Рішення

від 04.10.2016 по справі 922/2757/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2016 р.Справа № 922/2757/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Прилуки до Приватного підприємства "Фурбі-Транс", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 8087,03 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача -не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 до господарського суду Харківської області з позовом до ПП "Фурбі-Транс" (далі - відповідач) звернувся ФОП ОСОБА_1 (далі - позивач). У позові останній просив суд стягнути з відповідача на свою користь 6500,00 грн. заборгованості, що виникла в наслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків по договору на транспортно-експедиційне обслуговування №28/12 від 28.12.2015. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 260,81 грн. інфляційного збільшення, 93,00 грн. 3% річних, 1233,22 грн. пені та 1378,00 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.08.2016 було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 12.09.2016 о 12:15.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.09.2016 розгляд справи було відкладено на 04.10.2016 о 11:00.

03.10.2016 до суду від позивача надійшло клопотання, в якому підтримує позовні вимоги та просить суд розглянути справу без участі представника позивача за наявними матеріалами справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за можливе клопотання позивача задовольнити, оскільки брати участь у судовому засіданні, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, є правом сторони а не обов'язком, а обов'язковість явки в судове засідання представника позивача судом не визнавалась.

Як роз'яснено у п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення", результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Позивач) та Приватним підприємством "Фурбі-Транс" (надалі - Відповідач) було укладено договір-заявку на транспортно-експедиційне обслуговування № 28/12 від 28.12.2015 ( надалі - договір).

На підставі договору-заявки №28/12 від 28.12.2015 на транспортно-0експедиційне обслуговування позивач здійснив перевезення вантажу на наступних умовах: маршрут Хелм (Польща)-Бабаї-Васищево (Україна, Харківська обл.); термін виконання замовлення з 29.12.2015 по 05.01.2016; обумовлена вартість перевезення 12 500,00 грн. (а.с.13).

Судом встановлено, що Позивачем були виконані зобов'язання з надання послуг Відповідачу за вказаним Договором та було поставлено вантаж, що підтверджується Актом виконаних робіт від 05.01.2016 № 1, підписаним Відповідачем (а.с. 15).

Проте, відповідач, порушуючи умови договору-заявки на транспортно-експедиційне обслуговування № 28/12 від 28.12.2015 лише частково оплатив надані послуги у розмірі 6000,00 грн., що підтверджується платіжними-дорученнями, які містяться в матеріалах справи (а.с. 17-18), а також надіслав на адресу позивача гарантійний лист (вих. 1403-16 від 13.02.2016) в якому він гарантував сплату коштів згідно графіка до 15.05.2016 (а.с. 16), але умови гарантійного листа відповідач не виконав.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок різниці між загальною вартістю перевезення та сумою сплаченою відповідачем за надані послуги, відповідно до умов Договору-заяви на транспортно-експедиційне обслуговування № 28/12 від 28.12.2015, утворилася заборгованість відповідача перед позивачем, яка становить 6500,00грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

За приписами статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

З зазначеною нормою кореспондуються приписи статті 316 Господарського кодексу України та стаття 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Щодо вказаного виду правочинів чинним законодавством встановлена письмова форма договору (ч. 1 ст. 930 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони або якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати наданих послуг на суму 6500,00 грн.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1233,22 грн. суд виходить з наступного.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон). Розмір пені, передбачений ст. 1 вищезазначеного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як роз'яснено у п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо така відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачена договором (встановлена за згодою сторін) або встановлена спеціальним законодавчим актом.

Проте, як встановлено судом умовами договору, укладеного між сторонами, не передбачена можливість стягнення неустойки (пені), в зв'язку з чим суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1233,22 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 93,00 грн. та збитки від інфляційні в розмірі 260,81 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 93,00 грн. та збитки від інфляційні в розмірі 260,81 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст. ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 693 ЦК України; ст.ст. 179, 181 ГК України; ст. ст. 1, 4, 12, 32, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Фурбі-Транс" (61184, м.Харків, вул. Роднікова, 5, кв.31, ІНН 364593820348, код ЄДРПОУ 36459386, Свідоцтво ПДС 100235732, р/р 26001013039079 АО "Сбербанк Росії, МФО 320627) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, інд.код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ПАТ КБ "ПриватБанк", МФО 353586, ЄДРПОУ 14360570) - 6500,00 грн. боргу за виконане перевезення, 3% річних в розмірі 93,00 грн., інфляційні в розмірі 260,81 грн. та судовий збір в розмірі 1167,87 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 1233,22 грн. - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07.10.2016 р.

Суддя О.В. Погорелова