 в садівницькому товаристві, а СТ «Поляна» в свою чергу не є розпорядником земель, а є користувачем земель загального користування.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що розпорядженням Фастівської районної державної адміністрації № 474 від 12.06.2007 року «Про надання дозволу громадянам України на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки в межах Томашівської та Мотовиліськослобідської сільської ради Фастівського району Київської області» (т.1 а.с.219-220) надано дозвіл гр. ОСОБА_6 на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку №26 у СТ «Поляна».

Підставою прийняття цього розпорядження стала заява ОСОБА_6 про передачу їй безкоштовно у приватну власність земельної ділянки №26 (т.1 а.с.221) та відповідні документи, зокрема, довідка СТ «Поляна» № 7 від 02.06.2007 року (т.1 а.с.222), що підписана головою правління ОСОБА_1 та скріплена печаткою, про членство ОСОБА_6 у СТ «Поляна».

Розпорядженням Фастівської районної державної адміністрації № 113 від 12.02.2008 року (т.1 а.с.223) ОСОБА_6 передана у власність земельна №26 в СТ «Поляна» в межах Мотовилісько-Слобідської сільської ради Фастівського району Київської області.

Управлінням земельних ресурсів у Фастівському районі Київської області 31.07.2008 року виданий ОСОБА_6О державний акт серії ЯЖ № 238865 на право власності на земельну ділянку площею 0,0537 га, яка розташована у межах Садівничого товариства «Поляна» у с. Мотовилівська Слобідка Фастівського району Київської області (т.1 а.с.181).

В подальшому, відповідно до договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 415, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_9 належну дарувальнику на праві власності земельну ділянку в Фастівському районі, Київської області, Мотовилівсько-Слобідської сільської ради, С/Т «Поляна», площею 0,0537 га, кадастровий № 3224984500:01:002:0258 (т.1 а.с.4).

Право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.02.2013 року за № 235570 (т.1 а.с.5).

Позивач за первісним позовом посилається на неможливість використання належної їй на праві власності земельної ділянки №26 через самовільне захоплення цієї ділянки гр. ОСОБА_10, яка використовує її за власним розсудом, без правових підстав, оскільки правовстановлюючі документи на цю ділянку у неї відсутні.

В ході розгляду справи встановлено, що рішенням зборів уповноважених СТ Поляна від 10.07.1999 року (т.1 а.с. 143) за систематичне не оброблення земельної ділянки та несплату членських внесків, що є порушенням Статуту п.3.2 «г», «д», «е», «ж» та Земельного Кодексу України, ОСОБА_6 (ділянка №26) виключено із членів садового товариства «Поляна» (витяг з протоколу №1, підписаний головою ОСОБА_14 та секретарем Шаблій О.М. та скріплений печаткою).

Рішенням загальних зборів СТ «Поляна» від 31.05.2003 року земельну ділянку № 26 було передано члену СТ «Поляна» ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 150-154, протокол загальних зборів №1).

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_10 вважає, що набула право користування цією земельною ділянку правомірно, використовує її на законних підставах з 2003 року, а тому має право усунення будь-яких порушень її прав на землю, які полягають у незаконному проведенні ОСОБА_6приватизації земельної ділянки №26 в СТ «Поляна», оскільки таке право нею було втрачено з моменту її виключення із членів товариства.

Відповідно до вимог ст.1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст. 11 ЦПК України про диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущення.

Позивачем за первісним позов ОСОБА_9 правовою підставою звернення до суду визначені положення ст. 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Правовою підставою звернення до суду із зустрічним позовом ОСОБА_10 та СТ «Поляна» визначені положення ст. 152 Земельного кодексу України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Виходячи з предмету первісної та зустрічної позовних заяв доказуванню, в даному випадку, підлягає правомірність набуття ОСОБА_9 права власності на земельну ділянку (права на приватизацію), правомірності винесення рішень органом місцевого самоврядування, на підставі яких був виданий державний акт , та наявність будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, в даному випадку, з боку ОСОБА_10; правомірність набуття ОСОБА_10 права користування земельною ділянкою внаслідок її передання за рішенням загальних зборів СТ «Поляна».

