Рішення

від 04.10.2016 по справі 910/12770/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2016Справа №910/12770/16 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом Національного комплексу "Експоцентр України"

до міжнародного благодійного фонду "Олива"

про стягнення заборгованості в розмірі 85 113,49 грн.

Представники сторін:

від позивача: Північук Л.І. - представник за довіреністю № 02-11/05 від 11.01.2016 р.;

від відповідача: Будьонна В.Г. - керівник, паспорт серії НОМЕР_1 виданий Лебединським МРВУМВС У країни в Сумській обл., 4.11.1998 р.;

Потураєв С.В. - представник за довіреністю б/н від 12.09.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Національного комплексу "Експоцентр України" до міжнародного благодійного фонду "Олива" про стягнення 85 113,49 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір зберігання № 29-4/51 від 12.03.2013 року.

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, зберігач зобов'язується прийняти від поклажодавця і за плату зберігати майно останнього, а також повернути поклажодавцеві відповідне майно в схоронності в обумовлений договором строк.

Відповідно до п. 4.2. договору оплату послуг по зберіганню майна поклажодавець здійснює щомісячно до 20 числа за наступний місяць.

На виконання умов договору позивач надав послуги, а відповідач припинив оплату послуг зберігання з липня 2013 року по листопад 2013 року відповідно до рахунків позивача на суму 42 998,86 грн.

У зв'язку з вищезазначеним позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості у сумі суму 42 998,86 грн., три проценти річних у сумі 3 572,08 грн., інфляційних втрат у сумі 38 542,55 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.07.2016 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 01.08.2016 року.

29.07.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі.

У судове засідання 01.08.2016 року з'явилися представники сторін, частково виконали умови вимоги ухвали суду від 15.07.2016 року.

В судовому засіданні 01.08.2016 року оголошено перерву до 12.09.2016 року.

12.09.2016 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечував.

У судове засідання 12.09.2016 року з'явилися представники сторін, представники відповідача підтримали клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 12.09.2016 року оголошено перерву до 26.09.2016 року.

26.09.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі, пояснення по справі.

26.09.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав пояснення по справі.

В судове засідання 26.09.2016 року з'явились представники сторін. Представники відповідача підтримали подане клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник позивача заперечував проти даного клопотання.

В судовому засіданні 26.09.2016 року оголошено перерву до 04.10.2016 року.

01.10.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав пояснення по справі.

В судове засідання 04.10.2016 року з'явились представники сторін. Представники відповідача не підтримали подане клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представники відповідача заперечували проти позову та просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між позивачем та відповідачем було укладено договір зберігання № 29-4/51 від 12.03.2013 року.

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, зберігач зобов'язується прийняти від поклажодавця і за плату зберігати майно останнього, а також повернути поклажодавцеві відповідне майно в схоронності в обумовлений договором строк.

П. 1.4. договору передбачено, що строк зберігання з 01.03.2013 року по 31.12.2013 року.

Відповідно до п. 1.6 договору порядок передачі майна на зберігання та його повернення: за актом приймання-передавання.

Листом від 25.02.2013 року № 6 відповідач просив надати в оренду будівлю № 51 з 01.03.2013 по 31.12.2013 року.

Сторонами 01.03.2013 року підписано акт прийому-передачі майна за договором зберігання № 29-4/51 від 12.03.2013 року.

Відповідно до ч. 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

П. 4.1 договору встановлено, що оплата за послуги по зберіганню майна становить 7 915,19 грн., ПДВ - 1583,24 грн., всього - 9 499,43 грн. в місяць.

Додатковою угодою № 1 до договору сторони з 01.10.2013 року п. 4.1. виклали в наступній редакції: оплата за послуги по зберіганню майна становить 6 666,67 грн., ПДВ - 1333,33 грн., всього - 8 000,00 грн. в місяць.

Відповідно до п. 4.2. договору оплату послуг по зберіганню майна поклажодавець здійснює щомісячно до 20 числа за наступний місяць.

Позивач надав відповідачеві на оплату рахунки: № 1215 від 11.07.2013 року на суму 9 499,43 грн., № 1464 від 08.08.2013 року на суму 9 499,43 грн., № 1655 від 06.09.2013 року на суму 8 000,00 грн., № 1849 від 10.10.2013 року на суму 8 000,00 грн., № У00002014 від 07.11.2013 року на суму 8 000,00 грн., відповідно до яких в рахунках оплата вказана згідно договору № 29-4/51 від 12.03.2013 року.

Сторонами затверджено акти надання послуг № 1424 від 30.08.2013 року, № 1687 від 30.09.2013 року, № У00001892 від 31.10.2013 року, № У00002094 від 29.11.2013 року, № У 00002268 від 31.12.2013 року, відповідно до яких акти надані згідно договору № 29-4/51 від 12.03.2013 року та копії яких знаходяться в матеріалах справи.

На виконання умов договору позивач надав послуги, а відповідач припинив оплату послуг зберігання з липня 2013 року по листопад 2013 року відповідно до рахунків позивача на суму 42 998,86 грн.

Листом від 20.02.2014 року № 12 відповідач просив позивача урегулювати питання щодо заборгованості з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року, оскільки заборгованість накопичена з незалежних від відповідача причин.

Листом від 12.12.2013 року за № 49 відповідач зазначив про надання дозволу на продовження строків оплати за павільйон № 51.

Доводи відповідача, подані у відзиві від 12.09.2016 року щодо того, що представник відповідача не підписував договір, акти наданих послуг не знайшли свого підтвердження, оскільки матеріалами справи підтверджено, в тому числі часткове його виконання, зокрема оплатою за прибутковим касовим ордером № 519 від 17.04.2013 року за послуги по зберіганню у березні 2013 року, № 529 від 18.04.2013 року за послуги по зберіганню у квітні 2013 року, № 1138 від 05.08.2013 року за послуги по зберіганню у травні 2013 року, № 1234 від 23.08.2013 року за послуги по зберіганню у червні 2013 року,

Щодо доводів відповідача, що між сторонами в цей час діяв інший договір № 16-4/99 від 01.02.2013 року, суд зазначає, що 01.03.2013 року вказаний договір розірвано достроково з 01.03.2013 року, відповідно до угоди про розірвання договору № 16-4/99 від 01.02.2013 року, що відповідачем не заперечується.

Відповідно до ч. 1 статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що відповідачем не здійснено оплату згідно договору, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів у сумі 42 998,86 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань позивачем нараховано три проценти річних у сумі 3 572,08 грн., інфляційних втрат у сумі 38 542,55 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача трьох процентів річних у сумі 3 572,08 грн., інфляційних втрат у сумі 38 542,55 грн. за розрахунком позивача.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з міжнародного благодійного фонду "Олива" (01135, м. Київ, вул. Григорія Андрющенка, будинок 4-Д, приміщення 91 А, ідентифікаційний код 38728795) на користь Національного комплексу "Експоцентр України" (03680, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, будинок 1, ідентифікаційний код 21710384) заборгованість в сумі 42 998 (сорок дві тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім) грн. 86 коп., інфляційні втрати у сумі 38 542 (тридцять вісім тисяч п'ятсот сорок дві) грн. 55коп., три проценти річних у сумі 3 572,08 (три тисячі п'ятсот сімдесят дві) грн. 08 коп., а також судовий збір в розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 13.10.2016 року

Суддя С.М.Мудрий