Постанова

від 04.10.2016 по справі 922/1102/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2016 р. Справа № 922/1102/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю:

прокурора - Горгуль Н.В. (службове посвідчення № 036152 від 29.10.2015)

представника позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 104 від 01.04.2016)

представника відповідача - не з'явився

представників третіх осіб - не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду Заступника прокурора Харківської області (вх. №2217 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2016 у справі № 922/1102/16

за позовом Приватного підприємства "Агропромисловий холдинг", м. Краматорськ, Донецька область

до Приватного акціонерного товариства "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій", смт. Новопокровка, Чугуївський район, Харківська область

треті особи:

1) Новопокровська селищна рада Чугуївського району Харківської області,

2) Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області

про визнання дійсним договору та визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне підприємство "Агропромисловий холдинг" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій", в якій просив суд:

- визнати дійсним Договір купівлі-продажу комплексу системи водопостачання №1-16/02 від 16.02.2016 р. у складі наступного: літ. "Е" Водонапірна башта (металева), літ. "Е1" Водонапірна башта (металева), літ. "Е2" Водонапірна башта (металева), літ. "Е3" Водонапірна башта (металева), літ. "Ж" Будівля рамки розбору води (бетон. блоки), літ. "Д" Будівля артезіанської свердловини (залізобетон) за адресою: Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Новопокровка, вул. Заводська, 12;

- визнати право власності за Приватним підприємством "Агропромисловий холдинг" на комплекс системи водопостачання у складі наступного: літ. "Е" Водонапірна башта (металева), літ. "Е1" Водонапірна башта (металева), літ. "Е2" Водонапірна башта (металева), літ. "Е3" Водонапірна башта (металева), літ. "Ж" Будівля рамки розбору води (бетон. блоки), літ. "Д" Будівля артезіанської свердловини (залізобетон) за адресою: Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Новопокровка, вул. Заводська, 12;

- судові витрати покласти на відповідача.

Позов вмотивований тим, що сторонами спору 16.02.2016 укладено договір купівлі-продажу комплексу системи водопостачання №1-16/02, що розташоване за адресою: Харківська обл., Чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. Островського, 10 ОСОБА_2 укладанні договору сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Відповідач вимоги чинного законодавства щодо нотаріального посвідчення такого виду договорів не виконав, внаслідок чого порушуються права позивача як фактичного власника спірного нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.05.2016 по справі № 922/1102/16 (суддя Пономаренко Т.О.) позов задоволено повністю. Визнано дійсним Договір купівлі-продажу комплексу системи водопостачання №1-16/02 від 16.02.2016, укладений між Приватним акціонерним товариством "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" (код ЄДРПОУ 30614042) та Приватним підприємством "Агропромисловий холдинг" (код ЄДРПОУ 37850313), у складі наступного: літ. "Е" Водонапірна башта (металева), літ. "Е1" Водонапірна башта (металева), літ. "Е2" Водонапірна башта (металева), літ. "Е3" Водонапірна башта (металева), літ. "Ж" Будівля рамки розбору води (бетон. блоки), літ. "Д" Будівля артезіанської свердловини (залізобетон) за адресою: Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Новопокровка, вул. Заводська, 12, дійсним. Визнано за Приватним підприємством "Агропромисловий холдинг" (84301, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. 19 Партз'їзду, буд. 48А/1, код ЄДРПОУ 37850313) право власності на комплекс системи водопостачання у складі наступного: літ. "Е" Водонапірна башта (металева), літ. "Е1" Водонапірна башта (металева), літ. "Е2" Водонапірна башта (металева), літ. "Е3" Водонапірна башта (металева), літ. "Ж" Будівля рамки розбору води (бетон. блоки), літ. "Д" Будівля артезіанської свердловини (залізобетон) за адресою: Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Новопокровка, вул. Заводська, 12. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" (63523, Харківська обл., Чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. Островського, буд. 10, код ЄДРПОУ 30614042) на користь Приватного підприємства "Агропромисловий холдинг" (84301, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. 19 Партз'їзду, буд. 48А/1, код ЄДРПОУ 37850313) судові витрати в розмірі 2817 (двi тисячi вісімсот сімнадцять) грн. 29 коп.

Заступник прокурора Харківської області з даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2016 по справі № 922/1102/16 таким, що прийняте судом без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права (ст.ст. 319, 328, 331, 392 ЦК України, ст.ст. 20, 144, 147 ГК України) та процесуального права (ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України), на підставі висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи. З цих обставин, заявник апеляційної скарги просить рішення суду у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу подано прокурором в інтересах держави в особі Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, які визначені скаржником, як треті особи у справі. Підставами для представництва прокуратурою Харківської області в суді скаржник вважає порушення інтересів держави в особі Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області. Скаржник також звернувся до суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 клопотання Заступника прокурора Харківської області про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено. Прийнято апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області до провадження та призначено до розгляду на 13 вересня 2016 р. о 14:30 год.

Позивач та відповідач відзивів на апеляційну скаргу не надали.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

У судовому засіданні 13.09.2016 прокурор наполягав на залученні до участі у справі в якості третіх осіб Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 задоволено заяву прокуратури Харківської області про залучення до участі у справі третіх осіб. Залучено до участі у справі №922/1102/16 в якості третіх осіб: Новопокровську селищну раду Чугуївського району Харківської області (вул. Енгельса, 9а, смт. Новопокровка, Чугуївський район, Харківська область, 63523, код ЄДРПОУ 04396874) та Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області (вул. Космічна, 21-а, корпус-1, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 37471912). Розгляд справи відкладено на 04 жовтня 2016 р. об 11:00 год.

Позивач, відповідач та треті особи письмових пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надали.

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання 04.10.2016 не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи.

У пункті 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що неявка представників відповідача та третіх осіб в засідання суду апеляційної інстанції не перешкоджає перегляду прийнятого у даній справі рішення в апеляційному порядку, тому справа може бути розглянута без участі представників відповідача та третіх осіб за наявними у справі матеріалами і наведеними прокурором в апеляційній скарзі доводами.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги прокурора, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши прокурора та уповноваженого представника позивача, які підтримали свої правові позиції у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2016 у справі № 922/1102/16 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, Приватне акціонерного товариство "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" (Продавець) та Приватне підприємство "Агропромисловий холдинг" (Покупець) уклали Договір купівлі-продажу комплексу системи водопостачання №1-16/02 від 16 лютого 2016 року (далі - Договір), відповідно до положень якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця комплекс системи водопостачання у складі: водонапірна башта - 4 од., будівля рамки розбору води, будівля артезіанської свердловини, артезіанська свердловина загальна площа якої буде встановлена в технічній документації та яка знаходиться за адресою: Харківська обл., Чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. Островського, 10 Б (в подальшому адреса змінена на підставі рішення селищної ради від 23.03.2016 на адресу: Харківська обл., Чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. Заводська, 12), розташований на земельній ділянці загальною площею 0,3 га, а Покупець зобов'язався прийняти зазначений об'єкт і сплатити Продавцеві договірну ціну за нього.

Пунктом 1.4. Договору передбачено: Продавець підтверджує, що укладення та виконання ним цього Договору, зокрема передання об'єкта у власність Покупцеві не суперечить цілям діяльності Продавця, положенням його установчих документів чи інших локальних актів.

Пунктом 1.5. Договору сторони погодили, що договірна ціна об'єкта становить 84000,00 грн., у тому числі ПДВ - 14 000,00 грн.

Відповідно до пункту 2.2. Договору передання об'єкта Продавцем і прийняття об'єкта Покупцем посвідчуються відповідним актом, який оформлюється у відповідності з чинним в Україні законодавством та згідно із вимогами, що звичайно ставляться.

Згідно пунктом 3.1. Договору Покупець зобов'язується сплатити Продавцеві договірну ціну об'єкта протягом 20 банківських днів з дня підписання цього Договору.

Пунктом 6.1. Договору сторони узгодили, що Продавець зобов'язаний всіляко (юридично і фактично) сприяти Покупцю в оформленні прав останнього на земельну ділянку, на якій розміщений об'єкт.

Цей Договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, які здійснюються у порядку, визначеному чинним в Україні законодавством (пункт 10.2. Договору).

16 лютого 2016 року у відповідності до умов договору сторони підписали Акт приймання-передачі по Договору купівлі-продажу комплексу системи водопостачання №1-16/02 від 16 лютого 2016 року, яким засвідчили той факт, що Продавцем передано, а Покупцем прийнято комплекс системи водопостачання у складі: водонапірна башта - 4 од., будівля рамки розбору води, будівля артезіанської свердловини, артезіанська свердловина, та комунікації. Місцезнаходження: Харківська обл., Чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. Островського, 10 Б. Акт приймання-передачі від 16.02.2016 р. підписаний уповноваженими особами позивача і відповідача та скріплений печатками підприємств.

Платіжним дорученням №280 від 01 березня 2016 року позивачем перераховано на розрахунковий рахунок відповідача договірну ціну в розмірі 84000,00 грн.

Листом-повідомленням за вих. №2-10/03 від 10 березня 2016 року позивач звернувся до відповідача з проханням з'явитись 14 березня 2016 року о 09 год. 00 хв. в Державну нотаріальну контору міста Чугуєва за адресою: м. Чугуїв, вул. Кожедуба Івана, 3 та провести нотаріальне посвідчення договору №1-16/02 від 01.02.2016 р. та державну реєстрацію права власності (том 1 аркуш справи 76).

Відповідач не з'явився 14.03.2016 о 09 год. 00 хв. до Державної нотаріальної контори міста Чугуєва для нотаріального посвідчення даного договору та його державної реєстрації.

18 березня 2016 року позивач звернувся до відповідача з вимогою №1-18/03 в якій, просив останнього 21 березня 2016 року о 09 год. 00 хв. з'явитись в Державну нотаріальну контору міста Чугуєва за адресою: м. Чугуїв, вул. Кожедуба Івана, 3 та провести нотаріальне посвідчення договору №1-16/02 від 01.02.2016 р. та державну реєстрацію права власності (том 1 аркуш справи 77).

Листом за вих. № 34 від 23.03.2016 відповідач повідомив позивача про те, що чинне законодавство не може змусити Приватне акціонерного товариства "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" до нотаріального посвідчення Договору (том 1 аркуш справи 78).

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень " право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до Державної реєстраційної служби України для реєстрації права власності об'єкта нерухомості, але з огляду на те, що Договір купівлі-продажу комплексу системи водопостачання №1-16/02 від 16 лютого 2016 року не було нотаріально посвідчено, державний реєстратор відмовив у державній реєстрації прав на це майно (том 1 аркуші справи 55-56).

Всі вищезазначені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання дійсним Договору купівлі-продажу комплексу системи водопостачання №1-16/02 від 16 лютого 2016 року, а також про визнання права власності на придбане за цим Договором майно, а саме комплекс системи водопостачання у складі наступного: літ. "Е" Водонапірна башта (металева), літ. "Е1" Водонапірна башта (металева), літ. "Е2" Водонапірна башта (металева), літ. "Е3" Водонапірна башта (металева), літ. "Ж" Будівля рамки розбору води (бетон. блоки), літ. "Д" Будівля артезіанської свердловини (залізобетон) за адресою: Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Новопокровка, вул. Заводська, 12.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції застосував до правовідносин про визнання договору дійсним статтю 220 Цивільного кодексу України та до правовідносин про визнання права власності статтю 328 Цивільного кодексу України.

Однак надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи в їх сукупності з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, ретельно дослідивши всі наявні у справі докази, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає висновки суду першої інстанції про задоволення заявлених у справі позовних вимог помилковими та передчасними, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Обраний спосіб захисту має вирішувати питання про захист порушеного права та охоронюваного законом інтересу учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Судовий захист порушеного права позивача може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює; тобто саме особа, що порушує право, яке підлягає захисту, має бути відповідачем у такій справі; і задоволенню підлягає лише той позов, що заявлений до особи, яка порушує відповідне право.

