Рішення

від 07.10.2016 по справі 910/14558/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2016Справа №910/14558/16

За позовом Державної служби зайнятості (Центральний апарат)

до Державного підприємства «Технік»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України

про стягнення 4 924,05 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Шевченко О.О. (дов. №ДЦ-04-4495/0/6-16 від 22.06.16);

від відповідача - Карбовський О.А. (директор, наказ №44кс від 02.06.16);

від третьої особи - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

09.08.2016 Державна служба зайнятості (Центральний апарат) звернулась до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Технік» про стягнення пені у розмірі 2 242,46 грн., штрафу у розмірі 1 219,30 грн., втрат від інфляції у розмірі 1 277,97 грн. та 3% річних у розмірі 184,32 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №3/05/02 від 02.02.2015 в частині повної та своєчасної оплати орендної плати.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.08.2016 порушено провадження у справі № 910/14558/16 та призначено до розгляду на 06.09.2016.

06.09.2016 позивачем через загальний відділ діловодства суду подано заяву про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.09.2016 у зв'язку із неявкою представника відповідача, невиконання сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, розгляд справи відкладено на 27.09.2016.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.09.2016 залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України, розгляд справи відкладено на 06.10.2016.

06.10.2016 представник позивача через загальний відділ діловодства суду подав заяву про долучення документів до матеріалів справи та письмові пояснення щодо періодів нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних

06.10.2016 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав заперечення на позов, у яких просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Крім того, 06.10.2016 третя особа через загальний відділ діловодства суду подала пояснення по суті справи, у яких просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі за необґрунтованістю, посилаючись на те, що договором не передбачено стягнення штрафних санкцій т пені за порушення його умов виконання.

В судовому засіданні 06.10.2016 на підставі положень ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 07.10.2016.

У судове засідання 07.10.2016 з'явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення по суті справи.

Представник третьої особи у судове засідання 07.10.2016 не прибув, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 07.10.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

02.02.2015 між Державним центром зайнятості, правонаступником якого є Державна служба зайнятості (Центральний апарат), (далі - позивач, орендодавець) та Державним підприємством «Технік» (далі - відповідач, орендар) було укладено договір №3/05/02 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого, в редакції додаткової угоди №1 від 04.06.2015, орендодавець надає орендарю в оренду автомобілі, а саме: з 02.02.2015 до 07.06.2015 автомобіль Skoda Superb АА 33-38 ІК, 2010 року випуску, кузов №ТМВАВ43Т9ВВ300090; з 08.06.2015 по 31.12.2015 автомобіль Skoda Superb АА 33-34 ІК, 2011 року випуску, кузов №ТМВАВ43Т5СВ300234, а орендар сплачує за оренду автомобілів.

За умовами п. 1.2 договору автомобіль надається для обслуговування Міністерства соціальної політики України.

Відповідно до п. 1.3 договору передача та повернення автомобіля, закріпленого за ним обладнання та інструменту проводиться відповідно до актів приймання-передачі.

Згідно з п. 2.3 договору, в редакції додаткової угоди №1 від 04.06.2015, орендар сплачує за оренду автомобіля кошти шляхом перерахування до 15 числа поточного місяця за попередній місяць на розрахунковий рахунок орендодавця, після підписання сторонами акту надання послуг, а саме: за оренду автомобіля Skoda Superb АА 33-38 ІК, 2010 року випуску, кузов №ТМВАВ43Т9ВВ300090 суму в розмірі 2145,47 грн. без ПДВ, до якої враховується індекс інфляції за попередній місяць; за оренду автомобіля Skoda Superb АА 33-34 ІК, 2011 року випуску, кузов №ТМВАВ43Т5СВ300234 суму в розмірі 1879,26 грн. без ПДВ, до якої враховується індекс інфляції за попередній місяць.

Орендна плата визначена у протоколі погодження договірної ціни, що є невід'ємним додатком №1 до цього договору.

За умовами п. 4.3 договору орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати орендні платежі.

Відповідно до п. 7.1 договору, в редакції додаткової угоди №1 від 04.06.2015, цей договір набирає чинності 02.02.2015 та діє до 31.12.2015.

02.02.2015 та 08.06.2015 між сторонами було складено та підписано акти прийому-передачі вказаних автомобілів, згідно з якими орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування автомобіль Skoda Superb АА 33-38 ІК, 2010 року випуску, кузов №ТМВАВ43Т9ВВ300090 та автомобіль Skoda Superb АА 33-34 ІК, 2011 року випуску, кузов №ТМВАВ43Т5СВ300234.

Передане за актами приймання-передачі майно було у використанні орендаря, у зв'язку з чим сторонами було складено акти надання послуг: від 06.03.2015 на суму 2145,47 грн., від 31.03.2015 на суму 2193,38 грн., від 30.04.2015 на суму 2307,95 грн., від 29.05.2015 на суму 2374,60 грн., від 01.07.2015 на суму 1788,40 грн., від 31.07.2015 на суму 1655,06 грн., від 01.09.2015 на суму 1631,98 грн., від 01.10.2015 на суму 1635,28 грн., від 30.10.2015 на суму 1686,38 грн., від 30.11.2015 на суму 1627,04 грн., від 25.12.2015 на суму 2812,87 грн.

