Рішення

від 05.03.2007 по справі 2-666/10

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

РІШЕННЯ                      2-666/10

Іменем України

05 березня 2007 року Голосіївський районний суд

міста Києва, в складі:

головуючого

судді       Чередниченко Н.П.

при секретарі                           Гайді В.В., Янковенко І.О.

розглянувши у

відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Всеукраїнської громадської

організації Товариство „ЗНАННЯ" України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Колективного

підприємства Готель „ЗНАННЯ", Товариства з обмеженою відповідальністю

„Готельні інновації" ,

ТОВ « Заріччя

Буд « про

визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників, договору про

продовження діяльності, визнання недійсним статуту, договору купівлі-продажу та

визнання права власності ,-

встановив :

Позивач ВГО

Товариство „Знання" України, звернулося до суду з позовом про захист права власності, в якому просить суд

визнати недійсним протокол загальних зборів учасників від 9 березня 2006 року (Протокол № 2) ТОВ „Готельні

інновації"; визнати недійсним договір

про продовження діяльності ТОВ „Готельні інновації"" (нова редакція),

(ідентифікаційний код №

34045573), затверджений протоколом загальних зборів учасників від 9 березня 2006 року (Протокол №2); визнати

недійсним статут ТОВ „Готельні інновації" (нова редакція),

(ідентифікаційний код №

34045573), затверджений протоколом загальних зборів учасників від 9 березня 2006 року (Протокол №2); зобов'язати

відповідачів припинити зловживання своїми правами.

Крім того;

Товариство „Знання" України подало позовну заяву про збільшення позовних

вимог, в якій просить визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого

майна вбудовано-прибудованого приміщення готелю „Знання", загальною площею

1099,7 квадратних

метри, розташоване на перших трьох поверхах в житловому будинку на вул. Микільсько-Ботанічній, 31 у Голосіївському районі міста Києва, що укладений 11 серпня 2006 року ТОВ

„Заріччя-Буд" та ТОВ „Готельні інновації" та посвідчений приватним

нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого

в реєстрі за НОМЕР_1 та

визнання права власності за позивачем на вбудовано-прибудоване

приміщення готелю « Знання « . Мотивують свої позовні вимоги тим , що Апеляційним

судом міста Києва 5 грудня 2006 року винесена

Ухвала, якою скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва у

справі № 2-4772 2006 року від

6 червня 2006 року, яким було

звернуте стягнення на майно, зокрема на вбудовано-прибудоване приміщення готелю

„Знання", загальною площею 1099,7

квадратних метри, що розташоване на перших трьох поверхах в житловому

будинку на вул. Микільсько-Ботанічній, 31

у Голосіївському районі міста Києва.

Крім цього

позивач вказує, що ВГО Товариство „Знання" України є єдиним засновником

Колективного підприємства Готель „Знання". Рішенням ВГО Товариство „Знання" України 27 лютого 1997 року був затверджений статут КП

Готель „Знання" та в даному рішенні акцентовано увагу на тому, що приміщення

Готелю КП не передаються та використовуються виключно для надання послуг

готельного типу. Крім того, в Статуті КП Готель „Знання" маються певні

обмеження Генеральному директору на укладення від імені КП угод без письмової

згоди позивача. З цього робиться висновок, що генеральний директор КП не мав

права приймати рішення про входження до складу учасників ТОВ „Готельні

інновації" та підписувати Протокол №2.

В ході

підготовки справи до розгляду до Голосіївського районного суду міста Києва з зустрічним позовом звернулось Товариство з

обмеженою відповідальністю „Заріччя-Буд", та його учасники ОСОБА_4,

ОСОБА_5.

Свою позицію

позивачі зустрічного позову обґрунтовують наступним. КП Готель „Знання» є

юридичною особою з повним обсягом цивільної правоздатності та дієздатності,

тобто такою що може мати відповідні цивільні права та обов'язки. А тому має

право вести господарську діяльність та нести передбачену законодавством та

цивільно-правовими договорами відповідальність. Згідно статті 11 Цивільного

кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Тому, КП Готель „Знання» мав право відповідати за своїми зобов'язаннями майном,

що належало йому на праві повного господарського відання перед контрагентами, а

тому майно, яке стало предметом стягнення за рішенням суду по праву належало

набувачу - ТОВ

„Готельні інновації". Крім того, позивачі зустрічного позову наводять те,

що у відповідності до статті 388

ЦПК України, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача,

якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвалою суду закрито провадження за зустрічним позовом ТОВ « Заріччя Буд « на підставі

ст..205п.2 ЦПК України .

