Ухвала

від 11.10.2016 по справі 358/767/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 358/767/16-ц Головуючий у І інстанції Тітов М. Б.Провадження № 22-ц/780/5197/16 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв В. О.Категорія 53 11.10.2016

УХВАЛА

Іменем України

11 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Ігнатченко Н.В., Кашперської Т.Ц.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофе Хауз. Україна» на рішення Богуславського районного суду Київської області від 04 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофе Хауз. Україна» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Кофе Хауз. Україна» № КХ/К-00310 від 01 квітня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади бармена з 01 квітня 2015 року у зв`язку із призивом на військову службу (п. 3 ст. 36 КЗпП України); поновити позивача на посаді бармена ТОВ «Кофе Хауз. Україна» з 02 квітня 2015 року; стягнути із відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 28 356 грн. 48 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 16 січня 2014 року ОСОБА_1 працював у ТОВ «Кофе Хауз. Україна» на посаді бармена. 01 квітня 2015 року позивач подав до відділу кадрів повістку, де йому роз`яснили, що він підлягає звільненню у зв`язку із призовом на строкову військову службу згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України. ОСОБА_1 зазначає, що на час його звільнення діяв особливий стан і на нього поширювались вимоги ч. 3 ст. 119 КЗпП України. Крім того, згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» були передбачені додаткові гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків, а саме збереження місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 04 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кофе Хауз. Україна» просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що станом на 01 квітня 2015 року у нього не було обов`язку зберігати за ОСОБА_1 його робоче місце на час проходження ним строкової військової служби. Нова редакція ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє з 11 червня 2015 року. Суд першої інстанції не взяв до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 16 січня 2014 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у ТОВ «Кофе Хауз. Україна» та на день звільнення працював на посаді бармена.

Наказом ТОВ «Кофе Хауз. Україна» № КХ/К-00310 від 01 квітня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади бармена з 01 квітня 2015 року у зв`язку із призивом на військову службу (п. 3 ст. 36 КЗпП України).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГ від 23 квітня 2015 року № 106 ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу частини з 22 квітня 2015 року та призначено стрільцем навчального збору.

З листа військового комісара Богуславського РВК №1228 від 28 липня 2016 року вбачається, що призовника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , було призвано 22 квітня 2015 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було незаконно звільнено з роботи, а тому він підлягає поновленню на роботі.

Колегія суддів погоджується по суті з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року №15/2015 оголошено про проведення протягом 2015 року часткової мобілізації, у тому числі на території Київської області. Доведено до відома керівників органів державної влади, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України, за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Указом Президента України «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців» від 17 лютого 2015 року №88/2015 (зі змінами згідно Указу Президента 3255/2015 від 07 травня 2015 року) на 2015 рік визначено строки чергових призовів громадян України, а саме: квітень-червень, жовтень-листопад.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, що діяла на момент звільнення ОСОБА_1 ) за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника на військову службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював у відповідача та після призову на військову службу був звільнений з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Однак, під час звільнення позивача з роботи ТОВ «Кофе Хауз. Україна» не було враховано положення ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 3 ст. 119 КЗпП України та Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що станом на 01 квітня 2015 року у нього не було обов`язку зберігати за ОСОБА_1 його робоче місце на час проходження ним строкової військової служби, а нова редакція ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє з 11 червня 2015 року.

Однак, вказані доводи відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки на момент звільнення позивача з роботи чинним законодавством, а саме ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, що діяла на момент звільнення ОСОБА_1 ) за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Враховуючи те, що позивач був незаконно звільнений з роботи, оскільки на період строкової військової служби за ним зберігалося як місце роботи, так і середній заробіток, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь працівника середнього заробітку.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кофе Хауз. Україна» зазначає, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що позивач пропустив строк звернення до суду.

Однак, статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися до суду з заявою у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно вимог ч. 1 ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється якщо позивач перебуває у Збройних Силах України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з роботи 01 квітня 2015 року, а 22 квітня 2015 року його було зараховано в списки особового складу військової частини та призначенострільцем навчального збору. Таким чином, перебіг строку позовної давності було зупинено у зв`язку з проходженням позивачем військової служби, яку він проходив і на час ухвалення оскаржуваного рішення.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказах, а тому підстави для його скасування відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофе Хауз. Україна» відхилити.

Рішення Богуславського районного суду Київської області від 04 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Ігнатченко Н.В.

Кашперська Т.Ц.