Позивач зазначає, що відповідач здійснював плату за оренду автомобіля із значною затримкою.

Матеріали справи містять претензію позивача від 10.02.2016 №ДЦ-04-839/0/6-16 щодо стягнення витрат від інфляції, 3% річних та штрафних санкцій за неналежне виконання договірних зобов'язань у розмірі 2279,16 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідачем не належним чином виконувались зобов'язання зі сплати орендних платежів, у зв'язку із чим ним було нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 2 242,46 грн., штраф у розмірі 1 219,30 грн., втрати від інфляції у розмірі 1 277,97 грн. та 3% річних у розмірі 184,32 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідачем орендних платежів відповідно до договору №3/05/02 від 02.02.2015.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 2.3 договору, в редакції додаткової угоди №1 від 04.06.2015, орендар сплачує за оренду автомобіля кошти шляхом перерахування до 15 числа поточного місяця за попередній місяць на розрахунковий рахунок орендодавця, після підписання сторонами акту надання послуг, а саме: за оренду автомобіля Skoda Superb АА 33-38 ІК, 2010 року випуску, кузов №ТМВАВ43Т9ВВ300090 суму в розмірі 2145,47 грн. без ПДВ, до якої враховується індекс інфляції за попередній місяць; за оренду автомобіля Skoda Superb АА 33-34 ІК, 2011 року випуску, кузов №ТМВАВ43Т5СВ300234 суму в розмірі 1879,26 грн. без ПДВ, до якої враховується індекс інфляції за попередній місяць.

Згідно із пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Матеріали справи свідчать, що всупереч прийнятих на себе договірних зобов'язань відповідач належним чином не виконував своїх обов'язків в частинні своєчасного внесення орендної плати, а саме за актом від 06.03.2015 здійснив сплату 07.07.2015, за актом від 31.03.2015 - 09.09.2015, за актом від 30.04.2015 - 08.10.2015, за актом від 29.05.2015 - 17.11.2015, за актом від 01.07.2015 - 08.12.2015, за актом від 31.07.2015 - 30.12.2015, за актом від 01.09.2015 - 30.12.2015, за актом від 01.10.2015 - 12.01.2015, за актом від 30.10.2015 - 12.01.2015, за актом від 30.11.2015 - 13.01.2015.

Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №3/05/02 від 02.02.2015, позивач просить суд стягнути з останнього на свою користь пеню у розмірі 2 242,46 грн., штраф у розмірі 1 219,30 грн., втрати від інфляції у розмірі 1 277,97 грн. та 3% річних у розмірі 184,32 грн.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до п. 3.2 договору у випадках, не передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Крім того, за приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №3/05/02 від 02.02.2015, а також вимоги ч. 2 ст. 231 ГК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені, штрафу, втрат від інфляції та 3% річних.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем заявлено про застосування наслідків пропущення строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, відповідачем в розумінні ч. 3 ст. 267 ЦК України заявлено про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до п. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як встановлено судом вище, позивач має право на нарахування пені та штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, проте враховуючи його звернення до суду 09.08.2016, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення пені та штрафу підлягають частковому задоволенню за період з 09.08.2015 по 13.01.2016 з урахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Здійснивши розрахунок пені та штрафу в межах строків позовної давності за період з 09.08.2015 по 13.01.2016, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача пені у розмірі 1371,66 грн. (32*0,1%*2193,38=70,19 грн.; 61*0,1%82307,95=140,78 грн.; 102*0,1%*2374,60=242,21 грн., 123*0,1%*1788,40=219,97 грн.;138*0,1%*1655,06=228,40 грн.; 107*0,1%*1631,98=174,62 грн.; 90*0,1%*1635,28=147,18 грн., 59*0,1%*1686,38=99,50 грн.; 30*0,1%*1627,04=48,81 грн.); а також стягнення штрафу у розмірі 587,80 грн. ( 1788,40*7%=125,19 грн.; 1655,06*7%=115,85 грн., 1631,98*7%=114,24 грн., 1635,28*7%=114,47 грн., 1686,38*7%=118,05 грн.).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки розрахунок позивача здійснено в межах строку позовної давності та з урахуванням вимоги чинного законодавства.

Зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Технік» (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код 23733490) на користь Державної служби зайнятості (Центральний апарат) (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код 03491079) пеню у розмірі 1 371 (одну тисячу триста сімдесят одну) грн. 66 коп., штраф у розмірі 587 (п'ятсот вісімдесят сім) грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 184 (сто вісімдесят чотири) грн. 32 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 277 (одну тисячу двісті сімдесят сім) грн. 97 коп. та судовий збір у розмірі 957 (дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 58 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 11.10.2016.

Суддя В.О. Демидов