Постанова

від 11.10.2016 по справі 917/951/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2016 р. Справа № 917/951/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

першого відповідача - ОСОБА_2,

другого відповідача - не з'явися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2498 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 22.08.16 у справі

за позовом ТОВ "Білогір"я молокопродукт", м. Гадяч,

до

1) ТОВ "Україна 2001", смт Теофіполь,

2) ТОВ "Фаворит-Траст", м. Гадяч

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області із позовом стягнення з відповідача збитків за договором відповідального зберігання № 11/89 від 07.05.2013 у розмірі 74 879,39 грн, з яких: збитки у розмірі 48 013,06 грн; штраф - 9500,00 грн; реальні збитки - 17 366,30 грн; про стягнення з відповідача 2 заборгованості за договором поруки у розмірі 1 500,00 грн, з яких: штраф у розмірі 1000,00 грн, згідно з п. 5.1.5 договору відповідального зберігання та 500,00 грн штрафу, відповідно до п. 5.1.2 договору відповідального зберігання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за договором відповідального зберігання № 11/89 від 07.05.2013 він передав відповідачу 1 (ТОВ "Україна 2001") на зберігання обладнання, а саме: установка на 650 л та насос молочний BGM-6, проте по закінченню терміну зберігання відповідач обладнання не повернув, його вартість не відшкодував, що призвело до понесення позивачем збитків.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.08.2016 року (суддя Сірош Д.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (вул. Леніна, 37В, смт. Теофіполь, Хмельницька область, 30600, код ЄДРПОУ 35080933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір"я молокопродукт" (вул. ОСОБА_3, б. 82, оф. 23, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 33707592) 5000,00 грн штрафу та 92,01 грн судового збору.

В іншій частині позовних вимог до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (вул. Леніна, 37В, смт. Теофіполь, Хмельницька область, 30600, код ЄДРПОУ 35080933) - відмовлено в задоволенні позову.

В частині позовних вимог до відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст", вул. Героїв Майдану, 82, оф. 4, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 36017401 - відмовлено в задоволенні позову повністю .

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в стягненні з ТОВ "України 2001" збитків у розмірі 48 013,09, штрафу у розмірі 4500,00 грн., реальних збитків в сумі 17366,30 грн., та в частині відмови у стягненні з ТОВ "Фаворит-Траст" штрафів у сумі 1500 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник першого відповідача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представник другого відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Частина 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції 2 ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду .

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

07.05.2013 ТОВ «Білогір"я молокопродукт» (Поклажодавець, позивач) та ТОВ «Україна 2001» (Зберігач відповідач 1) уклали договір відповідального зберігання № 11/90.

Відповідно до п. 1.1 договору, Зберігач приймає на відповідальне зберігання передане Поклажодавцем обладнання (далі - обладнання).

Надання послуг по зберіганню обладнання здійснюється на безоплатній основі.

Пунктом 1.2 договору визначено, що загальна вартість обладнання, що передається на відповідальне зберігання за цим договором складає суму в розмірі 29 250,00 грн в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 1.3 договору протягом терміну дії договору поклажодавець має право розпоряджатися обладнанням на свій розсуд, у порядку, обумовленому цим договором.

Згідно з п. 2.1. договору передача обладнання на зберігання оформляється актом прийому-передачі обладнання (додаток № 1 до договору), який підписується уповноваженими представниками сторін цього договору.

Відповідно до п. 1.4. договору строк зберігання починається з моменту підписання сторонами даного договору та закінчується з моменту повернення Обладнання Поклажодавцю.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, однак продовжує свою дію якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про бажання припинити дію договору (п. 8.1 договору).

На виконання умов договору позивачем передано на зберігання відповідачу обладнання, а саме: холодильну установку на 650 л та насос молочний BGM-6, що підтверджується актом прийому-передачі обладнання на відповідальне зберігання від 07.05.2013, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим їх печатками.

В акті також зазначено, що обладнання сторонами оглянуто і перевірено та є придатним для його використання за призначенням.

