ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.10.2016Справа №910/17282/16
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «РАДОМ -Н» ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСОІЛ» Простягнення 252 180,19 грн. Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
від позивача: Ходикін М.М. - по дов. №07/01 від12.07.2016р.
від відповідача: не з'явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «РАДОМ -Н» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСОІЛ» про стягнення з останнього 252 180,19 грн., із яких: 250 000 грн. основний борг, 2180,19 грн. - 3% річних.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.09.2016 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/17282/16. Розгляд справи призначено на 05.10.2016.
Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 05.10.2016 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала направлялась на адресу, що зазначена в позовній заяві та Витягу з ЄДРПОУ. Правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч. 1ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
В судовому засіданні 05.10.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши доводи повноважного представника позивача по суті спору та дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, господарський суд міста Києва,-
В С Т А Н О В И В :
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
14.04.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «РАДОМ -Н» (надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСОІЛ» » (надалі відповідач) було укладено договір № 20160414-1 поставки (надалі - договір).
Пунктом 3.3 договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється відповідачем на розрахунковий рахунок позивача на підставі виставленого позивачем рахунку - фактури на умовах що зазначені у відповідній специфікації.
27.04.2016р. сторони підписали специфікацію до даного договору, відповідно до якої позивач зобов'язався поставити до 25.05.2016р. включно 70 тонн олії соняшникової нерафінованої по 22 500 грн. за 1 тону3 на 1515000 грн. Поставка товару здійснюється на умовах СРТ - Одеська область, Комінтерновський район, с. Візірка, Термінал «Рисоіл Юг». Порядок оплати: 80%- протягом 3-х банківських днів за фактом поставки кожної партії товару по фактичній вазі, 20% - за фактом реєстрації податкової накладної. Оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника за фактом поставки кожної партії товару.
Як встановлено судом на підставі наявних у справі документів на виконання умов договору позивач поставив на термінал «Рисоіл Юг» для відповідача олію соняшникову, що підтверджується товаро - транспортною накладною №231012 від 21.05.2016р. на загальну суму 689850, 00 грн.
Згідно з умовами оплати, що визначені в специфікації, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату 80% вартості товару протягом 3-х банківських днів за фактом поставки кожної партії товару.
Судом встановлено, що відповідачем 27.05.2016р. перерахував на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 439850 грн.
29.05.2016р. позивач зареєстрував податкову накладну №24 від 22.05.2016р. на загальну суму 689850 00 грн.
07.07.2016р. позивач звернувся до відповідача з претензіє від 04.07.2016р. та рахунком - фактурою №СФ-0000024 про сплату основного боргу, 3% річних та інфляційних. Дану претензію відповідач залишив без задоволення.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №20160414-1 від 14.04.2016р. щодо розрахунків за поставлений товар, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 250000.00 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні норми закріплені також і в Господарському кодексу України.
Так, відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.
За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.
Виходячи з умов договору №20160414-1 від 14.06.2016р. щодо порядку здійснення розрахунків за товар, строк оплати відповідачем отриманої продукції є таким, що настав. Факт наявності боргу підтверджується матеріалами справи.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідач доказів належного виконання грошових зобов'язань за договором
№20160414-1 від 14.06.2016р. не надав, об'єктивних підстав неможливості належного виконання договору не навів, контррозрахунок заявленої до стягнення суми суду не представив.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору №20160414-1 від 14.06.2016р., а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.
Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів не повної оплаті товару за договором №20160414-1 від 14.06.2016р. та недоведеність відповідачем доказів його належного виконання в частині оплати товару, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості у розмірі 250 000 грн.
Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 2180,19 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням припис ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
За приписами п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.
Тож, приймаючи до уваги, що відповідач допустив прострочення виконання грошових зобов'язань щодо розрахунків за отриманий товар за договором № 293 від 28.03.2012 р., приймаючи до уваги що відповідачем не надано суду доказів вжиття заходів для уникнення порушення умов договору, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про застосування правових наслідків, встановлених нормами ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України та умовами вказаного договору.
Згідно розрахунку позивача за період з 26.05.2016 р. (дата виникнення заборгованості за відповідним платежем) до 08.09.2016 р. (дата визначена позивачем самостійно) з урахуванням здійснених відповідачем проплат розмір 3 % річних становить 2180,19грн.
Розрахунок позивача перевірено судом та відповідає вимогам чинного законодавства України.
Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Судові витрати, понесені позивачем по даній справі, відповідно до ст.. 49 господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 4 3 , 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСОІЛ» (02140, м. Київ, вул. Б. Гмирі, 9, кім., 205, код ЄДРПОУ 40037874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДОМ-Н» (54028, м. Миколаїв, вул.. Космонавтів, 88/21, код ЄДРПОУ 37518667) 250 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 180 грн. 19 коп. - 3% річних та 3782 грн.70 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 12.10.2016 р.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 05.10.2016 |
Оприлюднено | 18.10.2016 |
Номер документу | 61958928 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Трофименко Т.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні