Рішення

від 12.10.2016 по справі 910/17401/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2016Справа №910/17401/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІОН УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД ФІШ" простягнення 56 115,90 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Борисенко Т.Є. - представник за довіреністю від 19.09.16; від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 12.10.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІОН УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ФІШ" про стягнення 56115,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 25.04.2010 між сторонами було укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № 25-04/16, за умовами якого позивач надав відповідачу послуги на суму 49644,40 грн, що підтверджується актами наданих послуг. Проте відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань вказані послуги не оплатив, у зв'язку з чим у остатнього утворилася заборгованість у розмірі 49644,40 грн., крім того за неналежне виконання умов договору позивачем також нараховані до стягнення пеня у розмірі 5936,97 грн. та 3% річних у розмірі 534,53 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.09.2016 порушено провадження у справі № 910/17401/16, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 12.10.2016.

У судове засідання, призначене на 12.10.2016, представник позивача з'явився, подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення 0103039275051.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 12.10.2016 справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

25 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Геліон Україна" (далі - позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд Фіш (далі - відповідач, клієнт) було укладено договір № 25-04/16 транспортно-експедиторського обслуговування (далі - договір), відповідно до умов якого експедитор приймає на себе обов'язок від свого імені за дорученням клієнта і за кошти клієнта організувати надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжнародному сполученні та територією України, з метою його доставки з пункту відправлення в пункт призначення згідно з заявками клієнта.

Експедитор, для виконання цього договору за дорученням клієнта зобов'язаний від свого імені і за кошти клієнта укласти договір перевезення з перевізником та з іншими учасниками транспортного процесу, здійснити всі необхідні дії відносно організації транспортування вантажів, в тому числі, але не виключно, залучити третіх осіб для декларування вантажу, його зберігання на митному ліцензійному складі, а також при наявності доручення клієнта, здійснити страхування вантажу.

Надання послуг за цим договором здійснюється експедитором на підставі заявок, складених за формою, наведеною у Додатку № 1 до цього договору. Підписані сторонами заявки є додатковими угодами до даного договору. Сторони домовились, що підтверджена заявка відправлена за допомогою факсимільного зв'язку, має юридичну силу оригіналу до того часу, поки оригінал не буде підписаний та отриманий сторонами.

Клієнт, в свою чергу, повинен сплатити експедитору вартість таких послуг у розмірах та у порядку, встановлених цим договором та додатковими угодами до даного договору. (п.1 договору).

Пунктом 2.3.1 договору встановлено, що клієнт зобов'язаний своєчасно, протягом 5 банківських днів після одержання факсом чи поштою рахунку-фактури за замовлені послуги, виконувати його на підставі взаєморозрахунків з експедитором. Тарифи на послуги, позначені у рахунках, повинні відповідати тарифам, узгодженим в вавках на перевезення. Заявки є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.3.1.1 договору при виконанні зобов'язань за цим договором взаєморозрахунки мають відбуватися за кожне замовлення окремо.

Згідно з п.3.8 договору протягом п'яти банківських днів після пред'явлення експедитором акту виконаних робіт клієнт зобов'язаний підписати акт або заявити свої заперечення. Після закінчення зазначеного строку Акт виконаних робіт вважається затвердженим, якщо від клієнта не надійшли заперечення у письмовій формі.

Пунктом 8.5 встановлено, що договір набуває сили з дня підписання і дійсний до 31.12.2016, але в будь-якому разі до повного виконання зобов'язань сторонами.

За доводами позивача у травні 2016 року він надав відповідачу транспортно-експедиторські послуги на загальну суму 49644,40 грн., що підтверджується підписаними сторонами актом здачі-приймання робіт (виконання послуг) № 13 від 05.05.2016. На вказаному акті наданих послуг містяться підпис та печатки відповідача, що свідчать про надання послуг позивачем та прийняття вказаних послуг без зауважень відповідачем.

Як зазначає позивач, ним було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 25-04/16 від 05.05.2016, який станом на момент вирішення спору відповідачем сплачений не був.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України , договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України , є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України . Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

При цьому, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору (ст. 932 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" також передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, які притягнені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.

За порушення зобов'язання за договором транспортно-експедиційного обслуговування відповідно до статті 934 Цивільного кодексу України експедитор несе відповідальність відповідно до глави 51 цього Кодексу (правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 ЦК України , якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до п. 2.3.1 договору клієнт зобов'язаний протягом 5 банківських днів після одержання факсом чи поштою рахунку-фактури за замовлені послуги, виконувати його на підставі взаєморозрахунків з експедитором. Тарифи на послуги, позначені у рахунках, повинні відповідати тарифам, узгодженим в вавках на перевезення. Заявки є невід'ємною частиною цього договору.

Як свідчать матеріали справи, позивачем належним чином виконані зобов'язання за договором та надані послуги відповідачу на загальну суму 49644,40 грн, про що свідчить акти здачі-прийняття робіт (виконаних послуг), підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками господарюючих суб'єктів: № 13 від 05.05.2016 на суму 49644,40 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується, зокрема, актом звіряння взаєморозрахунків між сторонами за період з 01.01.2016 - 01.08.2016 по договору № 25-04/16, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку по оплаті наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього становить 49644,40 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 534,53 грн. та пеню у розмірі 5936,97 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У п. 4.7 договору передбачено, що в разі несплати клієнтом у визначений для цього термін виставлених на його адресу рахунків, експедитор має право нарахувати пеню у розмірі 0,3 % від суми, яка підлягає перерахуванню, за кожний день затримки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ на протязі терміну, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України . Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України , строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" №14 від 17.12.2013 року).

За перерахунком суду розмір пені складає 5930.20 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 49644.40 12.05.2016 - 26.05.2016 15 19.0000 % 0.104 % 773.15 49644.40 27.05.2016 - 23.06.2016 28 18.0000 % 0.098 % 1367.26 49644.40 24.06.2016 - 28.07.2016 35 16.5000 % 0.090 % 1566.65 49644.40 29.07.2016 - 15.09.2016 49 15.5000 % 0.085 % 2060.38 49644.40 16.09.2016 - 19.09.2016 4 15.0000 % 0.082 % 162.77

Таким чином, за розрахунком суду до стягнення підлягає пеня у розмірі 5930,20 грн. , в частині позовних вимог про стягнення 6,77 грн пені слід відмовити.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд погоджується з обґрунтованим, арифметично вірним розрахунком 3 % річних за період з 12.05.2016 по 19.09.2016, що міститься в додатку до позовної заяви, тому позовна вимога про стягнення 3 % річних в сумі 534,53 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за спірним договором виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32 , 33 , 49 , 75 , 82 - 85 ГПК України , господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Фіш (04212 м. Київ, вул.. Маршала Тимошенка, буд. 13-А, офіс 611, ідентифікаційний код 34477246) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліон Україна" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 13, кв.3, ідентифікаційний код 39055256) 49 644 (сорок дев'ять тисяч шістсот сорок чотири) грн 40 коп. основної суми заборгованості; 5 930 (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 20 коп. пені; 534 (п'ятсот тридцять чотири) грн. 53 коп. - 3 % річних та 1 377 (одну тисячу триста сімдесят сім) грн. 83 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.10.2016

Суддя Пукшин Л.Г.