Дослідивши наявні у справі документальні докази, колегією суддів під час розгляду справи в апеляційній інстанції не встановлено жодного порушення суб'єктивного права позивача або його охоронюваного законом інтересу, який би захищався шляхом подання даного позову про визнання договору дійсним та визнання права власності.

Так, статтею 316 Цивільного Кодексу визначено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, яке охороняється законом.

Згідно цієї норми правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання є підтвердження позивачем своїх прав на майно.

Право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Вимоги статті 392 Цивільного кодексу України передбачають, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом зазначених норм вбачається, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Проте, як свідчать матеріали справи, з боку відповідача відсутнє порушення прав позивача, оскільки відповідач станом на дату подання позовної заяви та на дату розгляду справи був згоден з позовними вимогами, не заперечував проти визнання договору дійсним, не оспорював право власності на об'єкт нерухомого майна, а навпаки фактично визнав право власності позивача на це майно.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку спір про право власності відсутній.

Більше того, положення статті 392 Цивільного кодексу України передбачають захист прав існуючого власника у разі коли право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у даному спорі про визнання права власності на нерухоме майно звернувся до господарського суду з метою набуття права власності на таке майно. Втім, визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Враховуючи те, що позивачем не доведено факту оспорювання чи невизнання права власності на майно відповідачем по справі, що свідчить про відсутність порушення відповідачем прав позивача, а, отже правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на вищезазначене нерухоме майно відсутні.

Також, предметом позову у даній справі є вимога про визнання дійсним Договору купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна.

Задовольняючи заявлені вимоги в частині визнання вказаного договору дійсним, місцевий господарський суд виходив з того, що сторони домовились щодо істотних умов договору купівлі-продажу, відбулось його часткове виконання, але відповідач безпідставно ухиляється від його нотаріального посвідчення, що надає позивачу право вимагати визнання договору дійсним у судовому порядку.

Проте з таким висновком не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції.

Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 208 Цивільного кодексу України визначено види правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі, а відповідно до 209 Цивільного кодексу України також передбачене їх нотаріальне посвідчення.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

У пункті 10.2. Договору сторони передбачили, що цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, які здійснюються в порядку, визначеному чинним в Україні законодавством.

Відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яким частину третю статті 640 Цивільного кодексу викладено в новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з частини другої статті 657 Цивільного кодексу виключено слова "та державної реєстрації".

Верховний Суд України від 01.07.2013 в листі "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ" зазначив, що Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" скасована державна реєстрація правочинів щодо нерухомості з 01.01.2013.

Договір купівлі-продажу датовано 16.02.2016.

Таким чином, однією з умов застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин посвідчити правочин.

Правовий аналіз статті 220 Цивільного кодексу України свідчить про те, що, по-перше, дійсним можна визнати лише укладений договір, а по-друге, суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Також, згідно пункту 13 постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.

У пункті 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 зазначено, що у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

Наявний в матеріалах справи лист відповідача за вих. № 34 від 23.03.2016 не є належним та допустимим доказом ухилення ПАТ "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" від нотаріального посвідчення Договору, тоді як за умовами цього правочину його нотаріальне посвідчення є обов'язком сторін і в силу приписів статті 629 Цивільного кодексу України підлягає виконанню. Дана умова Договору відповідає справжній волі відповідача (особи, яка його вчинила), а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджає обставина, яка безпосередньо та прямо залежить від волі відповідача, що унеможливлює застосування норми частини другої статті 220 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції колегією суддів не встановлено факту безповоротного ухилення відповідачем від нотаріального посвідчення договору, а також те, що позивач остаточно втратив можливість посвідчити правочин.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" глави 7 нотаріус при вчинення нотаріальної дії - посвідчення договору обов'язково витребує документи, необхідних для вчинення нотаріальної дії: а саме довідку щодо земельної ділянки (державний акт, договір, тощо).

Згідно пункту 1.8. вказаного Положення якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда тощо збудовані (або будуються) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку та іншого нерухомого майна.

Сторонами не надано до справи жодних доказів правомірного користування земельною ділянкою, на якій розташовано побудовані нежитлові будівлі. Матеріали справи не містять ані договору оренди земельної ділянки, ані державного акту на земельну ділянку.

З матеріалів справи не вбачається оформлення землекористування земельної ділянки, на котрій розташовано об'єкт продажу, у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 373 Цивільного кодексу України земля (земельна ділянка) є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини першої статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди.

Згідно частини другої статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Згідно статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а право власності на землю гарантується та набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою виключно у відповідності до закону.

В ході розгляду справи судом не перевірено, чи є відповідач власником або користувачем земельної ділянки зайнятою під нежитловими приміщеннями та чи підтверджуються права на земельну ділянку відповідними документами, передбаченими статтею 126 Земельного кодексу України.

При вирішенні даного спору господарським судом не враховані вимоги частини шостої статті 120 Земельного кодексу України, згідно з якою істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Заявляючи позов про визнання права власності на нежитлову будівлю, позивач мав довести належними і допустимими доказами дотримання ним вимог зазначених норм щодо будівництва нерухомого майна. Разом з тим, всупереч вимогам статей 32-33 Господарського процесуального кодексу України позивач не довів, а суд першої інстанції в порушення вимог статті 43 цього Кодексу не встановив зазначених обставин.

Місцевим господарським судом невмотивовано висновок про визнання за позивачем права власності на спірне майно та не встановлено за допомогою належних засобів доказування чи прийняті вони в експлуатацію, тощо.

При цьому господарський суд першої інстанції визнаючи Договір дійсним не врахував, що цим правочином передбачені умови не лише щодо придбання нерухомого майна, а й визначено інші зобов'язання, зокрема про те, що Продавець взяв на себе зобов'язання всіляко (юридично та фактично) сприяти покупцю в оформленні прав останнього на земельну ділянку, на якій розміщений об'єкт (пункт 6.1. Договору).

Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було перевірено чи підлягав нотаріальному посвідченню цей договір виходячи з вимог Закону України "Про нотаріат" та інших актів цивільного законодавства, які регламентують діяльність нотаріуса.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість застосування до спірних правовідносин правового механізму, передбаченого частиною другою статтею 220 Цивільного кодексу України.

Аналіз наведених доводів у їх сукупності свідчить про неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, і про порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги прокурора спростовують висновки суду першої інстанції, а тому судом апеляційної інстанції задовольняються.

Натомість наведені позивачем в обґрунтування його позовних вимог доводи є безпідставними, нічим не підтвердженими, а тому такими, що задоволенню не підлягають. Позовні вимоги про визнання дійсним договору та визнання права власності невмотивовані позивачем жодним чином, що зумовлює необхідність відмови в позові у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області прийняте при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що в силу пунктів 1, 4 частини першої статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для його скасування, з прийняттям у даній справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України визначені правила розподілу господарських витрат.

Пунктом 10 частини другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі скасування або зміни рішення у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат.

Задовольняючи вимоги апеляційної скарги Заступника прокурора Харківської області, колегія суддів, з урахуванням зазначених процесуальних норм, вирішила покласти понесені скаржником витрати по сплаті судового збору, пов'язані із розглядом апеляційної скарги, на позивача - Приватне підприємство "Агропромисловий холдинг", м. Краматорськ, Донецька область.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини першої статті 104, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2016 у справі № 922/1102/16 скасувати та прийняти нове рішення.

У позові відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "Агропромисловий холдинг" (84301, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. 19 Партз'їзду, буд. 48А/1, код 37850313) на користь Прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б.Хмельницького, 4, код 02910108) 3098,70 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Істоміна О.А.