Рішення

від 27.09.2016 по справі 910/14643/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.09.2016Справа №910/14643/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ЛЕНД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕОСТАР" про стягнення 21  989,05 грн. Суддя  Якименко М.М Представники сторін: від позивача: не з'явилися; від відповідача: не з'явилися; ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ЛЕНД" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕОСТАР" про стягнення 21  989,05 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманого від позивача товару згідно умов Договору поставки №СЛ-002 від 05.01.2015 року. З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 12  046,75 грн. – сума основного боргу, 3  651,93 грн. – пені, 509,77 грн. - 3% річних, 5  780,60 грн. – інфляційних втрат, 1  378,00 грн. – судового збору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2016 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 13.09.2016 року. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 27.09.2016 року. В судове засідання 27.09.2016 року представники позивача відповідача не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Провадження у справі порушено ухвалою від 15.08.2016 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності. Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами. Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 27.09.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 05.01.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ЛЕНД" (далі по тексту – постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕОСТАР" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено Договір поставки поставки №СЛ-002 (далі по тексту – Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Постачальник зобов'язується постачати і передавати у власність Покупця товар, а Покупець в свою чергу приймати та оплачувати його вартість на умовах даного Договору. Відповідно до п. 1.2. та 1.3. Договору, предметом поставки є спеції та харчові добавки для м'ясної промисловості. Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Пунктами 5.1. та 5.2. Договору передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника не пізніше 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту поставки товару. Оплата за товар проводиться згідно до даних, вказаних в Накладних на реалізацію. На виконання умов договору, в період січня 2015 року по березень 2015 року постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 14  828,40 грн., що стверджується підписаними між сторонами видатковими накладними, а саме:: - від 6 січня 2015 року № 2 на суму 2  802,00 грн. (оплата повинна була бути здійснена в строк до 21 січня 2015 року); - від 16 січня 2015 року №12 на суму 4  729,80 грн. (оплата повинна була бути здійснена в строк до 31 січня 2015 року); - від 23 січня 2015 року №23 на суму 5 295,00 грн. (оплата повинна була бути здійснена в строк до 8 лютого 2015 року); - від 10 березня 2015 року № 110 на суму 2  001,60 грн. (оплата повинна була бути здійснена в строк до 25 березня 2015 року). Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України». В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого товару, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 12  046,75 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона — постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні — покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав у власність відповідачу товар за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не в повній мірі сплатив на користь позивача вартість отриманого товару, та має перед позивачем заборгованість в розмірі 12  046,75 грн. Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 12  046,75 грн. – сума основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню. Відповідач припустився порушення зобов'язання, а тому позивач, керуючись п.6.2. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 3  651,93 грн. Згідно з пунктом 6.2 договору у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»). Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України). Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати. Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 3  651,93 грн., нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню. Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 509,77 грн. - 3% річних, 5  780,60 грн. – інфляційних втрат. Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача: 509,77 грн. - 3% річних, 5  780,60 грн. – інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню. Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕОСТАР" (04074, м. Київ, вул. Мостицька, будинок 16/2; код ЄДРПОУ 38392423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАЙС ЛЕНД" (03022, м. Київ, провулок Охтирський, буд. 3, літера А; код ЄДРПОУ 37166741) 12  046 (дванадцять тисяч сорок шість) грн. 75 коп. – сума основного боргу, 3  651 (три тисячі шістсот п'ятдесят одну) грн. 93 коп. – пені, 509 (п'ятсот дев'ять) грн. 77 коп. - 3% річних, 5  780 (п'ять тисяч сімсот вісімдесят) грн. 60 коп. – інфляційних втрат, 1  378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. – судового збору. 3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Суддя                                                                                                             М.М. Якименко Дата складання (підписання) повного тексту  рішення: 10.10.2016 року.