Рішення

від 28.09.2016 по справі 910/13903/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2016№910/13903/16 За позовом Публічного акціонерного товариства Український нафтогазовий інститут

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об'єднання

УКРГАЗЗБУТ

про стягнення 48 076,04 грн. Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Било Ю.О. за довіреністю № 10 від 09.02.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Український нафтогазовий інститут (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об'єднання УКРГАЗЗБУТ (далі - відповідач) про стягнення 48 076,04 грн., з яких 42 054,24 грн. основного боргу, 1 481,85 грн. інфляційних втрат, 4 209,56 грн. пені та 330,39 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов Договору не здійснює оплату орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2016 р. порушено провадження у справі № 910/13903/16, її розгляд призначено на 22.08.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 14.09.2016 р.

13.09.2016 р. та 14.09.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 28.09.2016 р.

В судовому засіданні 28.09.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 28.09.2016 р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 28.09.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.02.2016 р. між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) було укладено Договір оренди № 16-2016 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове, оплатне користування нежиле приміщення, що знаходиться в 10-поверховій будівлі (Літ. А ), розташованій за адресою: м. Київ, Кудрявській узвіз, 7, і складається з приміщень ІІ поверху К203, К204 загальною площею 111,3 кв.м.

Згідно з п. 2.1. Договору орендоване приміщення надається для розташування офісу Орендаря й останній реалізує своє право користування орендованим приміщенням таким чином, щоб його дії не суперечили чинному законодавству України та не створювали перешкод і не обмежували прав інших орендарів у будівлі, а також Орендодавця.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що строк оренди встановлюється з 01.03.2016 р. по 31.03.2017 р. Строк оренди може бути продовжений шляхом укладання нового Договору або Додаткової угоди. Користування орендованим приміщенням після закінчення цього строку не є підставою для продовження строку оренди.

За умовами п. 4.1. Договору орендоване приміщення повинно бути передане Орендодавцем і прийняте Орендарем 01.03.2016 р.

Відповідно до п. 4.2. Договору передача орендованого приміщення від Орендодавця до Орендаря здійснюється відповідно до Акта приймання-передачі приміщення, підписання його свідчить про фактичну передачу орендованого приміщення Орендарю. У момент підписання Акта приймання-передачі, Орендодавець передає Орендарю ключі від орендованого приміщення.

В силу п. 5.1. Договору орендна плата за користування орендованим приміщенням сплачується за кожен місяць оренди, починаючи з дати початку оренди (дата підписання Акта приймання-передачі приміщення в оренду) та до дати закінчення оренди (дата підписання Акта приймання-передачі приміщення з оренди). У випадку неповного місяця оренди, орендна плата сплачується відповідно фактичній кількості календарних днів оренди у розрахунковому місяці.

Приписами п. 5.2. Договору встановлено, що орендна плата визначається шляхом множення орендної ставки за 1 (один) квадратний метр на загальну площу орендованого приміщення, визначається та сплачується Орендарем в наступному порядку та на наступних умовах:

5.2.1. орендна ставка за один місяць користування офісним орендованим приміщенням за 1 (один) квадратний метр становить - 122,50 грн., крім того ПДВ 20% - 22,50 грн., а разом 135,00 грн.

5.2.2. орендна плата за один місяць користування офісним орендованим приміщенням площею 111,3 кв.м. становить 12 521,25 грн., крім того ПДВ - 20% - 2 504,25 грн., а разом до сплати з ПДВ - 15 025,50 грн.

Відповідно до пункту 5.3. Договору орендна плата сплачується щомісячно, авансом, протягом 5 календарних днів після першого числа кожного місяця (за який нараховується така орендна плата) у національній валюті України - гривні, на розрахунковий рахунок орендодавця, на підставі рахунку орендодавця, який надається орендареві.

У випадку неотримання такого рахунку за будь-яких причин, Орендар зобов'язаний самостійно сплатити Орендодавцю орендну плату на підставі цього Договору в строки, вказані в п. 5.3. цього Договору та в розмірах, що відповідають зазначеним в рахунках за попередній місяць оренди (п. 5.4. Договору).

Згідно з п. 5.5. Договору до 05.03.2016 р. Орендар зобов'язаний внести орендну плату (п.5.2.2.) у двократному розмірі, що зараховується як орендна плата за перший та останній місяці оренди.

Пунктом 5.6. Договору передбачено, що Орендодавець не пізніше 5 числа кожного місяця наступного за розрахунковим, надає Орендарю для підписання Акт наданих послуг за розрахунковий місяць, в 2-х примірниках, із зазначенням в ньому відповідних сум. Орендар протягом 5 робочих днів з моменту отримання вказаного акта наданих послуг та у разі відсутності заперечень, зобов'язаний його підписати та повернути один примірник Орендодавцю. Підписаний сторонами акт наданих послуг підтверджує належне виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором. У випадку наявності у Орендаря заперечень, орендар, протягом 3-х робочих днів, зобов'язаний направити Орендодавцю мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг за звітний місяць. Якщо у встановлений вище строк Орендодавець не отримав підписаний зі сторони Орендаря акт наданих послуг або мотивовану відмову Орендаря від приймання наданих послуг, то відповідні послуги вважаються наданими Орендодавцем належним чином і прийнятими Орендарем.

За умовами п. 5.7. Договору окрім орендної плати, розмір та порядок сплати якої визначений п.п. 5.2.1.-5.2.5. цього Договору, Орендар сплачує Орендодавцю:

- компенсацію витрат на здійснення комунальних платежів (електроенергія з урахуванням втрат в мережі 0,9%; теплопостачання в опалюваний сезон; водопостачання до орендованого приміщення; водовідведення поза орендованим приміщенням; обслуговування лічильників, що знаходяться на балансовому обліку Орендодавця, вивіз побутового сміття;

- компенсацію експлуатаційних витрат на утримання будівлі (витрати пов'язані з утриманням, належним управлінням та використанням будівлі, площам та обладнанням, що знаходиться в будівлі та на прилеглій до нього території);

- відшкодування податку на землю.

Пунктом 5.7.1. Договору передбачено, що орендар відшкодовує щомісячно 504,00 грн., з урахуванням ПДВ 20% - 84,00 грн. за одне місце для тимчасового використання в господарській діяльності Орендаря в частині території Орендодавця, прилеглої до орендованого приміщення (для в'їзду/виїзду автотранспорту орендаря та проведення вантажно-розвантажувальних робіт тощо). Оплата виконується до 05 числа поточного місяця.

Згідно з п. 5.9. Договору щомісячний розмір витрат Орендодавця на здійснення комунальних платежів, експлуатаційні витрати на утримання будівлі та відшкодування податку на землю компенсуються Орендарем із розрахунку множення загальних місячних витрат Орендодавця по сплаті платежів за комунальні послуги, експлуатаційні послуги та відшкодування податку на землю на частку, зайняту Орендарем (частка будівлі, яку займає Орендар, у вигляді відсотків від загальної площі будівлі). Орендар щомісячно сплачує компенсацію витрат на здійснення комунальних платежів, компенсацію витрат на утримання будівлі та відшкодування податку на землю на підставі окремих рахунків Орендодавця, протягом трьох банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку, але не пізніше 10 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим. У випадку не отримання такого рахунку за будь-яких причин, орендар зобов'язаний сплатити компенсацію витрат на здійснення комунальних платежів та компенсацію витрат на утримання будівлі, в строки, вказані в цьому пункті Договору та в розмірах, що відповідають зазначеним в рахунках за попередній місяць оренди, із наступним коригуванням сплачених сум на підставі підписаних сторонами актів наданих послуг за поточний місяць.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу вказане в п. 1.1. Договору нерухоме майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.03.2016 р.

18.04.2016 р. сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою внесли зміни до Договору, зокрема у п. 5.9. Договору та визначили, що щомісячний розмір витрат Орендодавця на здійснення комунальних платежів та експлуатаційні витрати на утримання будівлі (п. 5.7.) компенсуються Орендарем із розрахунку множення загальних місячних витрат Орендодавця по сплаті платежів за комунальні послуги та експлуатаційні послуги на частку, зайняту Орендарем (частка будівлі, яку займає Орендар, у вигляді відсотків від експлуатаційної площі будівлі).

19.05.2016 р. сторони уклали угоду про припинення терміну дії Договору, відповідно до якої посилаючись на п. 9.1.3. Договору оренди сторони домовились достроково припинити термін дії Договору оренди № 16-2016 від 22.02.2016 р. з 01.06.2016 р.