Відповідно до п. 3.1. договору Зберігач протягом терміну зберігання забезпечує можливість передачі Поклажодавцю обладнання в потрібний час.

Згідно з п. 3.5. договору Зберігач зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до Обладнання і перевірки умов зберігання у будь-який зручний для Поклажодавця час.

Відповідно до п. 4.2. договору Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у Зберігача повного або часткового повернення обладнання, яке знаходиться на зберіганні.

Крім того, згідно з п. 3.2. договору Зберігач зобов'язаний виконати вимоги Поклажодавця, пов'язані з розпорядженням Обладнання після закінчення терміну його зберігання, а також на першу вимогу Поклажодавця повернути Обладнання, навіть якщо строк його зберігання не закінчився.

Як зазначає позивач, в серпні 2015 року він неодноразово усно звертався до відповідача 1 з повідомленням про намір повернути передане майно із зберігання. Оскільки, дії відповідача 1 не свідчили про бажання повертати майно (недопуск для огляду, перевірки умов зберігання, тощо), позивач письмово листом № 565 від 01.10.2015 повідомив відповідача 1 про намір повернути майно, передане за договором на відповідальне зберігання, а саме: холодильну установку на 650 л та насос молочний BGM-6 та зобов'язав відповідача 1 у строк до 23.10.2015 повернути зазначене обладнання.

Також, зазначеним листом відповідач 1 був попереджений про явку представників позивача для здійснення демонтажу обладнання в період з 19.10.2015 по 23.10.2015 за адресою розташування обладнання: с. Гаврилівка, Хмельницької області, та у зв'язку з цим зобов'язаний був надати вільний доступ представникам для проведення демонтажу.

Проте, як вказує позивач, відповідач 1 на вимоги позивача не відреагував та відповіді не надав. Зважаючи на це, позивач повторно звернувся до відповідача 1 листом № 688/12 від 17.12.2015, в якому вимагав повернути передане на зберігання обладнання в строк до 25 грудня 2015 року, у зв'язку з чим зобов'язав відповідача 1 надати вільний доступ представникам позивача на територію розташування обладнання в період з 21.12.2015 по 25.12.2015 для проведення демонтажу.

Позивач зазначає, що відповідач 1 вимоги отримав (підтверджується належними документами), однак відповіді не надав і жодних дій щодо створення сприятливих умов для демонтажу не вчинив. На підставі надісланих вимог та згідно з наказом № 192 «Про виїзд на демонтаж обладнання» від 04.12.2015, ТОВ «Білогір'я молокопродукт» створено комісію, яку 23.12.2015 делеговано для демонтажу холодильного обладнання за адресою: с. Гаврилівка, Хмельницької області. Проте, не дивлячись на письмові попередження у доступі до обладнання членам комісії було відмовлено у доступі. Зазначені порушення зафіксовано представниками позивача фото- та відео засобами, а також складено відповідний акт про виїзд на демонтаж.

Позивач зазначає про порушення відповідачем 1 своїх зобов'язань, зокрема, п.п. 3.1., 3.2., 3.5. договору щодо повернення обладнання.

Отже, як стверджує позивач станом на час подання позову та розгляду справи обладнання не повернуто, у вільному доступі до нього відмовлено, інформації про умови зберігання та стан обладнання відповідач 1 не надає.

З огляду на зазначене виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань за договором щодо повернення обладнання втратило для ТОВ «Білогір'я молокопродукт» інтерес та у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 1 збитки.

Як вбачається з наданих доказів (договір, акт прийому - передачі обладнання) загальна вартість обладнання на момент його передачі на відповідальне зберігання у 2013 році складала 29 250,00 грн в т.ч. ПДВ.

Для визначення розміру збитків з урахуванням ринкових цін на сьогоднішній день, позивач проаналізував цінові пропозиції інших компаній на ринку аналогічних товарів на день звернення до суду.

За результатами моніторингу на час звернення до суду з даним позовом, ринкова ціна холодильної установки на 650 л (або ідентичного товару) та іншого обладнання становить:

1712,00 євро за одиницю - на холодильне обладнання, що вже було у вжитку об'ємом 650 л; 4 00,00 грн за одиницю - на насос молочний BGM-6 відповідно до комерційної пропозиції ТОВ «АСТРА-МІЛК» м. Полтава (код ЄДРПОУ 37386864);

1570,50 євро за одиницю - на холодильне обладнання, що вже було у вжитку об'ємом 650 л та 2 500,00 грн за одиницю - на насос молочний BGM-6 відповідно до комерційної пропозиції ТОВ «Ів - Холдинг , м. Київ (код ЄДРПОУ 34528612).

На підставі зазначеного позивач вважає, що відповідач 1 зобов'язаний відшкодувати збитки з урахуванням ринкових цін станом на день подання позовної заяви за холодильну установку на 650 л у розмірі 45 513,09 грн, що еквівалентно 1 570,50 євро (мінімальна ціна за аналогічне вживане обладнання за курсом НБУ станом на 05.05.2016 - 1570 євро х 28,98 грн) та насос молочний BGM-6 у розмірі 2 500,00 грн, всього на загальну суму 48 013,09 грн.

Крім того, позивач зазначає, що згідно з п. 5.1.2. договору у разі неповернення Зберігачем обладнання Поклажодавцю на його першу вимогу, Зберігач сплачує на користь Поклажодавця штраф у розмірі 5 000,00 грн.

Враховуючи, що позивач двічі звертався до відповідача 1 з вимогою про повернення обладнання (листи № 565 від 01.10.2015, № 688/12 від 17.12.2015) і вимоги залишались без задоволення, позивач вважає, що відповідач 1 додатково зобов'язаний сплатити на його користь 10 000,00 грн штрафу.

Відповідно до п. 5.1.5. договору у випадку ненадання Поклажодавцю можливості вільного доступу до Обладнання і перевірки умов зберігання на його першу вимогу у будь-який зручний для нього час, Зберігач повинен сплатити на користь Поклажодавця штраф у розмірі 1 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2015 ТОВ «Білогір'я молокопродукт» створено комісію, яку делеговано для демонтажу холодильного обладнання за адресою: с. Гаврилівка, Хмельницької області. Відповідач 1 попереджався про це двічі листами № 565 від 01.10.2015 та № 688/12 від 17.12.2015. Проте, як зазначає позивач, не дивлячись на це у доступі до обладнання членам комісії відмовлено, що підтверджується складеним позивачем актом про виїзд на демонтаж.

Враховуючи зазначене, позивач вважає, що відповідач 1 додатково зобов'язаний сплатити на його користь 1 000,00 грн. штрафу, відповідно до п. 5.1.5. договору.

Також, в обґрунтування позовних вимог, відповідач зазначає, що витребування майна із відповідального зберігання зумовлено намірами позивача здійснити продаж належного йому обладнання третім особам. З цією метою 06.08.2015 ТОВ «Білогір'я молокопродукт» та ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу обладнання № 4 (надалі - Попередній договір).

Відповідно до п. 1 Попереднього договору сторони зобов'язалися у строк до 20.04.2016 укласти основний договорів купівлі-продажу обладнання.

Відповідно до підписаного сторонами додатку 1 до Попередньою договору, ТОВ «Білогір'я молокопродукт» зобов'язується передати у власність ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» холодильну установку на 650 л вартістю 46 878,48 грн та насос молочний BGM-6 вартістю 2575,00 грн.

Згідно з умовами Попереднього договору ціна продажу обладнання становить 49 453,48 грн в т.ч. ПДВ, з яких ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» має сплатити на поточний рахунок ТОВ «Білогір'я молокопродукт» в строк до 01.12.2015 забезпечувальний платіж (завдаток) у розмірі 30% від загальної вартості обладнання, що становить 14 836,04 грн.

Як зазначає позивач, ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» повністю виконало свої зобов'язання, передбачені п. 4. Попереднього договору, перерахувавши на поточний рахунок ТОВ «Білогір'я молокопродукт» забезпечувальний платіж (завдаток) у розмірі 14 836,04 грн 28.08.2015, що підтверджується випискою по банківському рахунку від 28.08.2015.

Як вважає позивач, оскільки визначене сторонами у Попередньому договорі обладнання не повернуто ТОВ «Україна 2001» зі зберігання на численні вимоги власника (позивача), ТОВ «Білогір'я молокопродукт» прострочило виконання свого зобов'язання перед ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» за Попереднім договором щодо підписання основного договору та передачі цього обладнання у власність ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» .

У зв'язку з цим ТОВ «Білогір'я молокопродукт» переносились терміни передачі обладнання, а 25.04.2016 ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» звернулося до ТОВ «Білогір'я молокопродукт» з претензією, в якій вимагало сплатити на його користь суму забезпечувального платежу (завдатку) в розмірі 14 836,04 грн; плату за користування грошовими коштами Покупця за ставкою 25% річних за весь час користування раніше перерахованими коштами, починаючи з дня отримання коштів включно у сумі 2 530,26 грн; штраф у розмірі, що дорівнює сумі отриманого забезпечувального платежу і становить 14 836,04 грн.

Як вбачається з наданих доказів, ТОВ «Білогір'я молокопродукт» виконало вимоги ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» та сплатило визначені в претензії кошти, всього у розмірі 32 202,35 грн.

Як вважає позивач, кошти у розмірі 17 366,30 грн (не враховуючи суму повернутого завдатку) є реальними збитками, яких він зазнав, сплативши вказану суму на користь ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» , за невиконання умов Попереднього договору, та просить їх стягнути з відповідача 1 на свою користь.

Крім того, 07.05.2013 ТОВ «Білогір'я молокопродукт» та ТОВ "Фаворит-Траст" (відповідач 2) уклали договір поруки, за умовами якого Поручитель - ТОВ"Фаворит-Траст" зобов'язується відповідати перед Кредитором - ТОВ «Білогір'я молокопродукт» за своєчасне виконання Боржником - ТОВ «Україна 2001» його зобов'язань за договором відповідального зберігання № 11/45 від 06.03.2013 в частині відшкодування Кредитору збитків, завданих будь-якими діями відповідача 1, що спричинили неповернення обладнання його власнику, в тому числі, але не виключно втратою, знищенням або псуванням обладнання, переданого на відповідальне зберігання, у розмірі повної вартості такого обладнання або в частині нанесеної шкоди, а також сплати в повному обсязі на користь Кредитора штрафних санкцій та додаткових витрат (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, відсотки тощо), понесених останнім, відповідно до умов договору.

Пунктом 3.2. договору поруки встановлено, що Поручитель відповідає перед Кредитором за п. 2.1 даного договору - у вигляді обов'язку з виконання зобов'язання Боржником за основним договором на суму, що дорівнює 1 500,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2016 ТОВ «Білогір'я молокопродукт» звернулось до ТОВ « "Фаворит-Траст" з вимогою № 1/05 про необхідність виконання зобов'язань (зокрема, стосовно сплати штрафних санкцій), які повинен сплатити відповідач 1, і за виконання яких відповідач 2 поручився, уклавши договір поруки від 07.05.2013. Однак, незважаючи на вимогу, відповідач 2 ухиляється від добровільної сплати передбаченого договором поруки зобов'язання в розмірі 1 500,00 грн і станом на дату подання позовної заяви до суду свої зобов'язання за договором поруки не виконав.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 грошові кошти в сумі 74 879,39 грн, з яких: збитки у розмірі 48 013,06 грн; штраф - 9500,00 грн; реальні збитки - 17 366,30 грн та стягнути з відповідача 2 штраф у розмірі 1 000,00 грн згідно з п. 5.1.5 договору відповідального зберігання та 500,00 грн штрафу відповідно до п. 5.1.2 договору відповідального зберігання.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору визначена статтею 3 Цивільного кодексу України, як одна із загальних засад цивільного законодавства. Отже, враховуючи зміст вищенаведених норм законодавства, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Правовідносини, що склалися між сторонами регулюються договором зберігання, відповідно до якого одна сторона зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, і повернути її поклажедавцеві у схоронності. На виконання умов договору зберігання № 11/89 від 07.05.2013 ТОВ "Білогір'я молокопродукт" передано на зберігання ТОВ "Україна 2001" обладнання - холодильну установку на 650 л та насос молочний BGM-6, що підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 07.05.2013 та не заперечується першим відповідачем у справі.

Відповідно до п. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ст. 938 Цивільного кодексу України). Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків (ст. 949 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ст. 623 Цивільного кодексу України).

Позивач просить стягнути з відповідача 1 збитки у розмірі ринкової вартості майна у сумі 48 013,09 грн та реальні збитки в сумі 17 366,30 грн (додаткові витрати сплачені позивачем на користь ТОВ КМЗ-КАПІТАЛ ).

Згідно з ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні не одержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, елементами якого є: а) протиправна поведінка особи, б) настання шкоди, в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, г) вина завдавача шкоди.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

При цьому, розмір збитків (шкоди) має довести сторона, яка їх зазнала, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів цивільного правопорушення звільняє заподіювача шкоди від відповідальності.

Виходячи з цього, позивач повинен довести, що завдані збитки настали внаслідок протиправних дій відповідача, безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням шкоди та її розмір.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При обґрунтуванні своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що відповідач порушив свої господарські зобов'язання та установлені вимоги, щодо здійснення господарської діяльності в частині повернення переданого на зберігання майна.

Матеріали справи свідчать про те, що обладнання, перелік якого наведено в п. 1.1 договору відповідального зберігання №11/89 від 07.05.2013 відповідно до довідки №1851 від 08.08.2016 ТОВ "Україна 2001" дійсно знаходиться на зберіганні у відповідача 1.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд вірно зазначив в оскаржуваному рішенні про те, що позивачем не доведено, що обладнання, яке було прийнято на зберігання відповідачем 1 є втраченим, знищеним або пошкодженим, тому з урахуванням вимог ст. 225 ГК України, ст. 951 ЦК України відсутні підстави для стягнення збитків у розмірі ринкової вартості обладнання.

Щодо доводів апеляційної скарги в цій частині слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Також, частина 1 статті 951 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування збитків поклажодавця за рахунок зберігача здійснюється саме у випадках втрати або пошкодження речі.

Таким чином, за умов недоведеності втрати або пошкодження майна, що передано на зберігання - відсутні підстави для стягнення збитків у розмірі ринкової вартості обладнання.

Посилання позивача у позові та в апеляційній скарзі лише на положення частини 5 статті 226 Господарського кодексу України, без врахування вищевказаних положень частини 1 статті 225 Господарського кодексу та частини 1 статті 951 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Колегія суддів зазначає, що якщо позивач вважає, що перший відповідач відмовляється повертати майно, передане на зберігання - належним способом захисту порушеного права є подання відповідного віндикаційного позову.

Також позивач просить стягнути з відповідача 17 366,30 грн реальних збитків, які складаються з 2 530,26 грн процентів за користування грошовими коштами та 14 836,04 грн штрафу за невиконання позивачем умов Попереднього договору, укладеного відповідачем 1 та ТОВ "КМЗ-КАПІТАЛ".

Колегія суддів зазначає, що протиправна поведінка відповідача не слугувала перепоною для укладення договору купівлі-продажу та не перешкоджала здійсненню відчуження спірного майна, оскільки Поклажодавець, залишаючись власником майна має всі права власника, у тому числі і права відчуження. Згідно з п. 6 попереднього договору покупцю відомо про місце його перебування (Хмельницька область, Теофіпольський район, смт. Теофіполь , вул. Леніна, б. 37В). Також, умовами попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу обладнання № 4 від 06.08.2015 не встановлено обов'язку Поклажодавця спочатку витребувати обладнання із відповідального зберігання, а лише потім його відчужувати.

Також, умови попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу обладнання № 4 від 06.08.2015 не ставлять в залежність витребування майна із відповідального зберігання, а потім здійснення його реалізації.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що збитки в сумі 17 366,30 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу слід зазначити наступне.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Пунктом 5.1.2 договору зберігання передбачено, що у разі неповернення Зберігачем обладнання Поклажодавцю, на першу вимогу останнього, Зберігач сплачує на користь Поклажодавця штраф в розмірі 5 000,00 грн та відшкодовує понесені Поклажодавцем витрати (в т.ч., але не обмежуючись транспортні витрати, витрати по монтажу-демонтажу обладнання тощо) в повному обсязі.

На підставі вказаного пункту договору позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 10 000,00 грн, у зв'язку з тим, що він звертався до відповідача 1 з вимогами про повернення обладнання (лист № 578/3 від 01.10.2015 та лист № 688/11 від 17.12.2015) і двічі вимоги позивача була залишена без задоволення.

Як вірно зазначає місцевий господарський суд, задоволенню підлягає позовна вимога про стягнення з відповідача 1 лише 5 000,00 грн штрафу, оскільки п. 5.1.2 договору відповідального зберігання передбачено штраф за не виконання саме першої вимоги, а не за не виконання кожної наступної вимоги.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 штрафу у розмірі 1 000,00 грн на підставі п. 5.1.5. договору відповідального зберігання та штрафу у розмірі 500,00 грн на підставі п. 5.1.2. договору відповідального зберігання задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Пунктом 3.2. договору поруки встановлено, що Поручитель відповідає перед Кредитором за п. 2.1 даного договору - у вигляді обов'язку з виконання зобов'язання Боржником за основним договором на суму, що дорівнює 1 500,00 грн.

За змістом ст. 554 ЦК України, при порушенні боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена додаткова (субсидіарна) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, що спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У матеріалах справи відсутні докази пред'явлення вимоги до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 6.1 договору поруки передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення дії основного договору, окрім випадків, визначених в ст. 559 ЦК України.

Враховуючи положення вищенаведеної статті 559 ЦК України, положення договору зберігання та договору поруки, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що порука є такою, що припинила свою дію.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача 2 штрафних санкцій в сумі 1500,00 грн, відповідно до договору поруки задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з відповідача 2 за договором поруки штрафу у розмірі 1 000,00 грн, відповідно до п. 5.1.5 договору зберігання також, слід зазначити наступне. Згідно з п. 5.1.5 договору зберігання за порушення вимог п. 3.5 договору, яким передбачено, що Зберігач зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання (та/або використання) у будь-який зручний для Поклажодавця час, Зберігач сплачує на користь Поклажодавця штраф у розмірі 1 000,00 грн та відшкодовує понесені Поклажодавцем витрати (в. т.ч., але не обмежуючись транспортні витрати, витрати по монтажу-демонтажу обладнання тощо) у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог на підставі зазначеного пункту договору позивач вказує на те, що TOB «Білогір'я молокопродукт» створено комісію, яку 23.12.2015 делеговано для демонтажу холодильного обладнання за адресою: с. Гаврилівка, Хмельницької області. Відповідач 1 попереджався про це двічі листами № 578 від 01.10.2015 та № 688/11 від 17.12.2015. Не дивлячись на це, у доступі до обладнання членам комісії було відмовлено, що підтверджується складеним позивачем актом про виїзд на демонтаж.

Проте, жодного доказу щодо того, що місцем зберігання обладнання є с. Гаврилівка, Хмельницької області і, чому саме туди направлено комісію, позивачем не додано. Згідно довідки №1851 від 08.08.2016 ТОВ "Україна 2001", обладнання, яке останнім було прийнято на зберігання відповідно до договору відповідального зберігання №11/89 від 07.05.2013 ніколи не зберігалось в с. Гаврилівка, Хмельницької області.

Таким чином, вимога про стягнення штрафу на підставі п. 5.1.5 договору не обґрунтована належними доказами.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову частково.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22.08.2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 17.10.2016 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Гетьман Р.А.