Постанова

від 13.10.2016 по справі 810/2850/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2016 року                               №810/2850/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Станкомаш» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Станкомаш» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6695,84 грн. та пені у розмірі 465,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та Закону України "Про зайнятість населення", що полягає у не працевлаштуванні інвалідів, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.

За невиконання нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів до відповідача були застосовані штрафні санкції у розмірі 6695,84 грн. та нарахована пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 465,65 грн.

У зв'язку з тим, що дана заборгованість не сплачена відповідачем у добровільному порядку позивач звернувся з позовом до суду.

Відповідач правом на подання письмових заперечень на адміністративний позов не скористався.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 13.10.2016, не з'явився. Натомість 12.10.2016 через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника.

Представник відповідача, який повідомлений своєчасно та належним чином про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 13.10.2016, не з'явився. Водночас 12.10.2016 через канцелярію суду надійшла письмова заява відповідача про визнання позову та клопотання про розстрочення виконання рішення у даній справі строком на 1 рік шляхом сплати суми адміністративно-господарських санкцій та пені рівними частинами.

Відповідно до статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду визнати адміністративний позов повністю або частково.

Згідно з частиною 1 статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

Цією ж статтею встановлено, що судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу.

Частинами 3 та 4 статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.

Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Судом встановлено, що визнання адміністративного позову відповідачем не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів, а тому приймається судом.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги положення частин четвертої та шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, зважаючи на визнання відповідачем адміністративного позову у повному обсязі суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у 01.09.2016 відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма 10-ПІ) у якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТОВ «Завод Станкомаш» становить 12 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» – 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників становить 160,7 тис. грн. та середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 13 390,00 грн. (а.с. 6).

Відповідно до приписів статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (надалі – Закон України № 875-XII), з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (стаття 18 Закону України № 875-XII). При цьому працевлаштування інвалідів, згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону України № 875-XII, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Таким чином, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України № 875-XII нормативу робочих місць покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Крім цього, відповідно до положень статті 18 Закону України № 875-XII підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, які передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, чинним законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок щодо створення визначеної згідно нормативу кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність таких вільних робочих місць уповноважені органи влади.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону України № 875-XII виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма № 10-ПІ), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача складає 12 осіб (а.с. 6). У зв'язку з цим, відповідно до частини 1 статті 19 Закону України № 875-XII, для відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 місце.

Таким чином, протягом 2015 року відповідач повинен був працевлаштувати одного інваліда, у той час як фактично у відповідача не працювало жодної особи, якій у встановленому законодавством порядку встановлена інвалідність.

Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

У разі згоди роботодавця на укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів (у графі 5 розділу І зазначено «Так») для кожного такого запису заповнюється розділ ІІ, у якому відображаються порядковий номер відповідного запису у розділі І, а також характеристики таких вакансій, умови праці та вимоги до претендентів

У пункті 3 вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення»), і за необхідності зазначаються категорії таких громадян.

Таким чином, за своїм змістом звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Як вбачається з інформації, наданої Ірпінським міським центром зайнятості (лист від 27.09.2016 №697/05/01-13) ТОВ «Завод Станкомаш» у 2015 році звіти про наявність вакансій форми 3-ПН до Ірпінського міського центру зайнятості не подавало.

Відтак суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано вимоги статті 18 Закону України № 875-XII щодо обов`язку створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів та звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями частини першої статті 20 Закону України № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (стаття 20 Закону України № 875-XII).

Як вбачається із змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, розмір адміністративно-господарських санкцій, який повинен був сплатити відповідач, становить 6695,84 грн.

Крім цього, як вбачається з розрахунку позивача, у зв'язку з несплатою відповідачем у визначений законодавством строк у повному розмірі адміністративно-господарських санкцій йому була нарахована пеня у розмірі 465,65 грн.

Слід зазначити, що адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою для застосування господарсько-правової відповідальності до учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи викладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у діях відповідача наявний склад правопорушення, оскільки ним у 2015 році всупереч вимогам Закону України № 875-XII не вжито усіх залежних від нього заходів, які необхідні для виділення та створення у належній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, інформування відповідних органів про наявність таких вакансій, їх пошуку та працевлаштування.

В силу положень частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів вжиття заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач під час розгляду справи не надав.

З урахуванням викладеного, зважаючи на визнання відповідачем адміністративного позову у повному обсязі, вимоги позивача про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у загальному розмірі 7161,49 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Визнаючи позовні вимоги, відповідач просить розстрочити виконання рішення суду строком на 1 рік шляхом сплати заборгованості рівними частинами з огляду на важке матеріальне становище на підприємстві.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для розстрочення виконання даного судового рішення суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.

Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

Керуючись принципом диспозитивності, покладеним в основу адміністративного судочинства, беручи до уваги ту обставину, що відповідач позов визнав, зважаючи на те, що фінансовий стан підприємства ускладнює виконання судового рішення, суд дійшов висновку, що заява відповідача про розстрочення виплати заборгованості на строк, що визначений заявником, підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Станкомаш» (ідентифікаційний код 32240315) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 6695 (шість тисяч шістсот дев'яносто п'ять) грн. 84 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Станкомаш» (ідентифікаційний код 32240315) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 465 (чотириста шістдесят п'ять) грн. 65 коп.

Розстрочити виконання рішення у даній справі на 1 рік шляхом сплати боргу рівними частинами кожного місяця, починаючи з 01.11.2016 та до повного погашення заборгованості у загальному розмірі 7161,49 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                     Панченко Н.Д.