Ухвала

від 10.10.2016 по справі 823/920/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/920/16 Головуючий у 1-й інстанції: Рідзель О.А. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

10 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й. СуддівВівдиченко Т.Р., Ісаєнко Ю.А., При секретаріГуменюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс Плюс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айова» до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи - ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс Плюс», про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Айова» пред'явило позов до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (далі - відповідач 1), Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - відповідач 2) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс», в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (індексний номер 28239392 від 15.02.2016).

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс Плюс» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справ та встановлено судом першої інстанції, 25.08.2006 між позивачем (орендар) та ОСОБА_5 (орендодавець) укладено договір (б/н) оренди землі, предметом якого є оренда земельної ділянки, строком на 10 років загальною площею 2,40 га, що належить орендодавцю на праві власності відповідно до Державного акту від 30.12.2003 серії НОМЕР_1. Зазначений договір зареєстровано у Тальнівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 11.09.2006 за №040679300344.

23.08.2011 між орендарем та орендодавцем підписано додатковий договір № 38 до основного договору оренди землі. Відповідно до п. 2 додаткового договору та його прикінцевих положень, термін дії договору становить 5 років з моменту його державної реєстрації. Державну реєстрацію додаткового договору здійснено 03.12.2012, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 712408364008369.

Судом встановлено, що у період дії зазначеного договору державний реєстратор Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області Озюменко Олександра Вікторівна 15.02.2016 прийняла рішення № 28239392 про реєстрацію за ТОВ «ВП «Імпульс плюс» права оренди на зазначену земельну ділянку на підставі договору оренди від 15.09.2015 № 106, укладеного між ТОВ «ВП «Імпульс плюс» та ОСОБА_5

Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строк дії права оренди за договором від 15.09.2015 № 105, укладеного між ТОВ «ВП «Імпульс плюс» та ОСОБА_5 починається з 03.12.2017.

Вважаючи зазначене рішення державного реєстратора протиправним та таким, що порушує його права та інтереси, як законного орендаря спірної земельної ділянки, ТОВ «Айова» звернулось з позовом до суду.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів погоджується із огляду на наступне.

Правовідносини, пов'язані з набуттям права оренди на земельні ділянки, укладенням договорів оренди землі та їх реєстрацією на час вчинення відповідачем оскаржуваних дій регулювалися Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV (далі - Закон №161), Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 № 1952-IV (надалі - Закон №1952).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №161 встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону №161 право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Положеннями статей 125-126 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав, яке оформлюється відповідно до Закону №1952.

Проаналізувавши зазначені норми Законодавства України, вбачається, що право особи на оренду земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації відповідного права на підставі договору оренди землі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону №1952 визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право оренди земельної ділянки згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону №1952 підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Однак, оскаржуваним рішенням у період дії договору оренди (укладеного між позивачем та ОСОБА_5.) зареєстровано за ТОВ «ВП «Імпульс плюс» право оренди вищевказаної земельної ділянки, що виникне з 03.12.2017, тобто на майбутнє.

Враховуючи, що відповідно до ст. 17 Закону №161 об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення оскаржуваним рішенням прав позивача.

Сторони договору мають право визначати будь-який строк, з якого почнуть діяти їхні права та обов'язки. Однак з огляду на системний аналіз зазначених норм законодавста України, на переконання суду, державній реєстрації підлягає виключно діюче речове право і за умови, що відносно його предмета в цей період відсутні інші діючі зареєстровані цього виду речові права. Зазначене, також, підтверджується наступним.

За приписами ч. 1 ст. 18 Закону №1952 державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Відповідач 1, що є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не надав жодного доказу в обґрунтування правомірності прийнятого оскаржуваного рішення та не довів, що виконав зазначені норми Закону №1952.

За приписами ч. 4 ст. 18 Закону №1952 державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону №1952 визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права що підлягають державній реєстрації чи його дубліката.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» прийняттю державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації передує з'ясування ним факту відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

На підставі п. 3 ч. 3 ст. 10 цього Закону під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, державний реєстратор запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Верховний суд України в постанові від 29.09.2015 по справі №21-760а15 акцентував увагу судів, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Відповідно до ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При вирішенні спору судом враховано відсутність доказів про недійсність (нечинність) договору оренди від 25.08.2006 позивача з ОСОБА_5

Враховуючи зазначене, реєструючи право оренди на ту ж земельну ділянку за іншими юридичними особами, відповідач 1 не перевірив наявність права оренди на дану земельну ділянку, внаслідок чого неправомірно здійснив повторну реєстрацію договору оренди однієї і тієї самої земельної ділянки, що є недопустимим, оскільки зумовлює ситуацію, за якої одну і ту ж земельну ділянку було передано в оренду різним орендарям, адже право оренди в них виникло з моменту реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

Колегія суддів зазначає, що реєстрація договорів оренди землі з новим орендарем можлива лише після реєстрації угод про розірвання договорів оренди землі з попереднім орендарем.

Що стосується посилань апелянта, на те, що державний реєстратор повинен перевірити відомості про нерухоме майно лише в Державному реєстрі прав, а в останньому обтяжень щодо вказаного майна зазначено не було, колегія суддів зазначає наступне.

16.03.2010 набрали чинності окремі положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010 №1878-VI (далі - Закон №1878-VI).

Законом №1878-VI Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 №1952-IV викладено в новій редакції, за змістом якої запроваджено єдину систему органів реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень.

У той же час, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1878-VI встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року.

Абзацом третім пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1878-VI встановлено, що до 1 січня 2013 року державна реєстрація права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Таким чином, положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 №1952-IV в редакції Закону №1878-VI, які передбачають, зокрема, порядок державної реєстрації права оренди на земельну ділянку як речового права на нерухоме майно, набрали чинності лише 01.01.2013.

Так само, 01.01.2013 набрали чинності зміни, внесені Законом №1878-VI і до статті 6 Закону України «Про оренду землі», згідно з якими встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

До 01.01.2013 чинне законодавство не передбачало порядку державної реєстрації права оренди на земельну ділянку як речового права на нерухоме майно.

Як зазначалось вище, договір від 25.08.2006 зареєстровано у Тальнівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 11.09.2006 за №040679300344.

Державну реєстрацію додаткового договору від 23.08.2011 № 38 здійснено 03.12.2012, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 712408364008369.

Одночасно з викладеним, колегія суддів вказує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо неналежного відповідача у справі.

Так, постановою Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року у справі №21-760а15 скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 09 квітня 2015 року (№К/800/5833/15), якою, зокрема, було відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Ободівка-Агро» до Реєстраційної служби Чечельницького районного управління юстиції у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень з мотивів заявлення позову до неналежного відповідача.

Зазначеною постановою Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року у справі №21-760а15 залишено в силі рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

Колегія суддів враховує, що Верховним Судом України у постанові від 29 вересня 2015 року у справі №21-760а15 не висловлено позиції щодо правильності застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, якими суд касаційної інстанції обґрунтовував відсутність підстав для задоволення позову. У той же час, виходячи з того, що у вказаній справі Верховний Суд України підтримав позицію судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для захисту порушених прав позивача шляхом задоволення позову, заявленого до Реєстраційної служби, колегія суддів апеляційної інстанції у справі, що розглядається, дійшла висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову у відповідній частині з мотивів неналежності відповідача.

Судова колегія враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні по справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003№3 рп/2003).

Ст.13 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 41, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс Плюс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Петрик І.Й.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Ісаєнко Ю.А.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Вівдиченко Т.Р.