В судовому

засіданні представник позивача ВГО Товариство « Знання «

позовні вимоги підтримала в повному обсязі за вищевикладеними обставинами

та просять їх задовольнити в повному обсязі.

В судовому

засіданні представник ТОВ «Заріччя Буд» позовні вимоги не визнали та

категорично заперечили проти їх задоволення . Представник ТОВ «

Заріччя Буд « в

судовому засіданні показав ,

що посадовим особам ТОВ „Заріччя Буд "

не було відомо про судові спори, що тривають навколо майна КП „Готель

„Знання", також повідомив, що підписуючи договір купівлі-продажу

вбудовано-прибудованого приміщення готелю „Знання", загальною площею 1099,7 (одна тисяча

дев'яносто дев'ять цілих сім десятих) квадратних метри, розташованого на перших

трьох поверхах в житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Микільсько - Ботанічна, 31, представник ТОВ

„Заріччя Буд " керувався

документами, що були надані для укладення договору, а саме

довідкою-характеристики майна з БТІ та свідоцтвом про право власності на

вищезгадане майно, на ім'я ТОВ „Готельні інновації ".

В судовому

засіданні представник відповідачів ТОВ „Готельні інновації"",ОСОБА_1

та ОСОБА_2 заперечив проти позову ВГО Товариство „Знання" України та

зазначив, що для підписання Договору про продовження діяльності ТОВ „Готельні

інновації" у Генерального директора КП Готель „Знання" були всі

підстави. На момент підписання Договору про продовження діяльності ТОВ

„Готельні інновації" положення статуту КП Готель „Знання", що

обмежують повноваження Генерального директора - не діяли, тому що діяла Ухвала суду, якою була зупинена

дія вказаних пунктів статуту. Також останнім було зазначено, що укладаючи

Договір про продовження діяльності ТОВ „Готельні

інновації" сторони здійснили багатосторонній правочин - договір.

У відповідності

до частини 2 статті 631 Цивільного

кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення. Стаття 629 Цивільного

Кодексу України наголошує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. А

тому у випадку, якщо одна з сторін

укладеного належним чином договору ухиляється від виконання правочину, інша

сторона має право через суд зобов'язати її це зробити, в тому числі звернувши

стягнення на майно.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи,

суд приходить до висновку, що. позов не може бути задоволений з наступних

підстав.

Судом

встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю „Готельні

інновації" зареєстроване Печерського районною в місті Києві державною

адміністрацією 22.02.2006

року за № 1 070 102

0000 018056. Зареєстрований розмір Статутного фонду Підприємства

дорівнює 35 000 (тридцять

п'ять тисяч) гривень. Засновниками Підприємства є дві фізичні особи ОСОБА_1 та

ОСОБА_2. Учасники прийняли рішення про створення Товариства (Протокол №1) та уклали

Установчий договір про створення та діяльність ТОВ „Готельні інновації.

9 березня 2006

року особами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та КП Готель „ЗНАННЯ" було прийняте

рішення (Протокол № 2), на

підставі якого був укладений Договір про

продовження діяльності ТОВ „Готельні інновації ". Згідно умов Договору про подальшу

діяльність ТОВ „Готельні інновації", Товариство збільшує розмір статутного

фонду, а КП Готель „Знання "

входить до складу Учасників підприємства шляхом викупу частки збільшення

розміру статутного фонду, інша частка збільшення формується діючими учасниками.

Пункт 3 статті 88 Господарського

кодексу України зобов'язує учасників товариства додержуватися вимог установчих

документів товариства, виконувати рішення його органів управління; вносити

вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що

передбачені установчими документами, відповідно до цього Кодексу та закону про

господарські товариства.

Як свідчать

матеріали справи, в договорі про продовження діяльності ТОВ „Готельні

інновації"" є норми, що застережують сторони від одноособового

розірвання цього договору. Зокрема це пункт 3.5. згідно якого Учасник не має права в односторонньому

порядку відмовитись від здійснення в повному обсязі внеску до статутного фонду

Товариства та пункт 4.2.

у відповідності до якого Учасники Товариства зобов'язані виконувати свої

зобов'язання перед Товариством, в тому числі й пов'язані з майновою та грошовою

участю. Таким чином, оскільки договір про продовження діяльності ТОВ „Готельні

інновації" є чинним, не розривається та не визнається недійсним, тому він

не може бути розірваним одноособово з боку боржника та повинен виконуватись

належним чином.

Згідно частини

другої статті 144 Цивільного

кодексу України не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою

відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу

товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства. Згідно

положень цієї статті, учасник Товариства, або особа яка взяла на себе

зобов'язання стати учасником, реалізуючи свої права, зобов'язана не порушувати

права та охоронювані законом інтереси інших учасників, а тому повинна виконувати

прийняті на себе зобов'язання.

До матеріалів

справи долучена Ухвала суду про забезпечення позову від 27 лютого 2006 року, згідно

якої зупинена дія: підпункту (абзацу) 6

пункту 6.3. розділу 6 Статуту:

Генеральний директор „від імені Підприємства укладає усі види договорів та

угод, на суму яка не перевищує 10

000 гривень, видає доручення;"

2)  підпункт

(абзац) 8 пункту 6.3. Статуту:

Генеральний директор „ -

використовує кошти підприємства згідно кошторису витрат, затвердженого

Головою правління Товариства „Знання" України."

3)  підпункт

з), л) пункту 5.1. Статуту:

до компетенції Засновника належить:

„з) затвердження договорів (угод),

укладених на суму, що перевищує 10 000 (десять тисяч) гривень;

л) надання письмової згоди: на

позику грошей (одержання кредитів) та укладання угод на суму що перевищує 10 000 (десять тисяч) гривень; на

передачу, закладання (застава) будь-якого права вимоги, що належить

Підприємству, за винятком права вимоги платежів; на відчуження, оренду або

заставу власності Підприємства; на виконання будь-яких дій, внаслідок яких

майно Підприємства може бути конфісковане, або на нього може бути звернено

стягнення".

4)

пункт 6.4. Статуту:

„6.4.

Письмової згоди Засновника потребують такі дії

Генерального директора:

а)  позика грошей (одержання кредитів)

та укладення угод на суму, що перевищує десять

тисяч гривень;

б)  передача, закладання (застава)

будь-якого права вимоги, що належить Підприємству,

за винятком

права вимоги платежів;

в)    відчуження, оренда або застава

власності Підприємства;

г) виконання будь-яких дій, внаслідок

яких майно Підприємства може бути конфісковане,

або на нього може бути звернено стягнення."

Дослідивши

статут КП Готель „Знання" суд не знайшов інших пунктів, обмежуючих

Генерального директора в укладенні ним договорів від імені підприємства.

Суд прийшов до

висновку, що вищезазначені пункти Статуту КП Готель „Знання" не діяли на

момент підписання Генеральним директором Договору про продовження діяльності

ТОВ „Готельні інновації", тому у Генерального директора КП Готель

„Знання" не було обмежень, щодо підписання Договору про продовження

діяльності ТОВ „Готельні інновації ",

тобто підписуючи вищезазначений Договір Генеральний директор КП Готель

„Знання" діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України. Крім

того, підписуючи Статут та Договір про продовження діяльності ТОВ „Готельні

інновації " Генеральний

директор КП Готель „Знання", а також ОСОБА_2, ОСОБА_1 реалізовували своє

право викладене в статті 42

Конституції України, згідно якої кожен має право на підприємницьку діяльність,

яка не заборонена законом.

Тому вимоги

позивача щодо скасування Статуту та Договору про продовження діяльності ТОВ

„Готельні інновації "

є безпідставними.

З матеріалів

справи випливає, що КП Готель „Знання" не виконало своїх зобов'язань за

Договором про продовження діяльності ТОВ „Готельні інновації", зокрема в

частині внесення грошових коштів до статутного фонду. Інші учасники, - ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 звернулись за захистом своїх прав до суду, який 29 березня 2006 року постановив Рішення про стягнення грошових коштів у розмірі 764705 (сімсот шістдесят чотири тисячі сімсот п'ять)

гривень 50 копійок

в якості внеску до статутного фонду ТОВ „Готельні інновації ". Дане рішення

набрало законної сили, а тому у відповідності до статті 14 Цивільного процесуального кодексу було обов'язковим для всіх органів

державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ,

організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на

всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами,

згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

9 квітня 2006 року, ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 пред'явили дане рішення до виконання Генеральному директору КП Готель

„Знання" з вимогою перерахувати відповідні кошти до статутного фонду ТОВ

„Готельні інновації "

Стаття 530 Цивільного

кодексу України встановлює, що якщо термін виконання боржником обов'язку не

встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який

час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня

пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору

або актів цивільного законодавства. Проте, як випливає з матеріалів справи, КП

Готель „Знання" не виконало рішення суду у вищезазначений семиденний

термін за відсутністю коштів, про що повідомило в письмовому вигляді в листі

від 15 квітня 2006 року.

З установчих

документів КП Готель „Знання" випливає, що останнє було зареєстровано 17 квітня 1997 року. У

відповідності до частини першої статті 112

Господарського кодексу України, підприємством об'єднання громадян,

релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності

об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності

релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою

виконання їх статутних завдань. Підприємство об'єднання громадян, релігійної

організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою

діяльність на праві оперативного управління або господарського відання

відповідно до вимог цього Кодексу.

В пункті 3.2. Статуту КП

Готель „Знання" йдеться, що джерелами формування майна підприємства є

грошові та майнові вклади засновника. З пункту 3.4. Статуту КП Готель „Знання " випливає правовий режим переданого  підприємству майна, тобто майно підприємства,

передане йому засновником належить йому на праві повного господарського

відання. Згідно статті 136

Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим

правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається

майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням

правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у

випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. У відповідності до

цього ж пункту 3.4. Статуту

КП Готель „Знання", здійснюючи право повного господарського відання,

підприємство володіє, користується та розпоряджається майном, в тому числі і

переданим йому засновником, на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії,

які не суперечать чинному законодавству та Статуту підприємства.

В статті 63 Господарського

кодексу України йдеться, що у випадках існування залежності від іншого

підприємства, передбачених статтею 126

цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім. Згідно статті 126 Господарського

кодексу України, вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає

у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини

контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого

підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах

управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним

пакетом акцій. Тому, КП Готель „Знання" крім того що є підприємством,

заснованим на власності об'єднання громадян, ще є дочірнім підприємством

Товариства „Знання" України.

У відповідності

до статті 8 Цивільного

кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими

актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими

нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,

що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). На розсуд

суду, до правовідносин щодо відповідальності дочірньої компанії майном, що

закріплено за ним материнською компанію може бути застосована правова норма що

регулює відносини холдингової компанії та компанії, в якій холдингова компанія

має переважну участь в контролі діяльності. Згідно пункту 6 статті 126 Господарського

кодексу України, якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність

холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то

холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями

корпоративного підприємства.

Згідно статті 32 Цивільного

кодексу Української РСР, який діяв на момент створення Колективного

підприємства Готель „Знання", юридична особа відповідає за своїми

зобов'язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо

інше не встановлено законодавчими актами.

Юридична особа, яка фінансується власником і за якою майно закріплено на

праві оперативного управління (установа), відповідає за зобов'язаннями коштами,

які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її

зобов'язаннями несе власник відповідного майна. Тобто, законодавством

передбачена можливість юридичної особи, що створена на майні іншої особи

відповідати переданим їй майном за своїми фінансовими зобов'язаннями перед

іншими особами.

Крім того, згідно статті 7 Закону України „Про власність"

власник відповідає за своїми зобов'язаннями всім майном, на яке відповідно до закону

може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів. Створена власником юридична

особа відповідає за своїми зобов'язаннями всім закріпленим за нею майном, на

яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.

Аналізуючи

матеріали справи, суд робить висновок, що Апеляційним судом міста Києва 5 грудня 2006 грудня було

скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва, за рішенням якого

було звернуте стягнення на вищеозначене майно. Але, на момент підписання

договору купівлі-продажу майна   між ТОВ

„Готельні інновації" та ТОВ „Заріччя-Буд " вказане рішення суду було чинним, належним чином

виконане, в наслідок чого ТОВ „Готельні

інновації" було законним власником майна, про що свідчить відповідне

реєстраційне посвідчення за №

022101 від 29.06.2006

року та записом в реєстрову книгу №

141П-10 за реєстровим №

8039-п, що видане КП „Київське міське бюро технічної інвентаризації та

реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна".

Право власності

на майно перейшло до ТОВ „Заріччя-Буд "

на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в місті Києві 11 серпня 2006 року між ТОВ

„Готельні інновації" та ТОВ „Заріччя-Буд " .

Рішення про

продаж майна, що є предметом спору, приймалось директором ТОВ „Готельні

інновації" одноособово. Згідно статті 145 ЦК України питання, віднесені до виключної компетенції

загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для

вирішення виконавчому органу товариства. Стаття 145 ЦК та пункт 6.7.

статуту ТОВ „Готельні інновації"" не відносить до виключної

компетенції виконавчого органу товариства питання відчуження майна товариства.

Крім того, у відповідності до пункту 6.21.

Статуту ТОВ „Готельні інновації", Директор товариства в межах своєї

компетенції, вирішує питання поточної діяльності Товариства, без довіреності

діє від імені Товариства, вчиняє правочини і юридично значимі дії від імені

Товариства.

У відповідності до статті 4 Закону України „Про державну реєстрацію

речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обов'язковій

державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться

на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних

громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб,

міжнародних організацій, іноземних держав, а саме право власності на нерухоме

майно.

Судом

встановлено, що на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу від 11 серпня 2006 року КП

„Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на

об'єкти нерухомого майна" проведена реєстрація права власності на Об'єкт

нерухомості на ім'я товариства з обмеженою відповідальністю „Заріччя-Буд " та видане

відповідне реєстраційне посвідчення за №

025197 від 18

серпня 2006 року з

записом в реєстрову книгу №

141п-10 за реєстровим №

8039 .

Згідно статті 658 ЦК України,

право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків,

встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності

лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. У

відповідності до статті 330

ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права,

добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до

статті 388 цього

Кодексу майно не може бути витребуване у нього. В статті 388 ЦК України

йдеться, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала

права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний

набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо

майно:

1)     

було загублене власником або особою, якій він передав

майно у володіння;

2)  було

викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)     

вибуло з володіння власника або особи, якій він передав

майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може

бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку,

встановленому для виконання судових рішень.

Окрім вищезазначеного, з матеріалів справи випливає, що 5 липня 2006 року Рішенням Дніпровського

районного суду міста Києва, серед іншого, встановлені наступні факти, що мають

юридичне значення: по-перше, що Договір про продовження діяльності товариства з

обмеженою відповідальністю „Готельні інновації " від 9

березня 2006 року,

затверджений Рішенням зборів учасників ТОВ „Г", що оформлене Протоколом № 2 від 09

березня 2006

року, укладений у відповідності до вимог чинного законодавства України;

по-друге, що при укладенні Договору про продовження діяльності товариства з

обмеженою відповідальністю „Готельні інновації" від 9 березня 2006 року,

Генеральний директор Колективного підприємства Готель „Знання" діяв у

відповідності до вимог діючого законодавства України; а також факт того, що

майно, зокрема вбудовано-прибудоване приміщення готелю „Знання", загальною

площею 1099,7 (одна тисяча дев'яносто дев'ять цілих сім десятих) квадратних

метри, розташоване на перших трьох поверхах в житловому будинку на вул. Микільсько

- Ботанічній, 31 міста Києва, набуто товариством з обмеженою відповідальністю

„Готельні інновації "

в порядку, встановленому діючим законодавством України.

Крім того, 7 вересня 2006 року Рішенням

Дарницького районного суду міста Києва винесено рішення, що набрало чинності,

яким серед іншого встановлено, що вбудовано-прибудоване приміщення готелю

„Знання», загальною площею 1099,7

(одна тисяча дев'яносто дев'ять цілих сім десятих) квадратних метри,

розташованого на перших трьох поверхах в житловому будинку за адресою: м. Київ,

вул. Микільсько - Ботанічна,

31, набуто

товариством з обмеженою відповідальністю «Заріччя Буд» в порядку встановленому

діючим законодавством України.

У відповідності

до частини третьої статті 61

Цивільного процесуального кодексу обставини, встановлені судовим рішенням у

цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили,

не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або

особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на вищезазначене,

суд визнає, що перехід права власності на майно, зокрема на вбудовано-прибудоване приміщення готелю

„Знання", загальною площею 1099,7 (одна тисяча дев'яносто дев'ять

цілих сім десятих) квадратних метри від Колективного підприємства Готель „Знання

" до ТОВ „Готельні інновації « а також від ТОВ „Готельні інновації"

до ТОВ «Заріччя Буд» відбулось у відповідності до вимог діючого законодавства

України.

Керуючись

статтями 8 Конституції

України, статтями 8,

330, 388, 629, 631, 658 Цивільного кодексу України, статтями 63, 126 Господарського

кодексу України, статтями 11

Закону України „Про господарські товариства", статтями 3, 4, 14, 15, 61, 212-215 ,223, 234, Цивільного

процесуального кодексу України,

Вирішив:

В задоволенні

позову Всеукраїнської громадської організації Товариство „ЗНАННЯ" України

до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Колективного підприємства Готель „ЗНАННЯ", Товариства

з обмеженою відповідальністю „Готельні інновації" , ТОВ « Заріччя Буд «

про визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників, договору про

продовження діяльності, визнання недійсним статуту, договору купівлі-продажу та

визнання права власності - відмовити .

На рішення може

бути подана заява про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з

дня проголошення рішення та подана апеляційна скарга протягом двадцяти днів

після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення набирає

законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження , якщо заяву про

апеляційне оскарження не було подано .

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження , але апеляційна

скарга не була подана в строк ,

встановлений ст..

294 ЦПК України , рішення

суду набирає законної сили після закінчення цього строку . У разі подання

апеляційної скарги рішення ,

якщо його не скасовано ,

набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом .

Суддя: