Рішення

від 05.10.2016 по справі 910/14922/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2016Справа №910/14922/16

За позовомКомунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТРИ ПЛЮСА" простягнення 44 514, 03 грн. Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Мойсик М.В. - представник за довіреністю; від відповідача:не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" (далі - позивач, КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИ ПЛЮСА" (далі - відповідач, ТОВ "ТРИ ПЛЮСА") про стягнення 44 514, 03 грн., в тому числі: 42 948, 03 грн. - заборгованість за фактичне використання приміщення; інфляційне нарахування - 759, 72 грн., 3% річних - 806, 28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконував свої зобов'язання за договором оренди нерухомого майна № 136/Ч від 21.04.2010 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2016 р. порушено провадження у справі № 910/14922/16, розгляд справи призначено на 07.10.2016 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 року виправлено допущену технічну помилку в ухвалі Господарського суду міста Києва від 18.08.2016 року, та призначено справу № 910/14922/16 до розгляду на 05.10.2016 року.

У прохальній частині позовної заяви КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва" також просило суд з метою забезпечення позову накласти арешт на майно Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИ ПЛЮСА".

Однак, враховуючи той факт, що позивачем не було сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі, передбаченому Законом України "Про судовий збір", а також не наведено жодних доводів на обґрунтування заявленої вимоги, тоді суд дійшов висновку, що заява позивача про накладення арешту на майно відповідача з метою забезпечення позову підлягає залишенню без розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 05.10.2016 року наполягав на задоволенні позовних вимог, надав усні пояснення по справі. 07.09.2016 року через загальний відділ діловодства подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

У відповідності з положеннями п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

З огляду на те, що ухвала суду була надіслана судом за адресою відповідача, зазначеною в позовній заяві, а також на адресу відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи (ст.64 ГПК України).

Оскільки відповідач не з'явився у судове засідання, не зважаючи на належне повідомлення про розгляд справи, суд на підставі ст. 75 ГПК України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами та доказами.

Судом зроблено висновок, що наданих доказів достатньо для вирішення спору по суті.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.12.2007 року Рішенням Солом'янської районної в місті Києві ради ХІV сесії V скликання № 218 було утворено комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної в місті Києві ради. Власником підприємства є територіальна громада міста Києва, від імені якого виступає Київська міська рада.

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 року № 291/5678 "Про деякі питання діяльності комунальних підприємств та установ, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передаються до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації" (із змінами від 10.11.2011 року № 607/6843), найменування Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної у м. Києві ради змінено на Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації.

Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 року № 270/270 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва" Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної в місті державної адміністрації перейменоване на комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва" та віднесено до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації.

Предметом діяльності КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва" відповідно до п. 2.2.1. Статуту, є утримання житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплені за позивачем на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку.

21.04.2010 року між Комунальним підприємством "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом'янського району у місті Києві" (правонаступником якого є Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва", далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лігвіс Л" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИ ПЛЮСА", далі - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщення) комунальної власності територіальної громади Солом'янського району міста Києва № 136/Ч (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі Розпоряджень Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації № 351 від 21.04.2010 року передає, а орендар приймає нежиле приміщення для розміщення спортивно-оздоровчого закладу для дітей та молоді, організації дозвілля дітей та юнацтва за адресою: м. Київ, вул. Керченська.

Згідно п. 2.1. договору, об'єктом оренди є: нежиле приміщення загальною площею 181, 5 кв. м., у тому числі підвал - 177, 0 кв. м.; підвал - 4,5 (МСК).

За користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку та порядку використання орендної плати, затвердженої рішенням Солом'янської районної в м. Києві радою. Орендна плата на момент укладення договору встановлюється у розмірі 5% від вартості майна і становить 2 602, 10 грн. на місяць (п. 3.1. договору).

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць. Додатково до орендної плати нараховується податок на дану вартість у розмірах та в порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою. Крім орендної плати орендар компенсує орендодавцеві його видатки по платі за землю (Додаток № 3).

Орендар повинен сплачувати орендну плату та інші платежі незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 1-го числа місяця наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції (п.3.8 договору).

Пунктом 9.1. договору визначено, що строк дії договору встановлено з 21.04.2010 року до 21.03.2013 року.

Договір припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Питання про надання дозволу на продовження строку договору оренди та його умови, вирішується на підставі письмового звернення орендаря до органу виконавчої влади (в копії орендодавцю), поданого не пізніше як за три місяці до закінчення строку його дії (п. 9.2. договору).

Відповідно до Акту прийому-передачі від 21.04.2010 року, Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної у місті Києві ради (орендодавець) передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Лігвіс Л" (оренда) прийняло об'єкт оренди загальною площею 181, 5 кв.м., який розташований за адресою: м. Київ, вул. Керченська, 7/7.

Як вбачається із позовної заяви, орендар проводив оплату несвоєчасно та не в повному обсязі, чим грубо порушував умови договору, тобто здійснював платежі у розмірах, менших ніж передбачено договором.

Договір № 136/Ч від 21.04.2010 р. є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи (актами надання послуг) підтверджується факт передачі майна в оренду, користування ним відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що не залежно від того, що договір оренди закінчив свою дію 21.03.2013 року, відповідач фактично продовжував користуватися приміщенням з 11.07.2013 року до 16.12.2015 року. На підтвердження вказаних фактичних даних, позивачем до позовної заяви додано Акт про фактичне використання приміщення від 11.07.2013 року та від 16.12.2015 року.

18.12.2016 року, за Актом приймання-передачі об'єкту оренди Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" прийняло, а орендар передав об'єкт оренди загальною площею 181, 5 кв. м., який розташований за адресою: вул. Керченська, 7/7.

Проте, під час здачі орендованого майна балансоутримувачеві, у відповідача утворилась заборгованість по орендним платежам за період з квітня 2015 по 18 травня 2016 року у розмірі у розмірі 42 948, 03 грн.

Відповідач не надав суду жодних доказів на спростування наявності у нього заборгованості.

За таких обставин, позовна вимога Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИ ПЛЮСА" заборгованості у розмірі 42 948, 03 грн. є правомірною та обґрунтованою.

Крім суми основної заборгованості позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 759, 72 грн. та 3 % річних у розмірі 806, 28 грн.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано до стягнення:

- 3% річних у розмірі 806, 28 грн. за період з квітня 2015 року по липень 2016 року;

- інфляційні нарахування у розмірі 759, 72 грн. з квітня 2015 року по липень 2016 року.

Згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% відсотків річних, судом встановлено, що:

- розмір 3% річних у період з квітня 2015 року по липень 2016 року становить 822, 57 грн.;

- розмір інфляційного збільшення боргу у період з квітня 2015 року по липень 2016 року становить 1 962, 49 грн.

Проте зважаючи на той факт, що позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 759, 72 грн. та 3% річних у розмірі 806, 28 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних під лягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем.

Таким чином, позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району міста Києва" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Керуючись положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 610, 759 ЦК України, ст.ст. 173-175, 283 ГК України, ст.ст. 33, 34, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИ ПЛЮСА" (04060, м. Київ, вул. Щусєва, 3; код ЄДРПОУ 21602200) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" (03186, м. Київ-186, вул. Соціалістична, 6; код ЄДРПОУ 35756919) заборгованість за фактичне використання приміщення у розмірі 42 948, 03 грн., 3% річних у розмірі 806, 28 грн., інфляційні нарахування у розмірі 759, 72 грн. та судовий збір у розмірі 1 378, 00 грн. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання повного тексту рішення - 10.10.2016р.

Суддя Ю.О. Підченко