За своєю правовою природою садівницьке товариство є обслуговуючим кооперативом, які діють відповідно до Закону України «Про кооперацію» та Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Структура та режим земельних ділянок садівницьких товариств визначаються також положеннями Земельного кодексу України (далі за текстом - ЗК України). Спеціальний закон, який визначав би правовий режим земельних ділянок таких товариств на сьогодні відсутній.

Відповідно до ч.4 ст.35 ЗК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин 2003-2008 роки), землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належить земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування.

На теперішній час землі загального користування садівницьких товариств перебувають у державній власності. Користувачем цих земель є садівницьке товариство, хоча в переважній кількості випадків це користування є фактичним, без оформлення відповідного права.

Відповідно до ч.5 ст.35 ЗК України приватизація земельної ділянки громадянином членом садівницького товариства здійснюється без згоди на то інших членів цього товариства.

Згідно до ч.6 цієї статті ЗК України використання земельних ділянок садівницького товариства здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Таким чином, приватизація земельних ділянок існуючих садівницьких товариств врегульована чинним законодавством, а використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Вирішуючи питання про правомірність набуття ОСОБА_9 права власності на земельну ділянку суд виходить з наступного.

Як зазначалось, підставою приватизація земельної ділянки садівницького товариства громадянином є факт його членства у даному товаристві.

Вирішуючи питання про правомірність набуття ОСОБА_10 права користування земельною ділянкою, суд також з'ясовує правомірність позбавлення ОСОБА_6 такого права, оскільки ОСОБА_10 користується земельною ділянкою внаслідок її передання за рішенням загальних зборів СТ «Поляна».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до державного акта на право колективної власності на землю серія Б №086917 від 1989 pоку (т.4 а.с.75-76), Українському республіканському оптово-роздрібному об'єднанню з торгівлі меблями «Меблі» передається в безстрокове користування 1,5 га землі для організації колективних садів.

ОСОБА_6, відповідно до списку членів СТ «Поляна» Українського республіканського оптово-роздрібного об'єднання фірми «Меблі», затвердженого рішенням адміністрації та профкому від 17.03.1989 року, в одержала в користування земельну ділянку № 26 (т.3 а.с.126).

Відповідно до державного акту на право колективної власності на землю серія KB № 3224984500/29 від 14.05.1997 pоку (т.4 а.с.78), виданого на підставі рішення Мотовилівсько-Слобідської сільської Ради народних депутатів від 18.04.1996 року, СТ «Поляна» передається у колективну власність 3,5 га землі для загального користування.

Таким чином, у встановленому порядку набула право користування на земельну ділянку №26 в СТ «Поляна».

Сторона позивача за первісним позовом та відповідачів за зустрічним позовом вважають, що ОСОБА_6 протиправно позбавили членства у СТ «Поляна», що призвело до незаконного передання земельної ділянки ОСОБА_10, при цьому посилаючись на рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими, на їх думку, встановлені певні юридичні факти.

Разом з тим, суд не приймає посилань позивача за первісним позовом на рішення Апеляційного суду Київської області від 18.06.2009 року (т. 1 а.с. 20-21) як на доказ законності перебування на посаді голови правління СТ «Поляна» ОСОБА_15, оскільки наведеним рішенням скасовано рішення Фастівського міськрайонного суду від 05.12.2008 року в частині задоволення позову ОСОБА_5 до СТ «Поляна», ОСОБА_15 про визнання недійсним протоколу зборів № 1 від 30.07.2005 p. про обрання головою вправляння ОСОБА_15 з підстав відсутності права у ОСОБА_5 звернення до суду з такими вимогами. Крім того, зазначеним рішенням Апеляційного суду Київської області від 18.06.2009 року залишено без змін рішення Фастівського міськрайонного суду від 05.12.2008 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_15 про визнання нелегітимними зборів уповноважених СТ «Поляна» про переобрання голови правління.

Таким чином, на даний час не існує будь-якого судового рішення, яке б підтверджувало законності перебування на посаді голови правління СТ «Поляна» ОСОБА_15

Посилання сторони позивача за первісним позовом на нелегітимності статуту СТ «Поляна» від 17.10.1994 року, що призводить до нелегітимності зборів уповноважених СТ «Поляна», зокрема, проведених 10.07.1999 року, на яких прийнято рішення про виключення ОСОБА_6 із членів СТ «Поляна», суд також не приймає з огляду на наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 17.10.1994 року внесений запис про державну реєстрацію юридичної особи Садівницького товариства «Поляна», код ЄДРПОУ 20601078 (т.1 а.с.130-133).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про кооперацію» основними принципами кооперації є безпосередня участь членів кооперативної організації у її діяльності, рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про кооперацію» статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Виходячи зі змісту ст. 15 Закону України «Про кооперацію» для проведення загальних зборів членів кооперативу і прийняття цими зборами правомочних рішень необхідно дотриматися процедури і строків скликання загальних зборів, забезпечити особисту присутність на зборах більшості від загальної кількості членів кооперативу та особисте голосування більшості (простої чи кваліфікованої) присутніх на зборах членів кооперативу при прийнятті рішення.

Згідно правової позиції Верховного Суду України , викладеної в постанові № 6-10цс14 від 05 березня 2014 року право окремих членів кооперативу на участь у загальних зборах і голосуванні при прийнятті рішення є порушеним та підлягає захисту у випадку їхньої відсутності на зборах через недотримання органами кооперативу вимог закону і статуту кооперативу про порядок скликання і проведення зборів.

У зв'язку із цим суд наголошує, що дотримання вимог закону під час скликання та проведення загальних зборів та встановлення допущення порушень таких вимог, що тягне за собою скасування прийнятих на даних зборах рішень, може бути предметом доказування у справах за позовом заінтересованої особи до товариства про скасування (визнання недійсними) рішень загальних зборів.

Таким чином, при вирішенні даного спору суд враховує, що ані рішення зборів уповноважених СТ «Поляна» від 28.04.1994 року, на якому вирішено затвердити Статут у новій редакції, ані рішення від 10.07.1999 року про виключення ОСОБА_6 із членів СТ «Поляна», не скасовані, тобто на час розгляду справи вони є дійсними, предмети позовів у даній справі такі вимоги не містять.

З наведеного виходить, що при ухваленні рішення у даній справі судом враховується зміст таких рішень, перевіряється порядок їх прийняття, оскільки його дотримання має вплив на права як позивача так і відповідачів щодо правовірності набуття/позбавлення прав на спірну земельну ділянку, однак питання щодо скасування таких рішень судом, в силу вимог ст. 11 ЦПК України, не розглядається.

Суд не приймає посилань позивача за первісним позовом на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду від 13.02.2013 року по справі №2/381/204/13, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20.06.2013 року, яким, на думку позивача, встановлений преюдиційний факт, що діючим є статут СТ «Поляна» 1989 року, оскільки предметом розгляду у цій справі була правомірність прийняття рішення зборів уповноважених СТ «Поляна» від 10.07.1999 року про виключення ОСОБА_6 із членів товариства. Дійсно, судом було зроблене посилання на те, що при прийнятті рішення у цій справі суд керується Статутом 1989 року, однак резолютивна частина рішення висновків щодо легітимності Статуту 1989 року або Статуту 1994 року не містить.

Преюдиційним фактом, який може бути покладений в основу рішення суду та який не підлягає доказуванню, могло бути рішення суду про визнання недійсним Статуту СТ «Поляна» 1994 року, однак про існування такого рішення суду учасниками процесу не зазначалось.

При цьому, Пленум Верховного суду України у п. 7 постанови № 14 від 18.12.2009 року наголошує, що особи, які не брали участь у цивільній, господарській чи адміністративній справі, в якій судом ухвалене відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цим судовим рішенням. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в тотожних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового відповідача.

Таким чином, вказані рішення суду не мають преюдиційного характеру, а обставини, на які посилається позивач підлягають доказуванню в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.

Посилання як сторони позивача так і третьої особиФастівська районна державна адміністрація на те, що є дійсним Статут саме в редакції 1989 року через те, що Статут у редакції 1994 року не був зареєстрований Фастівською районною радою народних депутатів, суд також не приймає, з огляду на наступне.

За змістом ст. 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч . 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державній реєстрації та внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців. підлягають, зокрема, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.

Так, згідно з положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» у разі постановлення судового рішення щодо скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи суд у день набрання законної сили судовим рішенням надсилає його державному реєстратору для внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

З наведеного виходить, що скасування державної реєстрації змін до установчих документів та відомостей про юридичну особу, внесених на підставі рішень, можливе внаслідок визнання недійсними таких рішень, тобто є наслідком.

Таким чином, особа не позбавлена права оскаржити рішення учасників юридичної особи, заявивши вимоги також про скасування державної реєстрації змін.

Згідно ч.1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

У зв'язку з тим, що наведене вище рішення не скасоване, на даний час є дійсними, відомості щодо юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в судовому порядку не оскаржувались і не скасовані, суд вважає такі відомості достовірними.

Згідно до п. 5.1, 5.3 Статуту СТ «Поляна» загальні збори правомочні вирішувати питання, якщо на зборах є більш половини всіх учасників товариства, або їх уповноважених в відношенні 1:5. Рішення приймаються простою більшістю голосів відкритим голосуванням.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як зазначалось, рішенням зборів уповноважених СТ Поляна від 10.07.1999 року ОСОБА_6 виключено із членів СТ «Поляна», на підтвердження чого наданий витяг з протоколу №1, підписаний головою ОСОБА_14 та секретарем Шаблій О.М. та скріплений печаткою Товариства.

Надати оригінали документів, що підтверджують правомочність проведення зборів уповноважених СТ Поляна від 10.07.1999 року, на вимогу суду, СТ «Поляна» не змогла через їх відсутність, оскільки, при пожежі у 2004 році в будинку тодішнього голови Товариства ОСОБА_16 частина документації СТ «Поляна» була втрачена.

На підтвердження факту проведення 10.07.1999 року зборів уповноважених СТ «Поляна» та факт прийняття на цих зборах рішення про виключення ОСОБА_6 із членів Товариства був наданий акт від 26.07.2014 року, який підписаний членами правління, ревізійної комісії, членами товариства, колишніми та діючим бухгалтером.

Разом з тим, такий акт не може слугувати належним підтвердженням спірної обставини, оскільки складений після спливу 15 років після проведення цих зборів. З прізвищ та підписів на наведеному акті неможливо встановити, що саме ці особи були членами або працівниками товариства на той час. Крім того, за відсутність підтвердження списку (переліку) уповноважених осіб для проведення зборів учасників на збори 10.07.1999 року, неможливо також встановити належність осіб, що підписали акт від 26.07.2014 року, до уповноважених осіб.

Також суд приймає до уваги, що наданий акт від 26.07.2014 року, а також акт від 26.07.2014 року про списання архівних документів в зв'язку з їх фізичним знищенням при пожежі в будинку ОСОБА_16 (т.1 а.с. 146) були складені вже під час розгляду справи, що також викликає сумніви щодо їх змісту та обставин, які вони підтверджують.

Крім того, ОСОБА_6 не була присутня на цих зборах, що не заперечується сторонами, матеріали справи не містять доказів, що їй було відомо про дату, час і місце проведення зборів і прийняте рішення. Про ці обставини письмово ОСОБА_6 не повідомлялась, а показання свідків з боку позивачів та відповідачів з цього питання є суперечливими.

Так, допитані в якості свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18, суду показали, що на зборах питання про виключення ОСОБА_6 зі складу учасників СТ «Поляна» не ставилось та не вирішувалось. Свідки ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 суду надали покази аналогічного змісту, а саме про вирішення на зборах питання про виключення ОСОБА_6 та прийняття позитивного рішення з цього питання. Суд, оцінивши показання свідків у сукупності з іншими доказами та з урахуванням ступеня довіри до них, не приймає зазначені свідчення в якості належних доказів по справі, оскільки вбачає в цих показах зацікавленість в ухвалені позитивного рішення на користь сторін, за клопотанням яких вони викликались для підтвердження певних обставин.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачами за первісним позовом не надано переконливих та беззаперечних доказів правомочності проведення 10.07.1999 року зборів уповноважених СТ «Поляна».

Разом з тим, дотримання процедури виключення особи із членів садівничого товариства не є беззаперечним доказом на підтвердження правомірності позбавлення такої особи права користування земельною ділянкою.

Частинами 2, 5 статті 116 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

З огляду на вищенаведені положення закону громадянину може бути надано у власність чи в користування земельна ділянка, яка є вільною, тобто такою, що не перебуває у власності чи в користуванні іншої особи.

Надання громадянину в користування чи у власність земельної ділянки, що вже перебуває у власності або у користуванні іншої особи, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому ЗК України.

З огляду на положення законодавства можна дійти висновку, що Земельний кодекс закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю та право постійного користування нею, зокрема право кооперативів громадян на отримання земельних ділянок для ведення колективного садівництва, у зв'язку з чим товариство є законним користувачем земельної ділянки, частиною якої користувалась й ОСОБА_6, яка відповідно до положень діючого ЗК України має право порушувати питання про одержання нею безоплатно у власність чи в користування земельну ділянку, яка є вільною, тобто такою, що не перебуває у власності чи в користуванні іншої особи.

Таким чином, завідомо безпідставним є ініціювання питання про одержання у власність чи в користування земельної ділянки, яка не є вільною (Ухвала судової палати палата у цивільних справах Верховного Суду від 19.01.2011 № 6-26798св10).

У відповідності до Статуту товариства у редакції 1994 року, повноваженнями щодо вилучення земельних ділянок як у дійсних користувачів (членів товариства) так і у колишніх, товариство не наділене.

Матеріалами справи підтверджується, що відносно земельної ділянки №26 не приймались рішення про припинення за ОСОБА_6 права користування.

При цьому, СТ «Поляна» на вимоги земельного законодавства щодо дотримання процедури припинення права землекористування уваги не звернув, при цьому надавши цю земельну ділянку в користування іншій особі, що не може були визнано законним в контексті наведених вище положень земельного законодавства.

Проаналізувавши наведені вище положення слід дійти висновку, що не передбачено повноважень загальних зборів чи правління садівничого товариства на вилучення земельної ділянки у члена садівничого товариства у разі невиконання ним обов'язків члена садівничого товариства, в тому числі щодо сплати членських внесків. Наявні в матеріалах справи докази неналежного виконання ОСОБА_6 обов'язків члена СТ «Поляна» щодо сплати членських внесків та підтримання належного стану земельної ділянки №26, на які посилалися позивачі за зустрічним позовом, не є підставою для передачі вказаної земельної ділянки іншим членам товариства.

Оскільки вилучення земельної ділянки №26, яка була надана в користування ОСОБА_6 не проводилось, тому передання земельної ділянки № 26 ОСОБА_10 є незаконним.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 приватизувала спірну земельну ділянку на підставі п. в ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, а саме як земельну ділянку, що була раніше надана їй у користування. Порядок такої приватизації визначено ст. 118 Земельного кодексу України.

Так, ОСОБА_6 вступивши до членів СТ «Поляна», на законних підставах набули право на користування земельною ділянкою, та таке право за останньою не припинялось. Дана земельна ділянка, на момент видачі державного акту, іншим особам не належала.

Посилання позивачів за зустрічним позовом на незаконність набуття ОСОБА_6 права на приватизацію спірної земельної ділянки, суд оцінює критично, як таке, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки остання мали право на приватизацію наданої їй у користування земельних ділянок, відповідно до чинного, на момент видачі державного акту, земельного законодавства, та набуття останньою такого права.

Як зазначалось, на ОСОБА_6 подала заяву до Фастівської РДА про передачу їй безкоштовно у приватну власність земельної ділянки №26, на підтвердження свого членства у СТ «Поляна» надавши довідку № 7 від 02.06.2007 року, що підписана головою правління ОСОБА_1 та скріплена печаткою.

Суд відхиляє доводи сторони позивача за зустрічним позовом щодо підробки довідки № 7 від 02.06.2007 року за підписом колишнього голови правління ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_6 є членом садівницького товариства, оскільки станом на 02.06.2007 року ОСОБА_1 ще була головою правління, її повноваження закінчились 09.06.2007 року. Посилання на те, що ОСОБА_15 підпис був вчинений на заздалегідь заготовленому бланку довідки із текстом та печаткою Товариства 09.06.2007 року, вже після переобрання голови товариства, належними та допустимими доказами не підтверджується.

Суд також не приймає в якості належного та допустимого доказу на підтвердження зазначеної обставини наданий стороною відповідачів протокол від 09.06.2007 року про те, що 09.06.2007 року о 18 годині ОСОБА_15, перебуваючи в автомобілі, ставила підписи та печатки на невідомі документи.

Так, «невідомий» документ, це той документ про зміст якого не має відомостей, тобто його неможливо ідентифікувати.

Таким чином, особи, які були присутні при подіях 09.06.2007 року, не могли бути обізнані щодо підпису ОСОБА_15 саме довідки № 7 від 02.06.2007 року. Свідки такі обставини також не можуть підтвердити, оскільки безпосередньо поруч із ОСОБА_15 при вказаних подіях не знаходились.