Пунктом 2 Угоди про припинення терміну дії Договору передбачено, що Орендар передає за Актом орендоване приміщення за адресою: м. Київ, Кудрявській узвіз, буд. 7 не пізніше 31 травня 2016 року.

За умовами п. 3 Договору Орендодавець приймає від орендаря приміщення 31.05.2016 р. за актом приймання-передачі орендованого приміщення.

Згідно з пункту 4 Договору з моменту набуття чинності даної угоди сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та зобов'язаннями.

Відповідно до п. 5 Договору зобов'язання, припинені цією Угодою, виконання яких сторонами вже почалося, повинні бути виконані Орендарем до 01.06.2016 р.

31.05.2016 р. відповідач повернув позивачу орендоване приміщення, про що сторони склали Акт приймання-передачі від 31.05.2016 р.

Судом встановлено, що у період дії Договору сторони підписали Акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг) з оренди № 900 від 31.05.2016 р. на суму 15 025,50 грн., № 676 від 30.04.2016 р. на суму 15 025,50 грн., № 461 від 31.03.2016 р. на суму 15 025, 50 грн.

Крім того, на виконання умов Договору позивач надав відповідачу комунальні послуги та експлуатаційні витрати в травні 2016 р. на суму 2 828,26 грн. за Актом № 1026 здачі-приймання виконаних робіт (послуг) від 15.06.2016 р., в квітні 2016 р. на суму 2 568,59 грн. за Актом здачі-приймання виконаних робіт (послуг) № 796 від 15.05.2016 р., в березні 2016 р. на суму 5 598,39 грн. за Актом здачі-приймання виконаних робіт (послуг) № 588 від 22.04.2016 р.

Також, позивач надав відповідачу додаткові послуги на суму 504,00 грн. за Актом № 910 здачі-приймання виконаних робіт (послуг) від 31.05.2016 р., на суму 504,00 грн. за Актом здачі-приймання виконаних робіт (послуг) № 686 від 30.04.2016 р., на суму 504,00 грн. за актом здачі-приймання виконаних робіт (послуг) № 471 від 31.03.2016 р.

Проте, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість по орендній платі в сумі 30 555,00 грн., заборгованість за надані додаткові послуги в сумі 504,00 грн., заборгованість за комунальні послуги та експлуатаційні витрати в сумі 10 995,24 грн., а всього в сумі 42 054,24 грн.

Між сторонами були підписані акти звірки взаєморозрахунків за період з 01.03.2016 р. по 15.06.2016 р., відповідно до яких сторони визначили наявність заборгованості відповідача перед позивачем по орендній платі в сумі 30 555,00 грн., за додаткові послуги в сумі 504,00 грн., за комунально-експлуатаційні витрати в сумі 10 995, 24 грн.

Листом від 07.07.2016 р. № 01070716 відповідач гарантував проведення розрахунків по заборгованості у повному обсязі у строк до 15.07.2016 р., проте так і не оплатив її.

Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань в частині сплати орендної плати та наданих послуг, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В силу ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частина 4 статті 286 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю вартість орендної плати та наданих послуг, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді у розмірі 42 054,54 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 4 209,56 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям штраф та пеня дано визначення частинах. 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 8.2.1. Договору у випадку прострочення оплати платежів, передбачених ст. 5 даного Договору, Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нарахована пеня, від суми до сплати, за кожний день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 4 209,56 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 330,39 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 481,85 грн., суд відзначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як на тому наголошено у п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р., Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань передбачено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р., Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 1 481,85 грн. та 3% річних в сумі 330,39 грн., судом встановлено, що він є арифметично вірним та відповідає чинному законодавству.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об'єднання УКРГАЗЗБУТ (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12; код ЄДРПОУ 38405788) на користь Публічного акціонерного товариства Український нафтогазовий інститут (04053, місто Київ, Кудрявський узвіз, будинок 7; код ЄДРПОУ 00147134) основний борг в сумі 42 054 (сорок дві тисячі п'ятдесят чотири) грн. 24 коп., інфляційні втрати в сумі 1 481 (одна тисяча чотириста вісімдесят одну) грн. 85 коп., пеню в сумі 4 209 (чотири тисячі двісті дев'ять) грн. 56 коп., 3% річних в сумі 330 (триста тридцять) грн. 39 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 10.10.2016

Суддя М.Є. Літвінова