Рішення

від 11.10.2016 по справі 916/1918/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" жовтня 2016 р.Справа № 916/1918/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ПРАВДА”

до Селянського (фермерське) господарства „НИВА”

про розірвання договору купівлі-продажу майнового паю від 03.03.2016 року

та

за зустрічним позовом Селянського (фермерське) господарство „НИВА”

до Товариства обмеженою відповідальністю „ПРАВДА”

про визнання права власності на майновий пай

Суддя Демешин О. А.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю „ПРАВДА” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Селянського (фермерське) господарства „НИВА” (далі - відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу майнового паю від 03.03.2016 року.

Селянське (фермерське) господарство „НИВА” звернулось до господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до Товариства обмеженою відповідальністю „ПРАВДА” про визнання права власності на майновий пай, який складається з: Зерноочисного обладнання ЗАВ-20 за інвентарним № 1491; Зерносховища № l за інвентарним № 1075; Зерносховища N23 за інвентарним № 1077; Важільної за інвентарним № 1183; Млину за інвентарним № 1989; Маслоробки ПМП -50 за інвентарним № 1490.;Приміщення контори за інвентарним N 2 1091.          

          Відповідач не надав відзиву на позов, а позивач не надав відзиву на зустрічний позов. Тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами, в порядку ст. 75 ГПК України.

В С Т А Н О В И В :

          03.03.2016 року між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу майнового паю № 3/03/2016 за умовами якого ТОВ „ПРАВДА” передає, а Покупець купує належний Продавцеві майновий пай Колективного сільськогосподарського підприємства „Правда”.

Пунктом 2 зазначеного Договору визначена сума продажу майнового паю у розмірі 211145 грн. 00 коп. гривень.

          В п. 5 Договору перелічено майно, яке відчужується у власність Покупця: Зерноочисне обладнання ЗАВ-20 за інвентарним № 1491; Зерносховище №1 за інвентарним № 1075; Зерносховище N23 за інвентарним № 1077; Важільна за інвентарним № 1183; Млин за інвентарним № 1989; Маслоробка ПМП -50 за інвентарним № 1490; Приміщення контори за інвентарним N2 1091; Приміщення контори за інвентарним N2 1091.

          В подальшому, 04.03.2016 року сторони уклали Акт приймання-передачі майнового паю, за яким Позивач передав, а Відповідач прийняв у власність перелічено майно (приміщення та споруди).

          Позивач просить суд розірвати вказаний Договір купівлі-продажу майнового паю від 03.03.2016 року, оскільки Відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання перед Позивачем в повному обсязі, чим порушив п. 4 умов Договору, а саме не сплатив 105572,50 грн. в строк до 08.06.2016 року, в якості 50% вартості продажу майнового паю.

          Відповідач просить суд визнати за ним право власності на вищевказане майно, вказавши у зустрічному позову, що суму 105572,50 грн., на виконання п. 4 Договору, відповідачем було сплачено 18.08.2016 року.

          Заслухавши пояснення сторін, надані під час розгляду справи, та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити та в задоволені зустрічного позову слід відмовити, визнавши недійсним спірний договір, виходячи з наступного:

          Позивач просить суд розірвати Договір купівлі-продажу майнового паю від 03.03.2016 року № 3/3/2016, а відповідач просить суд визнати за ним право власності на майно, що було предметом вказаного Договору.

          Дослідивши наданий Позивачем оригінал Договору купівлі-продажу майнового паю від 03.03.2016 року № 3/3/2016, суд встановив, що фактично, предметом купівлі-продажу, було рухоме та нерухоме майно: Зерноочисне обладнання ЗАВ-20 за інвентарним № 1491; Зерносховище №1 за інвентарним № 1075; Зерносховище N23 за інвентарним № 1077; Важільна за інвентарним № 1183; Млин за інвентарним № 1989; Маслоробка ПМП -50 за інвентарним № 1490; Приміщення контори за інвентарним N2 1091; Приміщення контори за інвентарним N2 1091.

          Суд неодноразово витребував у Позивача копію свідоцтва про право майнового паю члена КСП „Правда”, виданого товариству з обмеженою відповідальністю „Правда” та докази наявності права власності ТОВ „ПРАВДА” на майновий пай, вказаний у договорі від 03.03.2016р. № 3/3/2016, станом на дату укладання вказаного договору.

          Документальне посвідчення права власності на паї шляхом видачі свідоцтв про права власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнові сертифікати) передбачено Указом Президента України „Про забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки” №62/2011 від 29.01.2001 року. Тобто, цей указ передбачає видачу свідоцтв про право власності на пай члена КСП лише селянам – фізичним особам.

Навіть у самому Договорі вказано, що він укладений „в присутності уповноваженого Представника від власників майнового паю”. Тобто, „Продавець” – не є власником навіть згідно тексту Договору.          

Частиною 1 статті 317 ЦК України встановлено, що права володіння, користування та розпорядження своїх майном належить власникові.

Позивач не надав суду витребуваних доказів, що підтверджують його право власності на майновий пай члена КСП „Правда” та його право на рухоме і нерухоме майно, що фактично було предметом спірного договору.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Тобто, ТОВ „Правда” незаконно розпорядилося, як майновим паєм, так і рухомим та нерухомим майном, які вказаному товариству не належали, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

Крім того, суд вважає, що договір купівлі-продажу від 03.03.2016р. № 3/3/2016, який позивач просить розірвати в судовому порядку, є удаваним, тобто - вчиненим сторонами для приховування іншого правочину – договору купівлі-продажу майна, в т.ч. нерухомого (Зерносховище №1 за інвентарним № 1075; Зерносховище N23 за інвентарним № 1077; Важільна за інвентарним № 1183; Млин за інвентарним № 1989; Маслоробка ПМП -50 за інвентарним № 1490; Приміщення контори за інвентарним N2 1091; Приміщення контори за інвентарним N2 1091).

Статтею 235 ЦК України визначені правові наслідки удаваного правочину. Так, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки матеріали справи не містять доказів прав власності Позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю „ПРАВДА” на майновий пай, а предметом договору, фактично є рухоме та нерухоме майно, суд вважає, що за своєю правовою природою Договору купівлі-продажу майнового паю від 03.03.2016 року № 3/3/2016 – є договором купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна.

Ч. 1 ст. 181 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно ч. 1 ст. 657 ЦК України Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною 1 статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як встановлено ч.2 ст.215 ЦК України – недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсний (нікчемний) правочин, відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України: Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до вимог частини 3 статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно ч. 1 ст. 236. ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, суд, в порядку п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України визнає Договір купівлі-продажу майнового паю від 03.03.2016 року № 3/3/2016 – недійсним, тому вимоги Позивача про розірвання вказаного Договору та вимоги Відповідача про визнання права власності на підставі вказаного Договору – не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, в задоволені позову слід відмовити, в задоволені зустрічного позову - відмовити, судові витрати покладаються на сторін справи за відповідними позовами.

Керуючись ст. ст. 44,49, 82 – 85 ГПК України

вирішив:

1.          Визнати недійсним договір купівлі-продажу майнового паю від 03.03.2016 року № 3/3/2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „ПРАВДА” (код ЄДРПОУ - 03768687) та Селянським (фермерське) господарства „НИВА” (код ЄДРПОУ - 21011443).

2.          У задоволені позову відмовити.

3.          У задоволені зустрічного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили, в порядку ст. 85 ГПК України.

Суддя О.А. Демешин