Оскільки ст. 60 ЦПК України забороняє будувати доказування на припущеннях, доводи щодо підробки довідки № 7 від 02.06.2007 року суд відхиляє.

Таким чином, ОСОБА_6 маючи право на приватизацію, подавши заяву та відповідні документи, за наслідком розгляду яких отримала від Фастівської районної державної адміністрації дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності, а в подальшому розпорядженням № 113 від 12.02.2008 року їй передана у власність земельна №26 в СТ «Поляна» в межах Мотовилісько-Слобідської сільської ради Фастівського району Київської області, що вчинено у відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а тому у задоволенні позову в частині вимог про скасування цього розпорядження Фастівської районної державної адміністрації № 113 від 12.02.2008 року необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки державний акт ОСОБА_6 було видано на підставі законного розпорядження Фастівської районної державної адміністрації № 113 від 12.02.2008 року, підстав для визнання державного акту недійсним немає.

Оцінюючи обґрунтованість вимог зустрічної позовної заяви про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. ст. 203, 204, 215 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки ОСОБА_6 як законний власник земельної ділянки розпорядилась нею шляхом вчинення договору дарування із відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_9, даний правочин є правомірним і підстав для визнання його недійсним немає.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Як випливає із аналізу ст. 388 ЦК України, добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Таким чином, не може бути задоволеним позов про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки за позовом особи, яка не була учасником даного правочину, а отже, право позивача за зустрічним позовом в межах заявлених позовних вимог захисту не підлягає.

Похідними від даних позовних вимог є вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_9, які теж задоволенню не підлягають.

Представниками відповідачів за зустрічним позовом подавались заяви про застосування до вимог зустрічної позовної заяви строків позовної давності, мотивуючи вимоги тим, що позивачами пропущений без поважних причин строк звернення до суду.

За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Крім того, відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Разом з тим, у даному випадку відсутні підстави для застосування строків позовної давності, оскільки у задоволені зустрічного позову відмовлено через недоведеності заявлених вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частинам 1, 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства" роз'яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під час розгляду справи достовірно встановлено, що ОСОБА_10користується земельною ділянкою №26, установила на ній паркан, що також не заперечується представником відповідача,

Належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що ОСОБА_6збудувала водогін в межах ділянки, позивачем не надано, а надані на підтвердження цієї обставини дозвіл на спеціальне водокориствування та розписки (т.3 а.с.48-49) не приймаються судом, оскільки вони лише підтверджують надання СТ «Поляна» дозволу на водокористування та внесення ОСОБА_6 коштів на будування водогону. Разом з тим, належними та допустимими доказами саме фактичне спорудження (створення) водогону позивачем не підтверджено.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Обраний позивачкою ОСОБА_9 спосіб захисту свого порушеного права відповідає змісту ст. 16 ЦК України, однак з урахуванням положень ст. 152 ЗК України, яка визначає види способів захисту, вважає необхідним захистити порушене права ОСОБА_9 шляхом звільнення даної земельної ділянки від побудованого ОСОБА_10 паркану та приведення земельної ділянки у належний стан, який існував до встановлення паркану .

Відповідно до ст.88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (1/2).

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 6,10,60,212-215,224-226 ЦПК України, ст.526,527,530, 610,1054 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_9 до ОСОБА_10, Садівницького товариства «Поляна», третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - задовольнити частково.

Усунути перешкоди, які створює ОСОБА_10 , у користуванні належною ОСОБА_9 на праві власності земельною ділянкою №26, кадастровий номер 3224984500:01:002:0258, площею 0,0537 га, яка розташована у межах Садівничого товариства «Поляна» у с. Мотовилівська Слобідка Фастівського району Київської області, шляхом демонтажу паркану та приведення земельної ділянки у належний стан, який існував до встановлення паркану .

У задоволені іншої частини позову - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_10, Садівницького товариства «Поляна» до ОСОБА_6, ОСОБА_9, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Фастівська районна державна адміністрація про визнання недійними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_10 та Садівницького товариства «Поляна» на користь ОСОБА_9 судові витрати в розмірі 60 грн. 90 коп. з кожного.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд Київської області, протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його проголошення, протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.Ю.Чернишова