Рішення

від 13.09.2016 по справі 510/1457/16-ц

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 510/1457/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.09.2016 р. Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

-при секретарі Фурсовой А.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Плавнінської сільської ради Ренійського району Одеської області та СВК «Світанок» с. Плавні Ренійського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Представник відповідача - Плавнінської сільської ради, позовні вимоги визнав, щодо їх задоволення не заперечував, просив розглянути справу у його відсутності, про що надав письмову заяву.

Представник відповідача - СВК «Світанок» позовні вимоги визнав, щодо їх задоволення не заперечував, просив розглянути справу у його відсутності.

Позивач на задоволенні позову наполягав, просив про розгляд справи без його участі.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.

Відповідно до ч.4 ст.130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст.174 цього ж Кодексу. Згідно з ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся із відповідними вимогами та просить визнати за ним в порядку спадкування право власності на спадкове майно, зазначивши, що за життя його батька - ОСОБА_2 належало:

-земельна ділянка загальним розміром 2,40 га, (із кадастровими номерами земельних ділянок: 5124184000:01:005:0033, 5124184000:01:003:0245), яка розташована на території Плавнінської сільської ради Ренійського району Одеської області, виділена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 861870 від 17березня 2006 року .

На випадок смерті ОСОБА_2 не розпорядився належним йому майном, заповіту не залишив, 27 червня 2007 помер. Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 є його син ОСОБА_1, який на момент смерті батька мешкав разом із ним, що підтверджується довідкою Плавнінської сільської ради. Інших спадкоємців на момент розгляду справи судом не встановлено. Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на вищезазначену земельну ділянку, як на об`єкт спадщини, який на момент смерті належав спадкодавцю.

Таким чином, у відповідний 6-місячний строк, ніхто із спадкоємців до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звернувся, однак позивач прийняв спадщину з наступних підстав. Згідно ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. На час відкриття спадщини, позивач постійно проживав разом із спадкодавцем. Протягом строку, встановленого для прийняття спадщини з моменту її відкриття, позивач про відмову від спадщини не заявляв, а отже фактично прийняв її в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, вступом в управління та володіння спадковим майном. Враховуючі ці обставини, позивач пізніше звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, однак йому в цьому було відмовлено з причин відсутності правовстановлюючих документів на вищевказану земельну ділянку, про що 26 травня 2016 року нотаріусом було винесено вмотивовану постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину. Після смерті ОСОБА_2 це питання вже неможливо вирішити, за визнанням права власності на земельну ділянку, як на об'єкт спадщини, може звернутися тільки спадкоємець.

Таким чином, позивач фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, та в порядку ч. 3 ст.1268 ЦК України прийняв спадщину, що залишилася після померлого ОСОБА_2 вважаючи, що має всі законні підстави для визнання за ним права власності на неї, оскільки до держави вона не перейшла, відумерлою не визнана, інші спадкоємці відсутні, представники відповідачів не заперечували, щоб позивач оформив право власності на спадкове майно після смерті спадкодавця на своє ім'я.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки його доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.

Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв'язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1266 ЦК України (ст. 1223 ЦК України).

Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Згідно ч.1 ст.1270 ЦК України, для прийняття спадщини встанов-люється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як було встановлено судом, позивач у справі є спадкоємцем за законом (ст. 1266 ЦК України). У відповідний 6-місячний строк, ніхто із спадкоємців до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звернувся, однак позивач на момент смерті спадкодавця ОСОБА_2 мешкав разом із ним, після його смерті продовжував користуватися земельною ділянкою, отже фактично вступив в управління та володіння спадковим майном в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України.

Таким чином, позивач прийняв спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, однак, він не може оформити прийняття спадщини та отримати відповідне свідоцтво, оскільки за життя ОСОБА_2 було загублено оригінал держаного акту на право власності на земельну ділянку, який позивач не зміг надати нотаріусу, а на підставі копій цих документів нотаріус не може оформити та видати свідоцтво про право на спадщину після смерті спадкодавця, у зв'язку із тим, що закон пов'язує набуття права власності на нерухоме майно із відповідною державною реєстрацією цього права, а згідно ч.4 ст.25 ЦК України, цивільна правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов'язки фізичної особи припиняється у момент її смерті, також чинним законодавством не передбачена можливість відновлення актів на право власності на земельну ділянку після смерті власника його спадкоємцями за умови, що свідоцтво про право на спадщину щодо цієї земельної ділянки не видано, а на підставі копії державного акту також не можливо оформити спадщину, так як набуте за спадкуванням право власності позивача не було оформлено, позивач не в змозі отримати дублікати державного акту на право власності на земельну ділянку, про що нотаріусом було винесено вмотивовану постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 26 травня 2016 року, у зв'язку із чим позивач був вимушений звернутися до суду із позовом.

Згідно ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України, одним із шляхів захисту прав громадян на землю є визнання прав.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, суд вважає, що позивач є суб'єктом набуття права власності на вказану земельну ділянку, з підстав прийняття спадщини за законом, однак, з незалежних від нього причин він не може оформити прийняття спадщини та отримати відповідне свідоцтво про право власності на вищевказаний об'єкт спадкового майна, у зв'язку із чим був вимушений звернутися за захистом прав та інтересів до суду.

З урахуванням викладених позивачем та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на спадкове майно.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212, 213 ЦПК України, ст. ст. 15, 328, 1217, 1223, 1261, 1268, 1269, 1270 ЦК України, ст. ст. 126, 152 ЗК України, ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на:

-земельну ділянку загальним розміром 2,40 га, (із кадастровими номерами земельних ділянок: 5124184000:01:005:0033, 5124184000:01:003:0245), розташовану на території Плавнінської сільської ради Ренійського району Одеської області, виділену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 861870 від 17березня 2006 року ,

яка належала ОСОБА_2, померлого 27 червня 2007 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.І. Дудник