Ухвала

від 11.10.2016 по справі 823/922/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/922/16 Головуючий у 1-й інстанції: Гарань С.М. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

11 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р., Петрика І.Й., Сорочко Є.О. Кондратенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айова» до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Айова» звернувся до суду з позовом до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області від 15.02.2016р., індексний номер НОМЕР_4.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» звернулась з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18.12.2006р. між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Айова» (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення строком на 10 років, загальною площею 2,40 га, яка розташована в адміністративних межах Кобриново-Гребельської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, кадастровий номер - НОМЕР_2, що належить орендодавцю на праві власності, що підтверджується Державним актом серії НОМЕР_1.

13.05.2010р. між орендарем та орендодавцем підписано додатковий договір до основного договору оренди землі № 131. Відповідно до п.2 додаткового договору, термін дії договору становить 6 років з моменту державної реєстрації додаткового договору. Державну реєстрацію додаткового договору проведено 12.11.2010р. відділом Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис НОМЕР_3.

Однак, в період дії зазначених договорів, державний реєстратор Тальнівського районного управління юстиції 15.02.2016р. прийняв рішення - індексний номер НОМЕР_4 про реєстрацію за ТОВ «ВП «Імпульс плюс» права оренди на вищевказану земельну ділянку, на підставі договору оренди від 15.09.2015р. № 103, що був укладений вказаним товариством з ОСОБА_1

Вважаючи вищевказане рішення державного реєстратора протиправним, та таким, що порушує його права та інтереси, як законного орендаря спірної земельної ділянки, ТОВ «Айова» звернулось з відповідним позовом до суду за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб'єкта владних повноважень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки, як передбачено ч. 5 ст. 6 цього Закону, підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Вказана норма повністю кореспондується з приписами п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

У відповідності до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно частини 4 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що право особи на оренду земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації відповідного права на підставі договору оренди землі.

Положеннями пункту 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, право оренди спірною земельною ділянкою на час прийняття спірного рішення було зареєстровано за ТОВ «Айова». Тобто, в період дії договору оренди землі від 18.12.2006 року та додаткового договору № 131 від 13.05.2010 року, зареєстровано за ТОВ «ВП «Імпульс плюс» право оренди вищевказаної земельної ділянки, яке виникне з 15.01.2017 року, тобто на майбутнє.

В свою чергу, колегія суддів не може не погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що державній реєстрації підлягає виключно діюче речове право і за умови, що відносно його предмета в цей період відсутні інші діючі зареєстровані цього виду речові права.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду землі», об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

В контексті вказаної вище норми слідує, що апелянт набув права оренди спірною земельною ділянкою в лютому 2016 року, після прийняття реєстратором оскаржуваного рішення. Таким чином, саме з цього моменту земельна ділянка вважається переданою в користування Товариству. Натомість, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт передачі ТОВ «Айова» земельної ділянки ТОВ «ВП «Імпульс плюс», не було надано таких доказів апелянтом і під час апеляційного розгляду.

Таким чином, реєстрація права оренди спірної земельної ділянки за ТОВ «ВП «Імпульс плюс» зумовила одночасне існування права користування земельною ділянкою декількома суб'єктами господарювання, що є порушенням чинного законодавства, а також інтересів позивача, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно.

При цьому, колегія суддів враховує, що на час прийняття спірного рішення зареєстрований договір оренди землі від 18.12.2006 року (між ОСОБА_1 та ТОВ «Айова») був чинним, а тому реєстрація ще одного договору оренди тієї ж землі за новим орендарем є неможливою.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (в редакції на час реєстрації договору), державний реєстратор встановлював відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Статтею 15 цього Закону передбачалось, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень.

За ч. 4 ст. 15 даного Закону, державній реєстрації підлягали виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

В силу вимог п. 3 ч. 3 ст. 10 зазначеного Закону, під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

Крім того, Верховний суд України в постанові від 29.09.2015 року звертає увагу судів, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Таким чином, здійснення запиту для встановлення наявності або відсутності вже зареєстрованих речових прав, які виникли до 01.01.2013 року, на об'єкт нерухомого майна є не правом, а обов'язком державного реєстратора.

В даному випадку, проведення державної реєстрації додаткового договору до договору оренди землі від 18.12.2006 року здійснено 12.11.2010 року відділом Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області, тобто державний реєстратор, з урахуванням вищевказаних положень, був зобов'язаний здійснити відповідну перевірку.

Однак, в порушення вимог чинного законодавства, державний реєстратор при проведенні реєстрації речового права за договором оренди землі, укладеного 15.09.2015 року між ТОВ «ВП «Імпульс плюс» та ОСОБА_1 належним чином не перевірив наявність права оренди на дану земельну ділянку, внаслідок чого неправомірно здійснив повторну реєстрацію договору оренди однієї і тієї самої земельної ділянки, що є недопустимим, оскільки одна і та ж земельна ділянка була передано в оренду різним орендарям.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що реєстрація договорів оренди землі з новим орендарем можлива лише після реєстрації угод про розірвання договорів оренди землі з попереднім орендарем.

При цьому, колегія суддів вказує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо неналежного відповідача у справі.

Так, постановою Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року у справі №21-760а15 скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 09 квітня 2015 року (№К/800/5833/15), якою, зокрема, було відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Ободівка-Агро» до Реєстраційної служби Чечельницького районного управління юстиції у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень з мотивів заявлення позову до неналежного відповідача.

Зазначеною постановою Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року у справі №21-760а15 залишено в силі рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

Колегія суддів враховує, що Верховним Судом України у постанові від 29 вересня 2015 року у справі №21-760а15 не висловлено позиції щодо правильності застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, якими суд касаційної інстанції обґрунтовував відсутність підстав для задоволення позову. У той же час, виходячи з того, що у вказаній справі Верховний Суд України підтримав позицію судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для захисту порушених прав позивача шляхом задоволення позову, заявленого до Реєстраційної служби, колегія суддів апеляційної інстанції у справі, що розглядається, дійшла висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову у відповідній частині з мотивів неналежності відповідача.

Судова колегія враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні по справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003№3 рп/2003).

Ст. 13 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Айова» та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративним справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Судді Вівдиченко Т.Р. Петрик І.Й. Сорочко Є.О.

Повний текст ухвали виготовлено 12.10.2016 року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Сорочко Є.О.

Петрик І.Й.